48) Моноклональні антитіла. Їх одержання та використання в медичній практиці.

Антитіла, що отримують за допомогою гібридомних технологій. Належать до одного класу імуноглобулінів і реагують зі специфічним епітопом антигену, проти якого вони продуковані. В серологічних реакціях з міткою використання антитіл має цілу низку переваг у порівнянні з поліклональними антитілами, а саме: висока гомогенність, відсутність неспецифічних антитіл, простота розпізнавання і відсутність варіативності від партії до партії зразків.

Если не нравится – пиши так.

Моноклональні антитіла — це препарати антитіл, високоспецифічні до однієї антигенної детермінанти, одержані з одного клону клітин-продуцентів in vitro. Продуцентами моноклональних антитіл є гібридоми — клітини, одержані шляхом злиття лімфоцита та мієломної клітини. Лімфоцит,як високодиференційована клітина, продукує антитіла однієї специфічності in virto, але не розмножується. Мієломна клітина, що походить із злоякісної пухлини, має здатність до безмежного розмноження. Гібридомна ж клітина розмножується, утворюючи клон, який продукує антитіла.

Етапи одержання моноклональних антитіл:

1. Імунізація тварин певним антигеном.

2. Одержання лімфоцитів від імунізованої тварини.

3. Одержання гібридом. Лімфоцити поодинці розміщують у мік-рокамерах спеціальних панелей і додають мієломні клітини. Завдяки дії спеціального "ферменту злиття" або інших речовин, що впливають на клітинні мембрани, утворюються гібридні клітини. При цьому застосовують спеціальне інкубаційне середовище, в якому ні лімфоцит, ні мієломна клітина не виживають, а гібридома розмножується.

4. Відбір гібридом, які продукують потрібні антитіла. Досліджуючи наявність потрібних антитіл у культуральній рідині, відбирають необхідний клон.

5. Вирощування клону в промислових біотехнологічних умовах і одержання комерційних препаратів моноклональних антитіл.

Як правило, діагностичні моноклональні антитіла випускають міченими радіоізотопом або ферментом. Застосовують їх для виявлення антигенів, коли важливо уникнути перехресних реакцій із близькими антигенами. У мікробіології сфера їх застосування — ідентифікація бактеріальних, вірусних та інших антигенів. У неін-фекційній імунології — виявлення поліпептидних та білкових гормонів (наприклад, рання діагностика вагітності на основі' виявлення гормону гонадотропіну в сечі). Важливе значення має застосування моноклональних антитіл для ранньої діагностики злоякісних пухлин на основі виявлення "ракових" антигенів, розроблені спеціальні тест-системи для діагностики раку кишкового тракту, пухлин жіночих статевих органів та ін.

94) Онкогенні віруси. Класифікація. Вірусо-генетична теорія виникнення пухлин л. О. Зільбера. Механізми вірусного канцерогенезу.

Онкогенні віруси – викликають злоякісну трансформацію (малігнізацію) клітин.

Онковіруси – ендогенні (інтегровані в геном клітини і називаються про вірусами, вони передаються вертикально, як інші звичайні гени, не володіють трансформуючими властивостями для виду тварин, куди інтегрувалися ,але під дією онкогенів можуть викликати трансформацію) та екзогенні (поширюються горизонтально)

Ознаками злоякісно трансформованих клітин є:

Необмеженість пасажів in vitro

Поліплоїдія геному

Прискорений темп розмноження

Підвищений рівень гліколізу

Втрата контактної інгібіції, багатошаровий ріст in vitro

Здатність до розмноження у напіврідкому поживному середовищі

Утворення вірусоспецифічних антигенів

Утворення пухлин при імплантації тваринам.

Теорія Зільбера (1946): малігнізація клітини натає після інтеграції геному (або його частини) онкогенних вірусів з ДНК клітини-хазяїна. Ця теорія стала провідною після відкриття можливості зворотної транскрипції – переходу РНК онкогенних вірусів у ДНК-провіруси, які інтегрують в геном клітини.