Парламент й іра

Перший крок в реорганізації був зроблений на з'їзді Ірландський добровольців 27 жовтня 1917-го, в якому взяли участь близько 250-ти членів (багато хто в цей час залишалися в таборах після Пасхального повстання). На з'їзді пройшли вибори нового керівництва, були обрані: Імон де Валера (президент), Майкл Коллінз (начальник організації), Дармунд Лінч (англ) (начальник комунікацій), Майкл Стейнс (англ) (начальник постачання), Рорі О'Коннор (англ ) (головний інженер), Шон МакГеррі (англ) (генеральний секретар), Кахал Бру (начальник штабу). Також були обрані начальники Добровольців по графств і Дубліну. Багато хто з обраних входили до ірландський парламент.

21 січня 1919-го року в дублінській мерії відкрилося перше засідання ірландського парламенту (на ірландському мовою), прем'єр-міністром був обраний Бру. ІРА була визнана національної армією, і повинна була підкорятися парламенту, але на практиці управління Добровольцями на місцях урядом вельми проблематично. Побоювання парламентаріїв підтвердилися, коли того ж дня в Південному Тіпперері з санкції Шона Трейсі (англ) і Дена Бріна (англ) були вбиті двоє констеблем Королівської Ірландської Поліції (КВП) (англ). Напади «летючих загонів» на поліцейські установи продовжувалися в різних графствах протягом всієї війни.

31 січня штаб ІРА (Бру і Річард Мулкахі) випустив список принципів в подальших відносинах Дойл Ерена і ІРА: Уряд має ті самі права й авторитетом, що й звичайне уряд; Уряд, а не члени ІРА, санкціонує кампанії ІРА; Уряд оголошує про воєнний стан.

У рамках цієї стратегії примирення парламенту і ІРА, в серпні Бру запропонував внести закон про обов'язкову присяги Дойл Ерену, причому як усіма членами ІРА, і так і самими депутатами. Коллінз заявив де Валера (новому прем'єр-міністру), що треба затвердити цей закон як можна швидше. Тим не менше, Добровольці тільки в серпні 1920-го принесли присягу парламенту.

Розгорілася боротьба між Бру і Коллінзом. Бру, номінально, був міністром оборони, але Коллінз стояв вище на ієрархічній драбині ІРА. Брух і де Валера вимагали більшої військової активності ІРА, тому що вважали пропаганду недостатньо дієвою. Однак, Коллінза і Мулкахі вдалося зосередити у своїх руках практично всю владу над ІРА. Лише деякі командири, такі як Том Баррі (англ) і Лайам Лінч у Корку і Шон МакЕін (англ) в Лонгфорд, були практично неконтрольованими апаратом ІРА.

Війна за незалежність

ІРА брала участь у війні проти британської армії з січня 1919-го по липень 1921-го року, найбільш інтенсивні бої тривали з листопада 1920-го по липень 1921-го. У цілому, кампанії ІРА у війні можна розділити на три етапи.

Перший етап (1919-й рік) пов'язаний з реорганізацією армії. Організатори, такі як Ерні О'Мейлі (англ), були розіслані по всій країні для створення міцних партизанських підрозділів на місцях. На папері, в ІРА складалося 100,000 чоловік, однак лише близько 15,000 брало участь у партизанській війні. Коллінз, начальник розвідки, створив у Дубліні спеціальний нечисленний «Загін» (Squad), який вбивав поліцейських-розвідників (одним із членів загону був батько письменника Брендана Біена, Стівен). Загін здійснював також рейди на казарми поліції, вбивши до кінця року чотирьох членів дублінської поліції (англ) та 11 КВП. В кінці 1919-го КВП була змушена евакуювати співробітників більшості своїх сільських казарм.

Другий етап (січень - липень 1920-го) характерний нападами ІРА на укріплені казарма КВП, розташовані в містах (16 з них були зруйновані і 29 сильно пошкоджені). В цей же час британські заходи привели до ескалації конфлікту. По-перше, Велика Британія оголосила військовий стан в окремих частинах країни, що дозволило відправляти в табори і стратити членів ІРА. По-друге, вона розгорнула в Ірландії додаткові сили поліції, «Чорних і засмаглих» (Black and Tans) і Допоміжну дивізію (Auxiliary Division), а також солдатів. Таким чином, третій етап (серпень 1920-го - липень 1921-го) характерний збільшенням британського контингенту, що призвело до зміни тактики партизанів. Тепер вони нападали не на казарми, а на колони британців, відходячи після цього в гори.

Хоча війна зачепила всі ірландські провінції, основний тягар ліг на Дублін і південно-західну провінцію Манстер. У Дубліні атакували патрулі, а в Манстер влаштовували засідки на дорогах. У Белфасті особливістю була велика кількість протестантів і юніоністів серед жителів, ІРА і юніоністи вбивали представників протилежної релігії. Тут війна тривала і після підписання мирного договору, загинуло близько 500 чоловік.

ІРА була знов реформовано у квітні 1921-го: дивізії створювалися за територіальною ознакою, підрозділи були укрупнені. Але це не допомогло подужати самоуправство командирів дрібних загонів. У травні ІРА невдало напала на дублінську митницю (англ) - 5 бійців загинуло, 80 потрапили в полон. До липня Коллінз зрозумів, що ІРА знаходиться за крок від загибелі: у армії було всього 3,000 сучасних гвинтівок і практично закінчилися боєприпаси, 5,000 тисяч партизанів сиділи в катівнях. Несподіване припинення війни врятувало ситуацію.