Методичні рекомендації

Для успішного вирішення завдань студенти повинні ретельно вивчити положення глави 11 КПК України. Необхідно знати, що про загальні для стадії досудового слідства положення вперше в 1951 р. зазначив М. А. Чельцов, який назвав їх "загальними умовами попереднього розслідування"².

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законом, до них належать такі.

1. Вчасний початок досудового слідства (ст. 113 КПК):

• розпочинається тільки після порушення кримінальної справи;

• слідчий (особа, яка провадить дізнання) зобов'язаний негайно розпочати провадження розслідування в порушеній ним чи переда­ній йому кримінальній справі;

• слідчий може прийняти кримінальну справу до свого проваджен­ня, не очікуючи на закінчення 10-денного строку дізнання;

• із моменту прийняття кримінальної справи до свого проваджен­ня слідчий (і особа, яка провадить дізнання) несе повну відпові­дальність за законне і вчасне прийняття рішень про спрямування досудового слідства і провадження слідчих дій. Однак законодавець допускає проведення слідчих дій у кримінальній справі без прий­няття її до свого провадження:

• у разі виконання доручень (ч. 3 ст. 114 КПК) і окремих дору­чень (ст. 118 КПК) слідчого;

• якщо розслідування здійснює група (бригада) слідчих (ст. 119 КПК);

• якщо частину слідчих дій проводить прокурор (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК) або начальник слідчого відділу (ч. 2 ст. 114 КПК);

• якщо слідчу дію виконує особа однієї статі з учасником, що­до якого провадиться ця дія (з обшукуваним — ч. 4 ст. 184 КПК, з освідуваним — ч. 3 ст. 193 КПК).

2. Додержання правил про підслідність кримінальних справ (ст. 112 КПК).

Правила про підслідність встановлюють межі компетенції слід­чих щодо досудового розслідування кримінальних справ.

Підслідність — це сукупність встановлених законом ознак кри­мінальної справи, згідно з якими вона належить до провадження того чи іншого органу досудового слідства.

Види підслідності:

1. предметна (родова), відповідно до правил якої орган слідства (слідчий органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури чи податкової міліції), який повинен розслідувати справу, визнача­ється характеристиками вчиненого злочину;

2. персональна (спеціальна, суб'єктна) — визначається характе­ристиками суб'єкта злочину. Наприклад, усі кримінальні справи про злочини, вчинені:

• неповнолітніми — є підслідними слідчим органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК);

• військовослужбовцями — слідчим військової прокуратури (за наказом Генерального прокурора України від 5 серпня 1994 р. № 16 "Про підслідність кримінальних справ військовим прокурорам”);

• працівниками правоохоронних органів, службовими особами, які посідають особливо відповідальне становище (ст. 9 Закону Укра­їни від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу"), особами, посади яких віднесено до 1—3 категорій посад державних службовців (ч. 2 ст. 25 вказаного Закону) — слідчим органів прокуратури (ч. 1 ст. 112 КПК);

3) підслідність за зв'язком справ — визначається за двома правилами:

• кримінальну справу розслідує той орган слідства, до підслід­ності якого належить злочин, у зв'язку з яким порушено кримі­нальну справу, — наприклад, злочин, передбачений ст. 384 КК — завідомо неправдиве показання (ч. 6 ст. 112 КПК);

• якщо слідчі податкової міліції, розслідуючи справу про злочин, віднесений до їх компетенції, встановлять певні злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ве­деться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міліції (ч. 4 ст. 112 КПК);

4. альтернативна підслідність. Згідно з правилом щодо визначення альтернативної підслідності кримінальні справи про деякі злочини є підслідними одночасно кільком органам досудового слідства. Тому їх розслідує той орган, який виявив злочин і порушив у зв'язку з цим кримінальну справу. Як правило, ці злочини завдають істотної шкоди загальносуспільним інтересам, а тому їх розслідування є вкрай актуальним для суспільства. Тому законодавець створює умови з метою запобігти втратам часу на розслідування кримінальних справ, пов'язаним із їх направленням за підслідністю від одного органу слідства до іншого. Наприклад, справи про легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочин­ним шляхом (ст. 209 КК), є підслідними органам досудового слідства одночасно всіх відомств;

5. територіальна підслідність. Згідно з нею визначають питання про те, слідчий якого саме адміністративного району (області) по­винен розслідувати кримінальну справу, тобто справи розподіляють між однойменними ланцюгами органів розслідування. Досудове слід­ство провадять у тому районі, де вчинено злочин (ст. 116 КПК). Однак якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш повного і швидкого його розслідування, слідство може провадитися за місцем:

• виявлення злочину або

• перебування підозрюваного, обвинуваченого або

• перебування більшості свідків.

У слідчій практиці іноді виникають суперечки щодо того, слід­чий якої саме адміністративно-територіальної одиниці повинен здій­снювати розслідування справи. Такі спори розв'язують відповідно до ст. 117 КПК:

• у межах одного району — районний прокурор;

• у межах області — обласний прокурор;

• якщо справу порушено в кількох районах або містах різних областей — Генеральний прокурор або його заступник;

6) виключна (імперативна) підслідність — згідно з її правилами орган, який здійснюватиме досудове слідство, визначає своїм рішен­ням відповідний прокурор. Таких правил два:

• слідчі прокуратури, окрім злочинів, указаних у ч. 1 ст. 112 КПК, за постановою Генерального прокурора України, його заступ­ників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів можуть розслідувати й інші злочини (ч. 1 ст. 112 КПК);

• якщо під час розслідування кримінальної справи буде встанов­лено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів (ч. 6 ст. 112 КПК).

3. Об'єднання і виділення кримінальних справ (ст. 26 КПК). Кримінальні справи об'єднують в одне провадження з двох підстав:

1) якщо кількох осіб-співучасників обвинувачують у вчиненні одного чи кількох злочинів;

2) якщо одну особу обвинувачують у вчиненні кількох злочинів. Об'єднання справ є правом, а не обов'язком слідчого.

Виділення кримінальних справ допускається тільки у випадках, зумовлених необхідністю, якщо це не позначиться негативно на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження і вирішення справи.

Підставами до виділення кримінальної справи є:

1. достатні дані, які свідчать про те, що якийсь злочин або особа не мають зв'язку з основною кримінальною справою;

2. зупинення провадження у кримінальній справі з обвинувачен­ня кількох осіб щодо однієї або кількох із них у зв'язку з тяжкою хворобою чи ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);

3. згода прокурора, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування, на направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення у разі, якщо неможливо закін­чити розслідування справи у повному обсязі у строки тримання особи під вартою (якщо немає підстав для зміни запобіжного заходу) (ч. 3 ст. 156 КПК);

4. встановлення під час розслідування кримінальної справи інших злочинів, учинених особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство (ч. 6 ст. 112 КПК);

5. участь неповнолітнього у вчиненні злочину разом із дорос­лим (ч. 1 ст. 439 КПК).