12. Фейлетон: визначення, ознаки.

Фейлетон - сатиричний, художньо-публіцистичний жанр, який виявляє комічну суть негативних фактів і явищ дійсності. За тематикою виокремлюються такі типи фейлетонів: художній, документальний, із «невказаною адресою», узагальню вальний, проблемний, оглядовий, «проти явища», «проти особистості». Термін виник на початку 19 ст. Термін отримав двояке значення: літературний матеріал підвалу газети; літературний твір малої форми публіцистично-злободенного характеру, поміщений або в фейлетоні газети, або в додаткових частинах журналу. Жанровий різновид маленького розважального фейлетону запровадив Жаннет, творам якого були властиві ознаки невимушеної бесіди, розмови на будь-яку тему. Межуючи з художньою літературою, фейлетон користувався багатством її зображально-виражальних засобів, найчастіше це гіпербола, гротеск, каламбур і мав власні різновиди: документальний (зображення конкретних осіб і фактів) та проблемний (порушення важливих громадських проблем). Український фейлетон розвивався у творчості Франка, Маковея, особливо Самійленка, Котко, Вишня, С. Олійник, Дудар, Багряний, Чорногуз. Фейлетон – це жанр, в якому комічна сутність негативних явищ і ситуацій дійсності розкривається шляхом інверсійної, асоціативної розробки теми з використанням авторських та фольклорних комічно-сатиричних образів. Фейлетоністи часто запозичують образи з відомих книг світової та вітчизняної класики, пародіюють відомі твори для головного у фейлетоні – сатиричної типізації - розвінчування негативного явища з допомогою сатиричного образу, який відбиває істотні ознаки негативного в суспільстві. Сатирична типізація досягається художньо-публіцистичним узагальненням негативних явищ у конкретному соціальному бутті. Ознаками фейлетону є: висока фактична основа з авторським підтекстом, особлива форма побудови (наявність асоціативної теми, образи, сценки, картинки), сатиричне загострення теми або лірико-гумористична інтонація і конкретні висновки. Сатирична природа жанру визначає в ньому поєднання прямої та прихованої форм передачі інформації. Пряма форма дає текст, комунікативна функція якого проявляється як пряме спілкування з читачем. Прихована форма дає підтекст, розрахований на відновлення читачем того, що автор не висловив прямо, а зашифрував у повідомленні. У художній структурі фейлетону виділяється факт, що стає точкою відліку оповіді і тема. Основу фейлетона становлять документально підтверджені факти, імена, адреси. Особливість фейлетона в тому, що факти реальні, але «перетворені» або обіграні.

13. Історія розвитку фейлетону як жанру.

Фейлетон – це невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, динамізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування поза літературних жанрів, зокрема приватного та ділового листа, доповіді, резолюції тощо, у прозовий текст можуть бути включені віршові фрагменти, вважається проміжною ланкою між оповіданням, новелою та нарисом, характеризуються чіткою фактичню основою з наявністю авторського підтексту. За тематикою виокремлюються такі типи фейлетонів: художній, документальний, із «невказаною адресою», узагальню вальний, проблемний, оглядовий, «проти явища», «проти особистості».

Термін виник на початку XIX століття. У 1800 р. у Франції видавець газети «Journal des Débats» став випускати додаткові листок-додатки до газети, які спочатку заповнювались театральною хронікою, а потім в 1803 змінив формат своєї газети - подовжив його донизу, і ця додаткова частина відокремлена від газети «лінією відрізу» (білим пропуском), стала називатися "фельєтон". Надалі термін отримав подвійне значення: 1) літературний матеріал «підвалу» газети; 2) літературний твір малої форми публіцистично-злободенного характеру, поміщений або в фельєтоні газети, або в додаткових частинах журналу (огляд, суміш). Саме в останньому значенні цей термін закріплюється і пізніше отримує дуже широке поширення у Франції, потім у Німеччині і в Росії, де фейлетон віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна гостроактуальна подія набувала гумористичної чи сатиричної інтерпретації. Межуючи з художньою літературою, фейлетон користав багатством її зображально-виражальних засобів (гіпербола, гротеск, каламбур тощо), мав власні різновиди — документальний (зображення конкретних осіб і фактів) та проблемний (порушення важливих громадських питань). Одним із засновників українського фейлетону вважається В. Самійленко. Цей жанр набув великого поширення в періодичній пресі, розкрив внутрішні можливості у творчості Костя Котка, Остапа Вишні, С. Олійника, Є. Дударя та інших.