4. Методологія визначення рівня людського розвитку

Існують спроби розробити узагальнюючий показник рівня життя населення — індекс людського розвитку (ІЛР). Людський розвиток — це безперервний процес розширення можливостей вибору, які постійно змінюються. Серед різних можливостей вибору визначальними вважаються довге і здорове життя, здобуття освіти, доступ до засобів, що забезпечують гідний життєвий рівень. Ці три можливості є провідними для людського розвитку, всі інші підпорядковуються їм, є другорядними відносно них. Отже, рівень доходу виявляється важливою, але не єдиною складовою людського розвитку, і метою останнього є не лише постійне зростання доходів, а також збалансування зростаючих можливостей людини з використанням цих можливостей у різних сферах діяльності.

Для визначення ІЛР за методикою ООН рекомендується враховувати три показники: ВВП на душу населення, середню тривалість життя, рівень освіти населення старше 25 років. Ці показники по країні зіставляються з максимальними у світі аналогічними показниками.

Індекс людського розвитку (ІЛР) є простим середньоарифметичним індексів реального ВВП на душу населення (І_ввп/н), досягнутого рівня освіти (І_осв) та середньої тривалості життя (І_тр.ж) [7, c. 19]:

Під час розрахунків індексу людського розвитку визначається також тендерний показник, який враховує соціально-економічну нерівність у становищі чоловіків і жінок у країні. Це так звані гендерні відмінності. Якщо така нерівність має місце, то розрахунки зазначених вище індексів здійснюються окремо для чоловіків і жінок, що приводить до зниження індексу тендерного розвитку (ІТР) порівняно з індексом людського розвитку (ІТР < ІЛР). Якщо ж відмічається тендерна рівність, то ці індекси майже однакові.

Фахівці Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ та Державного комітету статистики запропонували національну методику визначення ІЛР. За цією методикою ІЛР охоплює дев'ять показників, які характеризують [14, c. 24]:

1) демографічну ситуацію в країні та в регіонах:

• кількість населення;

• міське, сільське населення;

• природний щорічний приріст (скорочення) населення;

• очікувану тривалість життя при народженні;

• індекс очікуваної тривалості життя;

- демографічне навантаження населення працездатного віку (%).

2) стан ринку праці:

• рівень зайнятості та безробіття;

• жіночу робочу силу;

• частку безробітних жінок;

• середню заробітну плату жінок у відсотках до зарплати чоловіків;

3) рівень життя населення:

• ВВП на душу населення;

• індекс споживчих цін;

• децильний коефіцієнт диференціації доходів;

• кількість телефонів на 100 помешкань;

• інше;

4) житлові умови:

• загальну площу житлового фонду;

• житлову площу на душу населення;

• рівень та динаміка оплати житлово-комунальних послуг;

5) охорону здоров'я та рівень здоров'я населення:

• державні витрати на охорону здоров'я у відсотках до ВВП;

• кількість населення в розрахунку на одного лікаря;

• материнську смертність на 1000 новонароджених;

6) рівень освіти:

• державні витрати на освіту у відсотках до ВВП;

• рівень грамотності дорослого населення;

• індекс досягнутого рівня освіти — середньої, неповної вищої, вищої;

• сукупну частку учнів — частку осіб, які навчаються у закладах освіти серед населення відповідної вікової групи;

• приймання до вищої школи — частка осіб, які вступили до вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації серед населення віком 15—18 років;

7) соціальне середовище:

• щорічне відвідування закладів культури та мистецтва на одного жителя;

• разовий тираж газет на 100 жителів;

• видання книжок (одиниць на 100 тис. населення);

• криміногенну ситуацію;

• фінансування основних галузей, які забезпечують людський розвиток;

• екологічну ситуацію.

Крім індексу людського розвитку, в практиці аналізу застосовують поняття добробуту, компонентами якого є: незалежна демократична держава; високий рівень освіти, охорони здоров'я, розвитку науки; інтелектуалізація праці; доступні ціни; високопродуктивна праця та її висока оплата; нормальні житлові умови; забезпечення культурних потреб; чисте довкілля. Добробут має нижчу та вищу межі. Нижчий рівень добробуту характеризується достатнім забезпеченням населення матеріальними благами й послугами. На вищому рівні на перше місце виходять духовні блага, наука, культура.