28.„Контрольований автономізм” в Україні за п. Шелеста

Політика відображала ті зміни, що сталися у статусі республіки та, відповідно, республіканської партійно-державної еліти у післявоєнні десятиліття. У 1965 р. міністр освіти УРСР Ю. Даденков підготовлював республіканську реформу, яка передб. надання переваги при вступі до вузів тим студентам, які добре знають укр. мову; усі суспільні науки повинні були вивчатися укр. мовою; укр. мова мала стати мовою діловодства; наук. журнали, підручники й посібники мали друкуватися в першу чергу укр. мовою. Реформу Даденкова зупинила "директива з Москви". Але уже у 1971 р. вимагав переведення усіх навчальних закладів на території України під безпосереднє управління укр. міністерства освіти. Подібні заяви робив й сам Шелест. Ситуація кінця 1960-х р. нагадувала розвиток подій доби "українізації" кінця 1920-х р. Автономістична політика Шелеста спричинилася до посилення їхньої ролі в житті республіки. У перші два післявоєнні десятиліття ці області одержували менші капіталовкладення, що тормозило їхній економ. розвиток. Але з сер. 1960-х р. розмір капіталовкладень у Центр.-Зах. і Зах. Україну значно зріс. Оскільки ці обл. були найбільш свідомими під оглядом нац. ідентичності, економ. розвиток України у 1960-х р. впливав на зміцнення соц. бази цієї ідентичності в республіці.

29.Політичний портрет П. Шелеста. Його книга «Україно наша Радянська.

Український партійний і радянський діяч. У 1954 обраний другим секретарем Київського міськкому КП України.липень 1963 -перший секретар ЦК КП України. У 1966 введений до складу Політбюро ЦК КПРС. Під час перебування на посту першого секретаря ЦК КПУ придушував прояви дисидентського руху в Україні. У 1968 Ш., побоюючись поширення антирадянських настроїв в Україні, став одним з ініціаторів введення військ країн-членів Варшавського Договору до ЧС для придушення "Праз. весни" 1968. Час його перебування на посаді-період найвищого піднесення автономного курсу укр. ке-цтва. На тлі загальної політики русифікації й совєтизації вагомими були його виступи на захист прав укр. мови в шкільній освіті, друкуванні газет, журналів і книжок, захистив від звинувачення в націоналізмі окремих укр. дячів ку-ри. Книга Ш. "Україна наша радянська" (1970) зазнала гострої партійної критики (журнал "Комуніст України") за "ідеологічні помилки", зокрема, за "ідеалізацію" минулого України та обстоювання самобутності УРСР. У квітні 1973 Ш. був виведений зі складу Політбюро ЦК КПРС "за станом здоров'я" і відправ. на пенсію.

30.Політичний розвиток України за В. Щербицького. Посилення русифікації.

1972р. травень - пленум цККП України П. Шелеста усунули з поста пе-го секретаря ЦК КПУ. На XXIV з'їзді КПРС у квітні 1971 р. обрано членом політбюро ЦК КПРС. Прихід до влади В.Щербицького пов'язувалося з «помилками» попереднього керівництва. Щербицький дозволив бу-тво на території республіки низки АЕС, в тому числі й Чорноб., у перші дні аварії на ЧАЕС намагався приховати трагедію. У період Щербицького 20 квітня 1978 р. було прийнято нову Конст. УРСР.У той же час за часи перебування Щербицького на посаді в Україні відбувався екон. підйом.Здійснена докорінна техн.. модернізація легкої та харчової промисловості. Розвивалася культура та архітектура: за наказом секретаря у Києві було збудовано меморіальний комплекс «Укр. музей історії ВВВ 1941—1945 рр.», музей В. Леніна, хоча Ленін ніколи не був у Києві, монумент Жовтневої площі (тепер Майдан незалежності) на честь Жовтневої революції, здійснено реконструкцію Хрещатика. Більшість книжок українською мовою було видано в Україні у 1970—1980-х р. Щербицький підтримував розвиток спорту, особливо ФК «Динамо».28 вересня 1989 — Щербицький пішов у відставку з поста першого секретаря Компартії України внаслідок увільнення пленумом ЦК КПУ у зв'язку з похилим віком. Наступником став В. Івашко

31.Реформи О. Косигіна 2ої пол..1960-х рр.

 Починаючи з 1965 р. під керівництвом Голови Ради Міністрів О. Косигіна в СРСР була розроблена  господарська реформа. За часів Сталіна О. Косигін дуже  швидко зробив кар'єру від майстра на фабриці до Голови Ради Міністрів РРФСР. У нього був багатий до  господарської роботи і своє бачення розвитку радянської економіки. Початку реформ передувала відкрита дискусія в  пресі з економічних питань, яку започаткувала стаття  «План, прибуток і премія» професора Харківського   інженерно-економічного інституту О. Лібермана надрукована в газеті «Правда».Реформи О. Косигіна - це система заходів у промисловості та сільському господарстві, яка передбачала запровадження елементів економічного регулювання.

Реформи відбувались в два етапи:

І етап (1964-1965 рр.). Перевірка на практиці та відпрацювання нових методів господарювання. Економічні експерименти.У 1964 р. деякі об'єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв'язками з крамницями. Виробництво продукції безпосередньо залежало від її реалізації. Перші результати вселяли оптимізм. Передбачалося поширити цей досвід як на інші галузі легкої промисловості, так і на суміжні галузі. У 1965р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах машинобудівної, вугільної, приладобудівної промисловості, галузей легкої промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне стимулювання. Висновок. Позитивні результати експериментів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління господарством.ІІ етап (1965-1969 рр.). Сільське господарствоУ листопаді 1964 р. були скасовані всі рішення 1959—1963 рр. які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Нові документи в цій галузі свідчили, що держава не відмовилася від регламентації особистих селянських господарств. У березні 1965р. відбувся пленум ЦК КПРС, який намітив заходи щодо розвитку с/г. На ньому були визначені причини відсутності прогресу в розвитку с/г. Пленум змінив практику планування: план заготівлі с/г підприємствами продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні закупівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних цінах залежно від урожайності.

Висновок. Нові ціни, твердий план здачі продукції, надбавки за надплановий продаж, значні капіталовкладення на деякий час стимулювали розширення виробництва. Проте практика довела, що причини відставань аграрного сектору економіки коріняться значно глибше і без розвитку різних форм власності й господарювання, без розкріпачення ініціативи та підприємливості селянства позитивні зрушення в с/г неможливі.Промисловість та система управління.У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС. Який визначив програму реформ у промисловості. На ньому було прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення системи управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. Удосконалення системи планування. Підвищення наукового рівня роботи планових органів, забезпечення сталості планових завдань, перехід до складання п»ятирічних планів. Розширення господарської самостійності підприємств.

Посилення стимулювання виробництва. Замість фонду підприємства утворювались 3 самостійні фонди: розвистку виробництва; матеріального заохочення; соц..-культурних заходів та житлового будівництва.

32.Гуманітарна наука в Україні 1965-1985 Післяхрущовське двадцятиріччя (1965—1985 рр.) - поглиблення кризи радянського суспільстваУ цей час суспільно-політичне життя в Україні розвивалося суперечливо. З одного боку — наступ партапарату, його ідеології,з іншого — зростання національної свідомості. Розвиток культ. життя теж носив суперечливий Х-р.На науках гуманітарного профілю негативно позначилася заідеологізованість учених, тенденції до технізації всієї академічної системи. Але й тоді були історики, які не йшли на компроміси з владою: М. Брайчевський, Олена Компан, Я. Дзира.В український літературі тих років червоною ниткою проходили теми жовтневої революції і Великої Вітчизняної війни. Водночас з'являлися і неординарні твори. Поміж них — романи «Собор» (писався у 1963-67 рр.) і «Циклон» О. Гончара, проза Ю. Мушкетика, Є. Гуцала, Р. Іванчука, Ю. Дрозда, поезії І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка, Л. Костенко, інших.1960-70-ті роки стали періодом формування українського поетичного кіно. Започаткували його випущені в цей час фільми «Камінний хрест» Леоніда Осики, «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка за сценарієм І. Драча, Білий птах з чорною ознакою“ і «Вавілон ХХ» Івана Миколайчука, «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Доля цих картин не була простою. Часто її вирішувала не професійність режисури чи майстерність акторів, а реакція влади.У вересні 1965 р. під час презентації у кінотеатрі «Україна» фільму «Тіні забутих предків» з різкою критикою арештів інтелігенції виступили Дзюба, Стус, Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною. Їх всіх було звільнено з місць роботи. Листи звернення до керівників УРСР та СРСР стали однією з найпоширеніших форм протесту у ті роки.Поріділі чисельно, але й далі сповнені рішучості дисиденти у 1975 р. дістали новий імпульс, коли СРСР підписав Гельсінкську угоду й офіційно погодився шанувати громадянські права своїх підданих. Перший Гельсінкський комітет було засновано в Москві у травні 1976 р. Незабаром, у листопаді 1976 р., в Києві з'явилася Українська Гельсінкська група.Окремий різновид дисидентства в Україні базувався на релігії. Теоретично радянська конституція гарантувала свободу віровизнання. Але режим удавався до цілого ряду заходів для боротьби з релігійними віруваннями та практикою. У 1968—1969 органи КДБ провели масові арешти серед священників Греко-Католицької Церкви, а 1969 єпископ В. Величковський був засуджений на три роки ув'язнення. 1973 священник В. Прокопів був заарештований за те, що супроводжав до Москви делегацію вірних, яка вимагала офіційного відновлення Греко-Католицької Церкви.У 1982 р. Йосип Тереля організував Комітет захисту Української католицької церкви, що ставив собі за мету домогтися її легалізації. Хоч у відповідь на це режим став заарештовувати її активістів, серед українців Галичини та Закарпаття відданість своїй давній церкві не втрачала сили.

33. Опозиційний (дисидентський) рух в Україні: загальна характеристика та етапи розвитку. Перші прояви руху дисидентів мали місце наприкінці 50-х— на початку 60-х років, коли на Західній Україні було організовано кілька невеликих таємних груп. Виділялася серед них так звана «Група юристів» на чолі з адвокатом Левком Лук'яненком. Вона закликала до здійснення законного права України на вихід із Радянського Союзу.

Дисидентство склад.з трьох основних течій:

1. правозахисне, або демократичне, представлене у Росії академіком А. Сахаровим та письменником О. Соложеніциним, а в Україні - Петром Григоренком, Левком Лук'яненком, Олесем Бердником та іншими;2. релігійне дисидентство мало на меті боротьбу за фактичне, а не де¬кларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення Української греко-католицької церкви та Української автокефальної православної церкви, за свободу діяльності протестантських релігійних громад. Найвідомішими представника¬ми релігійного дисидентства були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.3. Національне орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало росій¬ський шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю у бо¬ротьбі їй уміти ікиніі, іідні цивілізованого світу. До цього напряму належали ДішОч, (' Кііраванський, В. Мороз, В. Чорновіл та ін.Репресіями середини 60-х років влада сподівалась зупинити наростання опозиційних настроїв у суспільстві. Частково цей розрахунок виправдався.Опозиційні настрої тих років талановито відобразив журналіст В'ячеслав Чорновіл у книзі «Правосуддя чи рецидиви терору?». За її напи¬сання та ще відмову свідчити на процесі братів Горинів, Осадчого і Зваричевсь-кої його засудили 8 липня 1966 р. на три місяці примусової праці.У січні 1969 р. у Києві відбувся процес трьох робітників, що працювали на буді¬вництві Київської ГЕС, - Валентина Карпенка, Василя Кондрюкова та Олександра Назаренка, звинувачених у зберіганні й розповсюдженні літератури проти русифікації, книжок, виданих у Західній Україні у 20-30-х роках та праці В. Чорновола «Лихо з розуму». Вони одержали відповідно один, три та п'ять років таборів.З особливою нещадністю викорінювалося релігійне дисидентство.Формою поширення ідей представників опозиційного руху був «самвидав» - машинописні журнали, збірки, літературно-публіцистичні доробки. Через «самвидав» громадськість України, СРСР, закордону познайомилася з творами І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.),В. Чорновола «Лихо з розу¬му» (1967 р.), «Хроніками поточних подій» (1968-1973 рр.). Так починався в СРСР рух, який згодом одержав назву правозахисного й охопив переважно інтелігенцію.У 70-80-ті -арешти