Разом з тим структурні зміни справляють безпосе­редній вплив на розвиток економіки. Такий вплив в економічній теорії називають структурним ефектом.

Структурна ефективність відображає зв’язок між індексом зміни структури економіки і зростанням найважливіших показників. Для визначення індексу структурних змін використову­ється така формула:

де — абсолютна величина зміни питомої ваги і-го елемента структури економіки;

n — кількість структурних елементів.

Для порівняння структурних змін в економіках різних країн або у секторах (видах економічної діяльності) національної економіки розраховується індекс структурного ефекту (І_с.е). Він показує співвідношення темпів зростання (падіння) обсягу продукції до індексу структурних змін.

Розрахувати індекс структурного ефекту можна за формулою

,

де І_ВВП — індекс валового внутрішнього продукту національної економіки (валової доданої вартості секторів економіки або видів економічної діяльності).

Він є прогресивним, якщо структурні зміни супроводжуються високими темпами зростання економіки.

Якщо індекс структурних змін має невели­ку величину, консервативні економічні пропорції, спостеріга­ються застій або зменшення обсягів виробництва, то такий ефект є сталим (або його немає).

Треба зауважити, що економіка формується під впливом багатьох чинників, а не тільки структурних зрушень. Тому доцільним є виділення впливу структурних змін з усієї сукупності чинників економічного зростання. Для цього у поглиблених дослідженнях структурного ефекту розраховується кореляційне рівняння та коефіцієнт кореляції, який показує міру зв’язку між індексом структурних змін та динамікою обсягу продукції.

Регулювання структурних зрушень в економіці є завданням структурної політики.

У широкому розумінні структурна політика дер­жави — це обґрунтування цілей і характеру структурних пере­творень, вироблення комплексу заходів щодо підтримки розви­тку тих елементів економічної системи, які забезпечують еконо­мічне зростання та розв’язання актуальних проблем розвитку національної економіки.

Головним завданням структурної полі­тики є створення умов для стійкого довгострокового економічно­го зростання виробництва й реалізації національних інтересів країни.

У світовій практиці виокремлюють два типи структурної по­літики:

• пасивну (де основний акцент робиться на дії ринкового механізму, який через попит формує структуру економіки, а дер­жава створює лише правову базу для вільного переливання капі­талу);

• активну (де структурні пропорції економіки формуються під впливом коригувальних заходів уряду).

Структурна політика ґрунтується на одній з трьох загальних концепцій:

• “обмеження держави”

• “залучення держави”

• “прагматичність держави”.

У першому варіанті держава втручається в структурні процеси лише тоді, коли виникають суперечності, які не можуть бути ви­рішені суб’єктами господарювання.

У другому — держава роз­робляє й реалізує довгострокову програму структурних перетво­рень.

У третьому варіанті рішення щодо втручання держави в структурну перебудову національної економіки приймається з урахуванням можливих соціально-економічних і політичних на­слідків.

Заходи держави щодо регулювання структури національного господарства мають внутрішнє і зовнішнє спрямування, а за змістом проблем, які вирішують, поділяються на стратегічні і тактичні.

Таблиця