Первісний період

Звичаєве право домінує, воно локальне, безсистемне, має глибокий зміст. Основним творцем права є суспільство, громада, яка передає ці норми з покоління в покоління. Існування первісних суспільних інститутів. Вождь на початкових етапах був звичайною людиною, що обиралася для управління суспільством, він не виокремлюється із суспільства. Рада старійшин приймає найважливіші рішення. Ці рішення приймали форми звичаю. Мета первісного права – примирення сторін. Смертна кара не застосовувалася, а замінювалася вигнанням з племені. Фізичні покарання мали бути накладені таким чином, аби не призвести до каліцтва особи. Суспільний осуд також був однією із санкцій. Цей період завершується неолітичною революцією через поділи праці. Поява прото-держав, держав. Особа не виділяється з колективу. Вождь набуває військової влади, втрачає певні привілеї. А рада старійшин отримує майже всю повноту влади, крім військової.

Звичаєве право в країнах стародавнього Сходу

Поява держави пояснюється кліматичними умовами, геополітичними умовами. Також у цих державах була відсутня приватна власність. З’явилася потреба в робочій силі, ці потреби задовольнялися шляхом отримання військовополонених-рабів. Наявність класів, каст (суспільна стратифікація) є характерною для країн Стародавнього сходу.

Характерні риси:

1. Виокремлення гілок влади (законодавча, виконавча, судова), але в інших формах. Не можна казати про сучасний поділ. Вождь перетворюється на царя. Цар був військовим ватажком. Із самого дитинства особа, яка мала стати фараоном, навчалася військовій справі, проходила військову фізичну підготовку. Законодавча функція йому не властива. Аби бути законодавцем, необхідні були інші якості (хитрість, розум тощо). Цар лише кодифікує зібрані звичаї, нові норми він не створював.

2. Починається поділ на основні галузі: цивільне, кримінальне, процесуальне. Цивільне включало в себе сімейно-шлюбне, спадкове, трудове право. Кримінальне право поєднується з адміністративним. Процесуальне право на цьому етапі не поділяється на цивільне та кримінальне. Функції судочинства не відокремлені від адміністративних функцій.

3. Цивільне право: формується поняття договору (міна, купівля-продаж), з’являються істотні умови цих договорів. Поняття шлюбу розглядається як договір купівлі дружини, тому сімейне право не відокремлювалося від цивільного. У цьому договорі зазначалися умови шлюбу, а якщо правовий статус подружжя не визначався, то чоловік мав необмежені права над дружиною. Розірвання шлюбу також було вільним за наявності волі сторін. Не існувало спеціальної процедури, підстав, умов розірвання. Хоча для чоловіка розірвання шлюбу мало дещо спрощений характер. Діти були власністю батьків, тому вони мали повне право розпорядження ними (рабство, експлуатація).

4. Кримінальне право: злочини проти релігії, державі – найтяжчі через культ фараона, боязнь Божої кари. На третьому місці – злочини проти власності. Хоча власність розумілася інакше. Вбивство – крадіжка життя.

5. Процесуальне право: процес мав дуже простий характер. Звинувачення висували приватні особи, що були зацікавлені. Суд фактично лише вислуховував сторін і виносив рішення. Формується система доказів (власне зізнання, документи, ордалії тощо). Ордалії не були покараннями, а доказами. Використовувалися, коли не було достатньо інших доказів. Проявлялися випробовуванням водою, залізом або вогнем. Поступово формується інститут смертної кари (простої та кваліфікованої). Але основним доказом були показання свідків, вага показань різних людей були різними. Перша група – вільні особи та державні службовці, друга – жінки та неповноправні. Багатші особи вважалися більш справедливими, адже їх важко підкупити. Поступово відбуваються зміни в системі покарань. Смертна кара займала особливе місце. Її не застосовували за вбивство. Вигнання залишається в якості покарання, але не було найтяжчим, вважалося помилуванням. Принцип таліону – основний принцип системи покарань. З’являються компенсаційні роботи – відпрацювання потерпілому. Ганьбі підлягала особа, до якої не могли бути застосовані матеріальні санкції.

6. Соціальна стратифікація.

Середньовіччя поділяється на 3 періоди:

1. Раннє – зародження феодалізму

2. Класичне 14-15 ст.

3. Пізнє 15-16 ст. зародження капіталістичних відносин.

У цей період вагомим фактором був церковний фактор. Церква відіграє значну роль у суспільстві, у церкві формуються основні засади права. Особливість політичної влади у цей період – її роздробленість. Становий характер права – корпоративне право.

Риси права періоду Середньовіччя:

• Було звичаєвим, базувалося на звичаях. Було 3 етапи співвідношення звичаю та закону. На першому етапі звичай домінує, і звичаєве право переважає серед інших соціальних регуляторів. Королівська влада не порушує звичаїв, а навіть охороняє їх. Рішення, що приймаються верховною владою, мають бути аргументовані звичаями. На другому етапі існувало заохочення лише тих звичаїв, що вирішують колізії та прогалини в праві, лише ті, що корисні владі. Третій етап пов’язаний із розвитком королівської влади, закон починає переважати над звичаєм, більш того, закон може обмежувати звичаї.

• Це право було корпоративним чи становим. Регулювало відносини лише всередині окремої групи. Було фрагментарним, регулювало лише окремі відносини.

• Не було універсальним, тобто придатним для регулювання широкого кола відносин. Не можна було застосувати норму міського права для відносин щодо селян.

• Розмитість норм, середньовічне суспільство не можна назвати розвиненим, відсутня конкретика.

• Декларативний характер норм.

• Казуїстичний характер, хоча рівень казуїстики значно зменшується. З’являються абстрактні норми.

• Змішаний характер норм. Поєднання норм світського характеру з релігійними, моральними тощо.

• Несистемний характер. Збірники, що існували, становили виключення з правил.

• Партикуляризм. Франція – на півдні зберігалося вульгаризоване римське право, на півночі – звичаєве право.

• Форми права: звичай, договори між станами, всередині станами, між правителем і станами, письмові джерела (хартії, збірники). Але договір не був цивільно-правовим.

• Особливості правосуддя – існування великої кількості юрисдикцій. Особа за різні проступки підлягала різним судам. Проти віри – церковний суд, проти власності – феодальний суд, у місті – міський суд.

• Не існувало професійних суддів, авторитетні особи здійснювали судові функції. Не існувало системи судів. Не було інстанцій в жодних судах, крім церковних (3 інстанції).

• Колективний розгляд справи.

• Інквізиційний процес. Формальна оцінка доказів