3. Депортації українського та польського населення.

9 вересня 1944 р. уряд рад. України та Пол. комітет нац.. визволення - договір «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території України».

Літо 1945 р. було вирішальним для формування пол. нац. політики стос. українців. Дилема: визнати право укр. нас. проживати у Польщі або виселити його повністю із застос. грубої сили. 22 серпня 1945 р. відбулась нарада міністра громадської адміністрації Польщі- рішення оголосити укр. нас., що воно впродовж 14 днів повинно виїхати, в іншому випадку - примусове виселення. 3 вересня уряд Пол. Респ. скерував на Закерзоння три піхотні дивізії для проведення насильницької депортації. Нас. заганяли на залізниці, вантажили у товарні вагони і відправляли за межі Польщі. Виселенці не отримували харчування, їх майно розграфлювалося. Для прискореного процесу висилки широко застос. терор.

Водночас із пол. терором діяла радян. пропаганда. У Сяноцькому повіті від СРСР переселенням керував М.Копцов. Після нападу поляків він приїжджав у село і описував скривдженим мешканцям «спокійне життя» у Рад. Союзі. Пол.чиновники намагалися викор. авторитет церкви. Влада вважала, що всі укр. священики повинні виїхати з Польщі разом з парафією. Якщо священики залишалися, то їх вважали серйозною перешкодою для добровільної переселенської акції в УРСР. Від червня 1946 р. у Польщі перестали визнавати греко-католицький обряд як законно існуючий.

Антиукр. репресивній політиці Пол. сприяла Чехословаччина. Укр. намаг. повідомити світову громадськість про дійсне становище на Закерзонні. Єпископ Й.Коциловський 10 вересня 1945 р. вислав двох емісарів до американського й англійського посольств з проханням про допомогу. Пол. державні чиновники розуміли, що єдиною перепоною на шляху виселення українців є ОУН-УПА, тому урядові війська проводили проти повстанців широкомасштабні бойові операції, з використанням літаків і танків. Зрозуміло, що невеликі сили ОУН-УПА не могли зупинити процес депортації, але збройний опір повстанців був вигідним моментом для пол.. уряду з погляду його справжніх завдань у нац.політиці → він обґрунтовував відмову від політичних форм і методів врегулювання проблеми і виправдовував поліцейсько-репресивні дії.

Впродовж вересня 1945 р. до липня 1946 р. вивезено 482 661 особа. У Польщі залишилася невелика укр. меншина. До нових радикальних дій польські комуністи приступили на поч. 1947 р. Вибори до сейму, які відбулися 19 січня – фальсифікації, комуністи перемогли. Потрібно було примусити пол. сусп. забути про вибори, а для цього прекрасно слугувала ідея про небезпеку зі сторони ОУН-УПА. Крім того, одночасно можна було розв’язати укр. проблему в Польщі. Проте уряд СРСР відмовився приймати на свою територію нових переселенців. Можливо Сталін був не проти в майбутньому використати укр.. у Польщі для своїх цілей. Тоді Варшава вирішила укр.. меншість, яка ще залишилася в Польщі примусово виселити у західні землі Польщі, причому заборонивши компактне проживання й розпорошивши окремими родинами серед пол. нас.