42. Студентський рух в Україні на зламі 1980-х – 1990-х рр.

На зламі 1980-х – 1990-х рр. молодіжний рух пройшов шлях від неформальних груп та об´єднань, дії частини з яких були спрямовані в основному на задоволення своїх потреб та інтересів, до появи нових молодіжних організацій зі своїми програмними намірами і статутними вимогами, створення Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО).

Три етапи розвитку молодіжного руху на Укр. I етап, (1985-1988), - поява нових чисельних неформальних груп молоді, в основі д-сті яких - прагнення реалізувати свої потреби через зближення в невеликі групи зі своїми ровесниками, однодумцями.

II етап, (1989-1991) - зародження молодіжних груп і невеликих організацій, поширенням молодіжних дискусійних гуртків і клубів, які сприяли підготовці юнаків та дівчат до необхідності по-новому сприймати уроки історії, розуміти сучасну ситуацію, яка склалася в країні і республіці, готовити себе до активної боротьби, праці в період переходу суспільства в новий етап соціально-політичного розвитку. Молодь прагнула реалізувати свої потреби через активну політичну діяльність

.З 1991 р. починаєт. III етап, який триває і по нині. Помітну роль в русі займало студентство. В їх діях проявлялося прагнення покінчити з старими формами управління вищими навчальними закладами, надати їм більше прав і свобод у вирішені проблем вищої школи, захисту інтересів студентів.

В грудні 1989р. на установчому з´їзді у Києві створена студентс. орг.-ція - Українська студентська спілка (УСС). В програмі декларації Спілки відмічалося, що ціллю УСС є боротьба за права студентів, забезпечення їх всіх стипендією, надання бажаючим місця в гуртожитках, прийняття демократичних статутів вузів, можливості студентам приймати участь у вирішенні всіх важливих питань навчального процесу. Студентська спілка виступила проти насаджування марксистсько-ленінської ідеології в навчальному процесі, за забезпечення прав українців і надання можливості представникам національних меншин, які навчаються в Укр, отримувати освіту на рідній мові та інше. Членами УСС були рухівці, комсомольці, члени "Партії зелених".

Значного розвитку досяг рух студентів в західних областях Укр. Було ств. в травні 1989р. з ініціативи студентів факультету Львівського університету "Студентського братства". Згодом осередки студентського братства почали діяти в інших вузах міста. Програмними вимогами студентів було - деідеологізація навч. процесу, відродження традицій нац. вищої школи, захист студентів від неправомірних дій адміністрації вузів та інше.

Однією з перших дій "Студентського братства" була організація страйку молоді в лютому 1990р. у відповідь на арешт київських студентів. Досить активно включились в страйкову бор-бу студенти західних областей республіки. Вони провели масові акції протесту, але й відрядили членів молодіжної організації в інші регіони республіки для підтримки страйкуючих на місцях. Отримавши підтримку з боку громадськості міста Києва, молоді республіки, студенти приступили до активних дій. 10 жовтнябув заблокований рух транспорту на Хрещатику і проведений мітинг на площі, де були розміщені палатки голодуючих студентівПобоюючись загострення ситуації, яка склалася в Києві в зв´язку з діями студентської молоді, взявши до уваги результати роботи узгоджувальної комісії Верховна Рада 17 жовтня прийняла постанову "Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року", в якій гарантувала виконання їх вимог. Студенти 18 жовтня припинили голодування.З0 - 31 березня 1991р. у Києві на об´єднаному з´їзді УСС і Студентського Братства був створ. Союз Українського Студенства (СУС). Філії СУС функціонувати у Вінниці, Чернігові, Рівне, Дрогобичі, Луцьку, Києві, Одесі і ряді ін. З´їзд вніс у студентський рух і певні складності, результатом яких було послаблення активності студентської молоді весною - літом 1991р, існування деякого протистояння лідерів студентських організацій.Вирішення молодіжних проблем було неможливо без об´єднання зусиль різних молодіжних формувань, координації їх дій. Першими проявами цього прагнення молоді стали дві світові конференції українських молодіжних організацій, які відбулися відповідно в серпні 1990 і 1991 рр. в польському місті Білий Бор і Києві. Для спільних дій молоді проти підписання союзного договору була створена коаліція молодіжних організацій України. Світові конференції українських молодіжних організацій стали першими кроками до порозуміння, знаходження спільних інтересів щодо залучення молоді до активної роботи в різних сферах суспільного життя. Як наслідок роботи конференцій СУС і СУМ / СНУМ домовилися про створення коаліції в спільних діях проти підписання Україною союзного договору.Після проголошення Україною в 1991р.незалежності молодіжний рух набуває нових ознак. Не дивлячись на те, що деякі політичні лідери, державні структури починають ініціювати створення в країні єдиної молодіжної організації, яка нагадувала б комсомольську структуру, в березні 1992 р. ряд молодіжних організацій утвор. "Коаліцію недержавних незалежницьких молодіжних організацій" і виступили проти політики одержавлення молодіжних організацій.

Разом з тим пошук шляхів до зближення молодіжних організацій привів до створен. в липні 1992р.Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО). Головне завдання: сприяти залученню молоді до розбудови української держави, створення Центру інформації, таборів для молоді, проведення семінарів, випуск бюлетенів для молодіжних об´єднань тощо.

43. Релігійний ренесанс. Боротьба за легалізацію УГКЦ та УАПЦ.

За умов лібералізації суспільства, занепаду офіційної ідеології та зневіри людей в комуністичні ідеали, в першу чергу через численні хиби її лідерів, в українському суспільстві все більше поширюються релігійні настрої. В цей час релігійний рух був частиною національно-визвольного руху українського народу. Духовне розкріпачення народу започаткувалось відродженням заборонених і ліквідованих сталінським режимом релігійних конфесій і| перш за все, Української греко-католицької і Української автокефальної православної церкви.У 1987-1989 рр. українські греко-католики провели ряд масових акцій, спрямованих на легалізацію та відновлення своєї церкви. Вони проявлялись переважно у самочинному захопленні храмів, котрі їм свого часу належали. Часто такі виступи набували характеру відкритого протистояння.Влітку 1988 р. папа римський Іоанн Павло II через кардинала Казаролі, котрий прибув на святкування 1000-ліття хрещення Русі, передав М. Горбачову листа, в якому порушив питання про долю українських греко-католиків. Однак, незважаючи на певне поліпшення стосунків між Ватиканом і Москвою та лібералізацію релігійного життя СРСР, радянський уряд, а особливо Московський патріархат, всіляко перешкоджали відродженню Української греко-католицької церкви. Лише в грудні 1989 p., після зустрічі М. Горбачова з Іоанном Павлом II та численних багатолюдних демонстрацій, в західних областях України з'явилися певні зрушення в напрямку легалізації греко-католиць кої церкви. У квітні 1990 р. на вимогу УГКЦ Львівська міська рада передала католикам собор Святого Юра у Львові. Визнаним лідером церкви виступив єпископ Мирослав-Іван кардинал Любачівський.На час виходу УГКЦ із підпілля і в перший період відновлення вона мала в Україні лише три єпархії: Львівську, Івано-Франківську та Мукачівську, яка через Апостольського нунція в Україні підпорядковувалась Ватикану. Вони складали Львівську митрополію, якою керував архієпископ Володимир Стернюк, глава УГКЦ — верховний архієпископ і кардинал Мирослав-Іван Любачівський знаходився у Римі.

3-10 лютого 1991 у Ватикані зібрався останній поза Україною синод усієї ієрархії церкви за участю єпископів із Західної України. Він обговорив ситуацію в Україні і прийняв рішення про переїзд глави УГКЦ до Львова. Вже 30 березня митрополит М. Любачівський прибув до історичного центру УГКЦ в Україні й того ж дня провів архієрейську службу Божу в соборі св. Юра, а наступного дня був присутній на величній академії, де його вітали керівники області і тисячі греко-католиків. Приїзд до України глави УГКЦ й утвердження його на святоюрському престолі позначив остаточну легалізацію церкви, кінець катакомбного існування і початок нової епохи в її історії. Довголітня боротьба українського народу за відродження національної церкви завершилася перемогою.23 квітня того ж року Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про свободу совісті та релігійні організації», що регламентував одну з найважливіших проблем етнонаціонального розвитку суспільства. Нарешті скасували всі заборони щодо релігії та церковних організацій і громадянам республіки законодавчо надавалися права на свободу совісті і віросповідання, інтереси віруючих та релігійних організацій поєднувалися з інтересами державиПродовженням процесу відродження релігійного життя в Україні стало проведення 4 червня 1990 р.Першого Собору Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Церква об'єднала громади віруючих здебільшого західних та центральних областей республіки. Патріархом Київським і всієї України було проголошено Мстислава (Скрипника).Цілям збереження впливу на Україну слугував і Собор Руської православної церкви, який у січні 1990 р. вирішив, що єпархія, приходи і монастирі на території Української PCP канонічно мають складати Український екзархат Московського патріархату й офіційно називатимуться Українською православною церквою. У межах екзархату вища церковна законо¬давча і судова влада передавалась Раді екзархату. Керівником УПЦ було призначено митрополита Філарета (Денисенка).У цих умовах активізуються також релігійні громади інших напрямів: римо-католики, євангельські християни-баптисти, християни євангельської віри, свідки Єгови, адвентисти сьомого дня та ін.

44. Початок формування багатопартійної системи: проблеми, характерні риси, особливості.

В кінці 80-х - на поч. 90-х років в Україні почала формуватися багатопартійність, а Комуністична партія, опинилася в глибокій кризі і стала розпадатися. Наявний плюралізм думок, послаблення контролю влади над сусп. сприяли демократизації. З метою протидії гром.-політ.зрушенням керівництво КПРС (КПУ) намагалося утворити різноманітні об'єднання, комітети захисту Леніна, СРСР, соціалізму. - не стали популярними.

Серед причин, які привели КПРС (КПУ) до кризи, було невміння прогнозувати напрямки суспільного розвитку. А ЦК Компартії України практично не був політичним органом, а швидше органом управління народним госп. республіки. Частина комуністів розуміла необхідність реформ, інша частина – проти змін.У КПУ виникають осередки «Демократичної платформи», її прихильники провели в Харкові в травні 1990 р. першу республіканську конференцію партійних клубів, яка завершилася об'єднанням сил, що стояли на позиціях демократизації Компартії з середини: реформування партійних структур, відмови від принципу демократичного централізму, перетворення КПУ на партію парламентського типу.

В грудні 1990 р. на базі «Демократичної платформи» було створено Партію демократичного відродження України (ПДВУ).

Поглибл. демокр. процесів супроводжувалося розмежуванням політичних сил у сусп. Появі нових партій значною мірою сприяла відміна 24 жовтня 1990 р. статті шостої Конституції УРСР. в якій були сформульовані положення про «керівну і спрямовуючу роль КПРС». Комуністична партія позбавлялася політичної монополії в суспільстві, втрачала функції управління державою.

У республіці поч. складатися багатопартійна система.У квітні 1990 р. відбуваються з'їзди Української республік. партії (УРП), створеної на основі Української Гельсінської спілки, та Української христ.-демокр. партії (УХДП). У червні 1990 р. на з'їзді у Києві Укр. нар.-демокр. ліга трансформується в Українську народно-демократичну партію. Через кілька днів була заснована Київська ліберально-демократична спілка,проголошено про створення Укр.селянсько-демократичної партії (УСДП).

Всього протягом 1990-1991 рр. в Україні почало діяти майже 20 політ. партій.- утворювалися навколо окремих народних депутатів або груп у Верховній Раді. Такі партії мали кращі стартові можливості, бо могли пропагувати свої погляди з трибуни Верховної Ради.

Новостворені партії та громадські організації по-різному оцінювали політичне становище у республіці і визначали своє ставлення до державного статусу України.За вихід із СРСР і створення незалежної держави виступили багато.-укр республ партія, демократ партія укр., Укр селян-демокр партія.

Окремі партії прямо не ставили питання про самостійність України, але висували вимоги запровадження верховенства законів республіки, створення власної фінансової системи, республіканських збройних сил, налагодження самостійних зв'язків України з зарубіжними країнами тощо.Реалізувати ці та інші вимоги можна було тільки за умови державної незалежності України

.Існувала група укр.. партій, які займали помірковані позиції.- укр.. соціал-демократи, а також Партія демокр. відродження України.

Кілька новостворених партій, серед них – Укр. нац.. партія. Укр.народно-демократична. Укр. республік.партія, – намагалися втілити в життя так званий «конгресовий шлях» до незалежності республіки.- вони провели 1 липня 1990 р. у Києві Міжпартійну асамблею. Асамблея висловилася за бойкот рад. державних структур, оцінивши їх як колоніальні, нав'язані Москвою, і запропонувала створювати громадські комітети, проводити запис до громадянства У Н Р.

Група «суверен-комуністи» вважала, що Компартія Укр. повинна бути самостійною, а республіка мати реальний суверенітет.Таку позицію поділяли багато рядових комуністів, але вони не були організаційно оформленими.Напередодні проголош.незал. України частина комуністів обстоювала принцип «радян. федералізму», - республіка мала б залишитися в Союзі, однак суттєво розширивши свої права.Прихильники цієї ідеї в жовтні 1991 р. створили Соціалістичну партію України (СПУ), яка висловилася за визнання суверенності України, обумовлюючи її екон. та політ. інтеграцією з краї­нами СНД.

Виникли партії, які обґрунтовували ідею об'єднання України з слов'янськими республіками – Росією та Білоруссю.

Виникнення в Україні багатопартійності свідчило про зростання політ. активності нас., про його ідейне розшарування.Однопартійна система та ідеологічний монополізм в Україні стали зникати легітимним шляхом, без силових сутичок і небезпечних конфліктів.Переважна більшість новостворених партій виступила за демократію, суверенітет і незал. України, засвідчивши цим зацікавленість у тому, щоб республіка прилучилася до світової цивілізації, сповідувала загальнолюдські цінності.Поява нових партій завдала відчутного удару по монополії КПР(КПУ) і створила передумови для завоювання республікою державного суверенітету та незалежності.

45. Декларація про державний суверенітет України.

Важливим кроком на шляху до суверенності стало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України». - вперше проголошувалось верховенство законів респ. стосовно законодавства СРСР, до якого вона тоді входила. Україна проголош. нейтральною позаблокового державою, яка дотримуватиметься без'ядерного статусу, не буде приймати, виробляти і набувати ядерної зброї.Декларація проголосила, що суверенна Україна маг розвиватися на основі здійснення укр.. нацією невід'ємного права на самовизначення, державна влада в республіці поділяється на законодавчу, виконавчу та судову, зафіксовані найважливіші положення, що відбивали зміст поняття державного суверенітету.

В Декларації було заявлено про право України на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема, в загальносоюзному та валютному фондах, золотому запасі. Передбачалося створення власної банківської, фінансової, митної та податкової систем, формування власного бюджету, запровадження національної грошової одиниці. Було проголошено право України мати власні Збройні Сили, внутрішні війська й органи держбезпеки.

Декларація передбачала, що Укр. самостійно здійсн. безпосередні зносини з ін..державами, братиме рівноправну участь у міжнародному спілкуванні.

Декларація про державний суверенітет України проголошувала пріоритет республіканських законів над союзними й відкривала тим самим легальну можливість перебирання владних повноважень республіканськими органами влади.

Щоб зберегти СРСР, покласти край «параду суверенітетів», центральнекерівництво вирішує укласти новий союзний договір.Запропонований проект не визнавав державною суверенітету республік і, більше того, забороняв їм виходити зі складу СРСР.-протести

1 жовтня 1990 р- звернення Асоціації демокр. Рад народних депутатів і демократичних блоків до парламенту й уряду, в якому вимагалося від них відмовитися від підписання пропонованого центральним керівництвом нового союзного договору.Пропонувалося надати Декларації про державний суверенітет України статусу конституційного акта, розпустити КПРС (КПУ) і націоналізувати її майно.В ті ж дні в Україні пройшли масові мітинги та маніфестації піл гаслом «Ні – союзному договору» В жовтні 1990 р. провели тривале голодування студенти.

17 жовтня 1990 р. Верховна Рада змушена була прийняти постанову, в якій визнавалася передчасність підписання нового союзного договору до затвердження нової Конституції України.

Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження укр. державності як ідеї соборності укр.. народу та його земель. Цей документ відкрив новий етап в історії нашого народу, проголосивши основні політичні, економічні, соціальні цілі, довгострокові перспективи розвитку Укр. держави.

Декларацією проголошено самовизначення української нації, народовладдя, принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, територіальну цілісність України в межах наявних кордонів, економічну самостійність, виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, захист усіх форм власності в державі, гарантії екологічної безпеки і культурного розвитку. Ці базові положення лягли в основу законодавчих актів державного значення - Конституції, законів України.