IV. Особливості застосування щодо неповнолітніх запобіжних та інших заходів процесуального примусу.

1. Затримання та взяття під варту, як запобіжні заходи, може бути застосовано до неповнолітнього обвинуваченого лише у ви­няткових випадках за наявності підстав і в порядку, що встановле­но законом (статтями 106, 148, 150, 155 КПК). Те саме визначено у ч. 2 ст. 33 Закону України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитин­ства". Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомля­ють батьків чи осіб, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Заборонено утримувати дитину в одному приміщенні з дорослими затриманими, арештованими чи засудженими особами.

2. Взяття під варту застосовують лише у разі, якщо дані про особу та тяжкість злочину свідчать, що застосування іншого запобіжного заходу не гарантуватиме, що неповнолітній не зробить спроб вчинити повторні злочини, не перешкоджатиме встановленню істини в справі, з'явиться за викликом до органу розслідування або в суд.

У Конвенції про права дитини, ухваленій 44 сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (далі — Конвенція), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно із законом та використову­ється лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу".

3. До неповнолітніх обвинувачених, крім загальних запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК, застосовують такі спеціальні заходи, як передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальни­ків, а до неповнолітніх, які виховуються у дитячій установі, — під нагляд адміністрації цієї установи. Порядок застосування цих за­побіжних заходів врегульовано ст. 436 КПК.

V. Особливі підстави припинення кримінально-процесуального про­вадження. Сутність цих підстав полягає у такому.

1. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, яка не досягла на час вчи­нення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку (п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК).

2. Справу може бути закрито у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (п. 3 ч. 1 ст. 7-1, статті 7-3, 9 КПК). Підстави до закриття справи викладено в кримінальному законі (ч. 1 ст. 97 КК):

• злочин має бути вчинено вперше;

• злочин має належати до категорії злочинів невеликої тяж­кості;

• виправлення неповнолітнього можливе без застосування по­карання.

Питання про закриття кримінальної справи за цими підставами вирішує виключно суд (суддя) тільки в судових стадіях процесу.

Готуючись до другого запитання слід знати, що особливості провадження в стадії досудового слідства.

Особливості провадження в цій стадії, залежно від того, на який обсяг діяльності вони поширюються, можна розподілити на дві групи: 1) загальні; 2) окремі.

До перших належать:

1. Провадження досудового слідства є обов'язковим у всіх справах про злочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, в тому числі й у справах про злочини приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) та тих, провадження за якими здійснюється у прото­кольній формі (ст. 425 КПК).

2. Досудове слідство в кримінальних справах про злочини не­повнолітніх провадять слідчі органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК).

3. Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом із дорослим, то слід розглянути можливість виокремлення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК (ст. 439 КПК).

Особливості, що стосуються окремих процесуальних дій:

1. Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит обов'язково провадять у присутності захисника.

2. При пред'явленні обвинувачення неповнолітньому та його допиті можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші за­конні представники неповнолітнього (ст. 438 КПК). Підставами участі цих осіб є:

• недосягнення неповнолітнім віку 16 років;

• визнання його згідно з висновком психологічної експертизи розумово відсталим.

Участь педагога, лікаря, батьків (інших законних представни­ків) у справі неповнолітнього не є обов'язковою. Вони беруть участь у справі:

• за розсудом слідчого чи прокурора;

• за клопотанням захисника.

У практиці розслідування злочинів і суспільно небезпечних діянь, вчинених неповнолітніми, до участі в справі, як правило, залучають батьків або педагога.

3. Неповнолітнього обвинуваченого викликають, як правило, через його батьків або інших законних представників (інший по­рядок виклику допускається лише у разі, якщо це зумовлено об­ставинами справи). Неповнолітнього, який перебуває під вартою, викликають через адміністрацію місця досудового ув'язнення (ст. 437 КПК).

4. Доручення слідчого про провадження слідчих і оперативно-розшукових дій (ч. З ст. 114 КПК) виконують підрозділи кримі­нальної міліції у справах дітей.

5. Закон передбачає низку додаткових правил щодо закінчення досудового слідства в справах дітей:

1) під час оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповноліт­нього (ч. 2 ст. 440 КПК).

2) якщо в кримінальній справі буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою у віці 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, слідчий вино­сить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справу разом із постановою направляють прокуророві.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову про закриття справи, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокуророві надається можливість ознайо­митися з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватись послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила злочин у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад 5 років, необхідно в зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слід­чого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Участь захисника у таких справах є обов'язковою з моменту першого допиту неповнолітньо­го або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника (п. 6 ст. 45 КПК);

3. слідчий, установивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною, яка досягла 11-річного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог ч. 2 ст. 7-3 КПК, про що повідомляє прокурора і службу в справах дітей за місцем проживання особи;

4. чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість звільнення неповнолітнього у віці від 16 (14) до 18 років, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосу­ванням до нього примусових заходів виховного характеру.

Згідно зі ст. 9 КПК прокурор, а також слідчий за згодою проку­рора, на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 97 КК, виносять мотивовану постанову про направлення справи для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. В цьому разі неповнолітньому з додержанням вимог статей 438 і 440 КПК пред'являють обвинувачення і після винесення постано­ви надають можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи. Справу зі списком осіб, які підлягають виклику до суду, прокурор надсилає до суду.

Для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідаль­ності із застосуванням до нього примусових заходів виховного ха­рактеру необхідна сукупність таких умов:

1. встановлення події злочину;

2. злочин належить до категорії злочинів невеликої або серед­ньої тяжкості;

3. можливість виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання;

4. відсутність заперечення з боку неповнолітнього або його за­конного представника про закриття кримінальної справи за цією підставою.

Рішення про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру приймає суд у порядку, передбаченому ст. 7-3 КПК.

Для відповіді на третє запитання навчального плану слід знати, що особливості провадження в справах неповнолітніх, що виявля­ються в центральній стадії кримінального процесу — судовому роз­гляді, полягають у такому.

1. Справу, що надійшла до суду від прокурора з постановою про її закриття і застосування примусових заходів виховного характеру (в порядку ст. 7-3 чи ст. 9 КПК), суддя або голова суду, якщо він згоден із таким рішенням, призначає до розгляду в суді у строк не пізніше 10 днів, а в разі незгоди — повертає прокуророві мотивова­ною постановою (ч. 2 ст. 447 КПК).

Справи розглядають:

за такими правилами:

• судове засідання має бути відкритим (за винятком випадків, передбачених ст. 20 КПК);

• участь прокурора і захисника є обов'язковою;

• судові дебати не провадять;

• останнє слово особі, щодо якої розглядають справу, не надають;

• під час розгляду справи обов'язково ведеться протокол; у такому порядку:

• заслуховують пояснення неповнолітнього і його законного представника;

• перевіряють докази, які доводять чи спростовують вчинення особою суспільно небезпечного діяння;

• перевіряють інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру;

• після закінчення судової перевірки справи свої думки вислов­люють прокурор, потім захисник;

• заслухавши думки прокурора і захисника, суд виходить до нарадчої кімнати для винесення ухвали (постанови), де вирішує такі питання:

1. чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого провадилося досудове слідство;

2. чи винна у цьому діянні особа, щодо якої розглядають справу;

3. який саме примусовий захід виховного характеру, передбаче­ний ч. 2 ст.105 КК, має бути застосовано до цієї особи і на який строк.

Якщо є достатні підстави вважати, що особа, яка підлягає направ­ленню до спеціального навчально-виховного закладу, займатиметься протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконан­ня своєї ухвали (постанови), суд вправі тимчасово, строком до 30 діб, помістити цю особу у приймальник-розподільник для не­повнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-вихов­ного закладу.

2. У цій категорії справ можливе обмеження принципу гласності судового розгляду. Згідно з вимогами ст. 20 К.ПК закритий судовий розгляд допускається за мотивованою ухвалою суду (постановою судді) в справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку. Закрите судове засідання проводять у разі, якщо необхідно досягти найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань від неповнолітнього та усунення можливого негативного впливу на нього сторонніх осіб.

Згідно зі ст. 444 КПК суд (суддя) має право своєю ухвалою (поста­новою) видалити неповнолітнього підсудного з зали судового за­сідання на час дослідження обставин, що можуть негативно впли­нути на нього. Якщо обставини, які досліджувались у відсутності неповнолітнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, голо­вуючий повідомляє про них підсудному після повернення його до зали судового засідання.

За необхідності допитати батьків або інших законних представ­ників неповнолітнього як свідків, суд заслуховує їх показання. У виняткових випадках, якщо участь законного представника в судово­му засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсуд­ного, суд має право своєю мотивованою ухвалою обмежити участь законного представника в тій чи іншій частині судового засідання, або усунути його від участі в судовому розгляді і допустити замість нього іншого законного представника неповнолітнього підсудного.

3. У стадії судового розгляду законний представник може бути одночасно захисником і цивільним відповідачем. Якщо він у судове засідання не з'явився, суд вислуховує думку учасників судового розгляду про можливість слухання справи за його відсутності. Суд вирішує питання позитивно тільки у разі, якщо відсутність законно­го представника не заважатиме встановленню істини в справі.

4. Про час та місце судового розгляду справи суд також повідом­ляє службу у справах дітей та кримінальну міліцію у справах дітей. Питання про участь у судовому розгляді представника служби в справах неповнолітніх суд вирішує в кожній справі, в якій неповнолітнього притягнуто як обвинуваченого.

5. Згідно зі ст. 443 КПК про час і місце розгляду справи непов­нолітнього суд повідомляє підприємство, установу та організацію, в яких навчався чи працював неповнолітній, а в разі потреби й інші організації. Представники цих організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання і з дозволу суду дають пояс­нення. В необхідних випадках їх допитують як свідків.

6. Розглянувши справу і визнавши підсудного винним, суд має право:

1. постановити обвинувальний вирок і призначити підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. При постановленні вироку, крім питань, що вирішуються у всіх кримінальних справах, суд зобов'язаний у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, обговорити питання про не­обхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя. Вирішивши питання позитивно, суд повинен зазначити про це у вироку;

2. винести постанову про закриття кримінальної справи із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.