11. Діяльність упа після завершення Другої світової війни.

Після завершення радян-німецької війни більшість політич і збройних акцій УПА спрямовувалась проти проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ та її ліквідація на священному синоді у Львові в травні 1946 р., депортації місцевого цивільного населення, насильницької колективізації. Повстанці перейшли до тактики партизанської війни «малими групами», антирадянської пропаганди, саботажу, застосування терористичних акцій проти співробітників правоохоронних органів, спеціалістів, що прибули з інших областей УРСР. Військові підрозділи УПА, налічували близько 90 тис на 1944р. Чергова широкомасштабна акція радянських військ, спрямована на повну ліквідацію самостійницького руху, мала назву «Велика блокада»запланована на 10 лютого 1946р. Радянська сторона вдається до проведення оперативно-військових дій з метою пошуку, блокування та знешкодження бункерів, криївок провідних діячів ОУН, командирів УПА. Зазнаючи великих утрат (у 1946 р. припинила діяльність «УПА-Північ»,влітку 1947-го — групи «Буг» і «Лисоня), Центральний провід націоналістичного руху обирає нову тактику боротьби - переході до глибоко конспірованого збройного підпілля, застосуванні резонансних терористичних актів проти впливових фігур радянської влади, організації бойкоту виборів. Досить ефективною в 1944—1948 pp. виявилася діяльність УПА на Закерзонні, яке внаслідок радянсько-польського договору від 16 серпня 1945 р. опинилося на польському боці кордону. Розпочате у вересні польським урядом загальне примусове виселення українців із Польщі до УРСР Військом Польським вплинуло на рішення Головного проводу ОУН у березні 1945 р. виділити Закерзоння в окремий організаційний край. Першочерговим завданням відділів УПА був захист місцевого автохтонного українського населення від примусової депортації до СРСР. З метою не допустити «деукраїнізації» споконвічної української етнічної території частини УПА знищували переселенські комісії польських військових, вели боротьбу проти шовіністичних елементів, які тероризували українське населення, спалювали села, з яких було виселено українців і в які заселили поляків Зі зміцненням радянської влади і колгоспної системи унеможливлювалося постачання продовольства осередкам УПА, внаслідок чого повстанський рух поволі занепадав. З осені 1944 р. до 1951 р. із Зах України на Північ, до Сибіру, Казахстану й Далекого Сходу насильно було вивезено понад 203 тис. осіб, так званих членів сімей «бандерівців» і «підсобників» ОУН-УПА. Після того як 23 травня 1954 р. було схоплено останнього головнокомандуючого УПА Василя Кука, спостерігались лише поодинокі акції згасаючого повстанського руху. Останній бій вояків УПА проти комуністичного режиму стався 14 квітня 1960 р. поблизу хутора Лози на Тернопільщині.

12. Політичний портрет р. Шухевича

Роман Шухевичем — Провідник Організації Українських Націоналістів і Головний Командир Української Повстанської Армії. В 1929 році Шухевич вступає до ОУН як один із перших її членів, займаючи там довший час пост бойового референта Крайової Екзекутиви ОУН. В 1934 р. попадає до концлагеру в Березі Картузькій, а з нього до польської тюрми. В 1938-1939 роках приймає активну участь в організації "Карпатської Січі" та в керівництві нею. В 1939-1940 роках Роман Шухевич Референт Зв'язку з Українськими Землями в СССР. В 1940-1941 роках Крайовий Провідник на Західних Окраїнах Українських Земель і член Революційного Проводу ОУН. В 1940 році організує і очолює Український Легіон. В 1943 році Роман Шухевич обіймає посаду Головного Командира УПА під псевдом Тарас Чупринка. В травні 1943 р. рішенням Проводу ОУН Р. Шухевич стає Головою Бюра Проводу ОУН. В липні 1944 р. Великий Збір Української Головної Визвольної Ради обрав Романа Шухевича (під псевдо Лозовський) Головою Генерального Секретаріату УГВР. В періоді 1943-1950 років Роман Шухевич, як Головний Командир УПА (псевдо Тарас Чупринка), Голова Проводу ОУН на Українських Землях (Тур) і Голова Секретаріату УГВР (Лозовський), керує національно-визвольною боротьбою багатотисячної УПА, широкого підпілля ОУН та мільйонних мас українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів. Шухевич до дня загибелі (1950р.) керував визвольною боротьбою на українських землях і завдяки його непересічному політичному і військовому талантові, силі духу і характеру ця боротьба мала організовані, а в перші повоєнні роки - масові форми повстанських дій.