9. Укр. Греко-кат. Церква в повоєнний п-д.

Панівні позиції в Галичині займала ГКЦ. У листопаді 1944 р. помер митрополит А.Шептицький, місце якого посів архієпископ Й.Сліпий. Зі вступом рад. військ на зх.-укр землі було розпочато роботу з приєднання ГКЦ до Руської православної церкви.У квітні 1945 р. у львівській газеті «Вільна Україна» - стаття «З хрестом чи з ножем» Я.Галана → у Львові, Станіславі, Тернополі були заарештовані провідні представники ГК духовенства (в т.ч. Й.Сліпий). 28 травня 1945 р. у Львові було створено ініціативну групу по возз’єднанню ГКЦ з Православною церквою. До неї ввійшли представники трьох ГК єпархій – Г.Костельник, А.Пельвецький та М.Мельник → звернулися до Раднаркому УРСР з декларацією – вихід з-під юрисдикції Ватикану, про бажання возз’єднання з Православною церквою і просила дозволу вести в зх. обл.пропаганду ідей возз’єднання ГКЦ з РПЦ.

Розгорталася широка пропагандистська кампанія, спрямована проти унії, на підтримку православ’я. Поступово зростала кількість відвідувачів православних храмів, насамперед за рахунок приїжджих зі сходу. На поч. 1946 р. Центральна ініціативна група порушила клопотання перед урядом УРСР про дозвіл на скликання собору ГКЦ → планувалося вирішити питання про ліквідацію Берестейської унії 1596 р. і возз’єднання з РПЦ. 8 вересня 1946 р. в кафедральному храмі Св. Юра у Львові розпочав роботу собор ГКЦ. На ньому були присутні 216 делегатів, які представляли три єпархії. Основну доповідь виголосив Г.Костельник – розповів історію церковної унії в Україні й обґрунтовуючи необхідність возз’єднання ГКЦ з РПЦ. Відомо, що в підготовці і проведені собору активну участь брали працівники НКДБ. Собор постановив відкинути постанови Берестейського собору 1596 р., зліквідувати унію і повернутись до православної віри. Делегати ухвалили також звернення до духовенства й віруючих ГКЦ, в якому їх до возз’єднання з ПЦ.У цей же час влада розгорнула наступ проти ГКЦ на Закарпатті – в 1949 р. ліквідована. Після Львівського собору посилились переслідування уніатського духовенства. Наслідком цих заходів стало більш вороже ставлення до радянської влади значної частини населення, яке активніше стало підтримувати боротьбу УПА і ОУН проти сталінського режиму.

10. Національний рух опору на західноукраїнських землях др. пол. 40-х – 50-х рр.Єдиним серйозним суперником для радянської влади в Україні залишався повстанський рух у західному регіоні. В травні 1945 р. була опублікована «Декларація Проводу ОУН», що закликала продовжувати боротьбу проти більшовиків, покладаючись на власні сили. На початку літа повстанці змінили воєнну тактику. Великі підрозділи були переформовані у дрібніші → дислокувалися у лісових масивах. У сільській місцевості було розбудовано широку мережу підпільних боївок (10-15 чол.). Створено ієрархію нелегальних структур у вигляді станиць, кущів, районних, над районних, обласних, крайових проводів. Влітку більшовицьке керівництво кинуло проти повстанців частини армії, які поверталися з Заходу після перемоги над Німеччиною. Однак втомлені війною війська не виявили великої боєздатності – частина червоноармійців підпала під ідейний вплив УПА. УПА вела активну пропагандистську діяльність серед населення. Найбільший резонанс викликала мітинги. Не відмовлялися повстанці і від такого ефективного методу боротьби як рейди. У червні 1945 р. кінний відділ УПА на чолі з Н.Семенюком рейдував у Житомирській обл. – звільнили три ешелони в’язнів, яких везли до сибірських концтаборів. На поч. осені останні фронтові частини відійшли із західного регіону УРСР. Оунівці чинили масові напади на демобілізованих воїнів Червоної армії. Продовжувалися відкриті бої УПА з військами НКВС. Одним із головних своїх завдань командування УПА вважало зрив більшовицьких лісозаготівель. Вирішальним у боротьбі з повстанським рухом радянське керівництво вважало 1946 р. На 10 лютого були заплановані вибори до Верховної Ради СРСР. Було підписано договір про перехід кордону радянськими та чехословацькими прикордонниками для переслідування УПА. МВС України 16 січня очолив спеціаліст з боротьби з українським національно-визвольним рухом Т.Строкач. 1 лютого було опубліковано заклик до УПА прийти з повинною. Однак великою мірою, придушування партизанського руху полягало в тому, щоб не допустити до повстанців постачання, позбавити їх підтримки населення. Рішенням Кремля населені пункти Житомирської, Рівненької, Камянець-Подільської, Волинської, Львівської, Тернопільської, Дрогобицької, Чернівецької та Закарпатської областей було блоковано військами. Від 10 до 20 січня 1946 р. у всіх селах розташовувалися військові постійні гарнізони.

Наприкінці 1946 р. Українська Головна Визвольна Рада приймає рішення про докорінну реорганізацію УПА, суть якої полягала в демобілізації частини повстанців, відправці певної кількості вояків на Захід і організації підпілля з найстійкіших і найвитриваліших людей. Зрозумівши ілюзорність своїх сподівань на радянсько-американську війну, ОУН і командування УПА на поч. 1947 р. переходять до тактики партизанської війни невеликими групами, широкої підпільної боротьби, саботажу, антирадянської пропаганди, індивідуальних терористичних акцій проти представників правлячого режиму. У квітні 1947 р. польській уряд за погодженням з урядом СРСР провів операцію під кодовою назвою “Вісла”. ЗО тис. польських солдатів оточили бази УПА і в запеклих боях знищили або захопили багато з них. До 1952 р. ОУН-УПА, як масова організація, перестала існувати. Надії керівництва ОУН-УПА на радянсько-американський конфлікт, який, як вони сподівались, міг би дозволити відродити державність України, не виправдалися.