
- •2. Україна – співзасновниця оон. Діяльність України на міжнародній арені.
- •3. Депортації українського та польського населення.
- •4. Акція «Вісла» в політ. Історії укр. Народу.
- •5 Повоєнна відбудова в Україні та її особливості./
- •6. Постать й. Сліпого в політичній історії України.
- •7. Адміністративно-територіальні зміни укр. Земель у повоєнний період.
- •8. Радянізація західних областей України.
- •9. Укр. Греко-кат. Церква в повоєнний п-д.
- •11. Діяльність упа після завершення Другої світової війни.
- •12. Політичний портрет р. Шухевича
- •13. Голод 1946-1947 рр. В Україні.
- •15. Ідеологічні наступ сталінізму в повоєнний час. «Жданівщина».
- •16. Міжнародне становище України у другому повоєнному десятиріччі.
- •17. Політична боротьба в Україні після смерті й. Сталіна. Л. Берія та Україна.
- •18. Процес десталінізації в сусп. Житті Укр.
- •19. Хх з’їзд кпрс та його наслідки для України.
- •20. Суспільно-політичне життя в урср у 1953-1956 рр.
- •23. Суперечлива реформаторська діяльність м. Хрущова, її вплив на розвиток України.
- •26.Етносоціальні процеси та рівень життя населення України у 60 – 80-ті роки.З сер. 60-х р.
- •27.Жовтневий переворот 1964 року в срср та його відголос в Україні.14 жов-ня 1964 р
- •28.„Контрольований автономізм” в Україні за п. Шелеста
- •34. "Шістдесятництво" як феномен українського опозиційного руху.
- •36. Релігійне дисидентство в Україні кінця 1950-х - 1ої половини 1980-х рр.
- •39. Чорнобильська катастрофа: суспільно-політичний аспект.
- •40. Розвиток процесу самоорганізації суспільства: утворення неформальних організацій в Україні.
- •41. Консолідація опозиційних сил, виникнення Народного руху України.
- •42. Студентський рух в Україні на зламі 1980-х – 1990-х рр.
- •41. Консолідація опозиційних сил, виникнення Народного руху України.
- •44. Початок формування багатопартійної системи: проблеми, характерні риси, особливості.
- •46. Спроба державного перевороту в срср у серпні 1991 року. Проголошення Української незалежної держави.
- •48. Біловезька угода. Утворення снд
- •50. Конституційний процес в Україні. Конституція України 1996 р.
- •51. Кримське питання. Проблема нац. Меншин у незалежній Укр.
- •52. Політичний розвиток України в період президентства л. Кравчука
- •54.Парламентські й президентські вибори в Україні 1994р.
- •53.Політичні партії в незалежній Україні.
- •55.Вибори до Верховної Ради України 1998 р. І президентські вибори 1999 р.
- •59. Культура, освіта, наука в умовах нового століття.
- •56. Політична опозиція в Україні в період президентства л. Кучми.
- •57. Діяльність Верховної Ради України в 1994-2002 рр.
- •60.Парламентські вибори в Україні 2002
- •60. Парламентські вибори в Україні 2002 р.
- •61. Президентські вибори 2004 р.
- •62. «Помаранчева революція»: причини, хід подій, наслідки
- •64. Внутрішня та зовнішня політика за президентства в, Ющенка
- •65.Соціально-економічна політика уряду ю. Тимошенко
- •66. Загострення укр.-рос. Взаємин. Газова криза в Україні
- •67. Соціально-економічна політика уряду в. Януковича (2006-2007)
- •68. Парламентські вибори в Україні 2006, 2007 р.
- •69. Політ.Реформа в Укр: досягн. Та пробл
18. Процес десталінізації в сусп. Житті Укр.
Період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали припинення кампанії проти націоналізму, певне уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського чинника в різних сферах суспільного життя. В червні 1953 р. на посади першого секретаря ЦК КПУ обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представників місцевої влади. У 1954 р. помпезно відзначалося 300-річчя возз'єднання України з Росією. Центральною подією ювілейних торжеств стала, безперечно, передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР.
Перший (1953 –1956) етап десталінізації характерезується: ліквідовано військові трибунали, відновлення репутації доброго імені громадян незаконно притягнутих до кримінал, відповідальності, створення певних органів, що проводили реабілітацію звільнених.
Другий (1956-1961) : засудження культу особи Сталіна, лібералізація суспільно-культурного життя (укр. молодь та інтелігенція отрим право розвивати власну думку, відмінну від офіційної точки зору). 30 червня 1956 р. "Про подолання культу особи Сталіна та його наслідки"- за яким дія Сталіна визначались як особистий недолік, а не органічна вада радянської влади. Виключення з лав партії так званої "антираптійної групи" (Кагановича, Молотова, Маленкова) та знімає з посад таких військових як Жуков, Ворошилов. Хрущов очолює дві найвищі посади в країні: голови Ради міністрів УРСР та Голови Компартії.Третій (1961-1964) етап десталінізації характерезується: члени сталінського режиму під примусом Хрущова і партії розкривають правду про всі злочини Сталіна та свою причетність до них. Винесення труни Сталіна з мовзолею, демонтація його пам'ятниеів по всій країні, та зміна назви вулиць його імені. Проголошено курс на розгорнуте будівництво в СРСР комуністичного суспільства. Висунуто гасно в промисловому та економічному виробництві "Наздогнати і перегнати США"Отже, суть кардинальних змін, що розпочалися після смерті Сталіна, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Ця лібералізація виявилася в припиненні кампанії проти націоналізму; певному уповільненні процесу русифікації; частковій реабілітації жертв сталінських репресій; зростанні українського чинника в державному та громадському житті; розширенні прав республіки в економічній, фінансовій та юридичній сферах; активізації дій укр.. дипломатії та більшій відкритості УРСР для різнобічних контактів з іноземними державами.
19. Хх з’їзд кпрс та його наслідки для України.
XX з'їзд КПРС відбувся у лютому 1956 р. В історію цей з'їзд увійшов насамперед завдяки надзвичайно відвертій доповіді на закритому його засіданні тодішнього першого секретаря ЦК партії М. Хрущова «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки». З'їзд засудив широку репресивну практику тоталітарного режиму, охарактеризовану як «культ особи Й. Сталіна», гостро виступивши_проти масових репресій 30-40-х років. Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочинів і прямих зловживань Й.Сталіна і його оточення, абсолютного нехтування законами. У доповіді наводилася велика кількість прикладів, коли Й. Сталін та його «соратники» підписували списки на знищення цілих груп керівників різних рангів. М. Хрущов звинуватив сталінську владу в незаконних переслідуваннях народів у роки війни, розпалюванні національної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу.Однак це засудження було все ж таки неповним, обмеженим, дозованим, певною мірою половинчастим. Без належних мотивів безпідставно стверджувалось, що культ особи не змінив М. Хрущов «глибоко демократичного, дійсно народного характеру радянського ладу». В Україні рішення XX з'їзду КПРС були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. Народ чекав повної правди, послідовної демократизації суспільства, гарантій від повторення трагедії. Впродовж короткого часу в республіці були знищені тисячі сталінських бюстів і пам'ятників, ім'я Сталіна було викреслено з назв майданів, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо. Але перебудова психології не здійснювалася швидко. Частина ветеранів громадянської війни і революції, колишніх фронтовиків, та й взагалі - значна кількість людей, одурманених комуністичною пропагандою, ставилась до змін з певною обережністю. Ці настрої знайшли відгук у партійному та державному апараті. В його вищих ешелонах виник справжній опір послідовному розвінчанню сталінізму.Критика минулого багатьма в КПРС кваліфікувалася як наклеп на радянський лад, на керівництво партії і держави. Такий підхід значною мірою визначив і оцінку культу особи та його наслідків у суспільних науках, у художній літературі, на сторінках періодики. Проявом цього стала фактична заборона для вітчизняного читача доповіді М. Хрущова на XX з'їзді. Непослідовність керівництва партії і держави негативно позначилась на такій надзвичайно важливій для суспільства справі, як реабілітація громадян, репресованих у попередні десятиліття, що широко розгорнулася після XX з'їзду КПРС. З цією метою в усіх областях активно діяли спеціальні комісії органів влади.