50. Конституційний процес в Україні. Конституція України 1996 р.

Конституційни процес в Укр. розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), яка, як передбачалось, повинна була стати фундаментом нової Конституції. В жовтні 1990 р. В-на Рада України створює Конс-ну комісію, яка повинна була розробити концепцію нової Кон-ції.

Проголош. незалежності й референдум 1 грудня 1991 р. спряли активізації конституційного процесу. У 1992 р. було підготовлено офіційний проект, який у липні того ж року винесли на всенародне обговорення. Воно відбувалося з 15 липня по 1 грудня 1992 р. 26 жовтня 1993 р. доопрацьований варіант за постановою В. Ради було вирішено опублікувати у ЗМІ. З різних причин, усі ці проекти так і не було прийнято. Позачергові вибори народних депутатів і президента України (1994 р.) дещо сповільнили конституційний процес. 10 листопада 1994 р. склад Конституційної комісії було змінено, очолив її Л. Кучма та О. Мороз. Протягом 1994 р. спостерігається протистояння президента і парламенту, що ускладнювало вирішення першочергових проблем життя держави. Спробою розв’язання цього конфлікту стало прийняття 8 червня 1995 р. Конституційного договору між В. Радою України та президентом. 11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верх. Ради. На початку травня 1996 р. постановою Верх. Ради була створена депутатська Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції на чолі з М. Сиротою. До роботи в ній були залучені представники різних депутатських груп і фракцій. 28 червня 1996 р. після 2 діб напруженої безперервної роботи Верх. Рада України прийняла Конституцію України. Кон-я складається з преамбули, 114 розділів, в яких об'єднана 161 стаття, та перехідних положень. Конституція закріплює основні принципи української демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, безпека визнаються найвищою цінністю. Відповідно до Конституції форма правління: президентсько-парламентська республіка. Законодавча влада – Верховна Рада, виконавча – Кабінет міністрів.на чолі з прем’єр-міністром, судова – Конституц. та Верховний суд.

51. Кримське питання. Проблема нац. Меншин у незалежній Укр.

Ще у 1989 р. ВР СРСР засудила депортацію сталінським режимом кримських татар і дозволила їм повернутися на батьківщину. (До вересня 1993 р. повернулося 260 тис.) Розгортання укр. націон. руху та масове повернення кримських татар, тяжіння до Росії викликало пожвавлення руху російського населення (1,6 млн. осіб). Його лідери у січні 1991 р. організували проведення референдуму, на якому 93 % кримчан висловилися за відновлення автономного статусу Криму. В умовах процесу розпаду СРСР київське керівництво, поважаючи волевиявлення населення та з метою вгальмування сепаратистських настроїв, надало півострову статус Автономної респ. у складі Укр. РСР. Під час референдуму 1 грудня 1991 р. 54% населення Криму підтримало Акт проголошення незалежності Укр. Проте проросійські сили на чолі з Ю. Мєшковим продовжували конфронтацію з Києвом. У травні 1992 р. ВР Криму ухвалила Конституцію, у якій проголош. незалежність півострова. Парламент України скасував це рішення, яке суперечило Основному закону Укр. Одночасно ВР Російської Федерації прийняла постанову про фактичне відторгнення Севастополя та заявила про свої права на Чорноморський флот, що значно загострило рос.-укр. відносини.Разом з тим відкладалось розв’язання нагальних соціально-економічних проблем, загострились проблеми працевлаштування татар, що поверталися на рідну землю. 1 – 6 жовтня 1992 р. татари, провоковані екстремістськими елементами вчинили акції непокори, та вдалися до самозахвату земельних угідь.У січні 1994 р. у результаті презид. виборів у Криму Ю. Мешков став През. Криму, а проросійський парламент автономії ухвалив Закон про відродження державності Респ. Крим. ВР Укр., уникаючи застосування силового варіанту у відносинах між Києвом та Сімферополем, у березні 1995 р. ліквідувала інститут президентства у Криму. Мешков виїхав до Москви. Конституція Укр., прийнята у червні 1996 p., закріпила статус Авт. Респ. Крим (АРК) як «невід'ємної складової Укр., що має свою Конституцію, представницький орган — ВР та уряд — Раду Міністрів». На рубежі 80-90-х р. в Укр. проживало 37,4 млн. укр., 11,4 млн рос., 483,6 тис. євреїв, 440 тис. білорусів, 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румунів, 233,8 тис. болгар, 219,2 тис. поляків, 163 тис. угорців, 99 тис. греків, 87 тис. татар, 54 тис. вірмен, 48 тис. циган, 47 тис. кримських татар, 38 тис. німців. В Україні мешкають представники більш як 130 націй і народностей. Вплив деяких з національних меншин на суспільне життя, наприклад росіян, значно вищий, ніж їхня частка у загальній кількості населення. З прийняттям у 1989 р. Закону про мови укр. мова набула статусу державної. У прийнятій 1.11.1991 р. ВР Декларації прав національностей Укр. підкреслювалося, що Укр. гарантує всім народам, нац. групам, громадянам, що проживають на її території, рівні екон., політ., соц. та культурні права. Закон «Про нац. меншини в Укр.»-закріпив право кожного народу на культурно-національний розвиток, творення своєї нац. культури, відродження історико-культурних традицій, використання нац. символіки, відзначення свят, сповідування своєї релігії, розвиток літератури, мис-ва, засобів масової інформації, створення нац. культурних та навчальних закладів. Статус Укр. як, з одного боку, національної держави, а з іншого, багатонаціональної, полікультурної, був закріплений в Конституції Укр. 1996 р., де в Преамбулі дається визначення Укр. народу як громадян Укр. всіх національностей, тобто в основі такого визначення укр. політичної нації є як елементи громадянської нації, так і етнічної.