• у стратегії банків дедалі більшу роль відіграє диверсифікація, у майбутньому на передній план буде висунута концентрація діяльності на головних угодах;

• найсильніші банки світу сьогодні — це універсальні банки і подібні до них;

• Важливим процесом, який відбувається сьогодні в банківському секторі світової фінансової системи, є злиття банків;

• розвиток міжнародного приватного банківського бізнесу;

• часткове приведення банківського законодавства та системи банківського нагляду країн Східної і Центральної Європи у відповідність до міжнародних норм та стандартів ЄС.

Ризики в міжнародній банківський справі

Міжнародний банківський бізнес пов’язаний з оцінкою, управ­лінням та прийняттям ризиків. Виділяють такі основні види ризиків, як юридичний ризик, системний ризик, ризик представництва та репутації, ризик контрагента, ризик ліквідності та операційний ризик.

Юридичний ризик виникає тоді, коли банк не може забезпечити примусового виконання контракту іншою стороною. Юридичний ризик містить також ризик втрат від неправильного оформлення документів контракту, а також від порушення кодексів правил ведення бізнесу й від того, що протилежна сторона уклала угоду, не маючи на те достатніх повноважень. Зазначений вид ризику найкраще керується через чітку організацію менеджменту в банку, у тому числі забезпечення адекватних юридичних ресурсів.

Системний ризик пов’язаний з:

1. сценарієм, коли розпад фірми, сегмента чи ринку системи розрахунків може викликати «ефект доміно» на фінансових ринках, руйнуючи одну фінансову інституцію за іншою. Іншими словами, катастрофа однієї фірми може викликати руйнівні процеси як окремих сегментів фінансового ринку, так і фінансового ринку в цілому;

2. «кризою довіри» серед інвесторів, що створюють ситуацію неліквідності на ринку.

Ризик представництва (агентський ризик) визначається конфліктом інтересів між власниками (кредитною організацією та її акціонерами) і персоналом. Річ у тім, що фахівці, керуючись власним інтересом, можуть приймати рішення, які суперечать основним стратегічним цілям банку. Спричиняється це недостатністю стимулів, низькою оплатою праці.

Ризик репутації — це ризик виникнення суттєвих негативних змін у публічній думці про банк, що може призвести до критичних втрат у залученні грошових ресурсів і клієнтів. Ризик репутації може бути обумовлений діями, що створюють постійний негативний імідж, який стосується всіх операцій банку, внаслідок чого підривається його репутація на певному ринку. Ризик репутації може виникнути як у результаті дій банку, так і в результаті операцій третьої сторони.

Ризик контрагента є різновидом кредитного ризику, який стосується ситуацій поточних фінансових взаємин з партнером. Наприклад, він може виникати при розрахунках за цінними паперами як ризик розрахунків — вірогідності того, що інші учасники ринку не зможуть здійснити розрахунок за угодою, чи ризик того, що клірингова палата не зможе виконати гарантій за розрахунками за угодами у зв’язку з невиконанням своїх зобов’язань окремими учасниками.

Міжнародний банк повинен давати повноцінну оцінку кредит­ного ризику контрагентів перед укладанням з ними угод, які можуть бути пов’язані з істотною експозицією втрат. З цією метою він повинен одержати від контрагентів й оцінити такі види інформації:

• при початковій кредитній оцінці:

а) дані про матеріально значущі фінансові і партнерські відносини контрагента з іншими сторонами;

б) конкретні торговельні та інвестиційні стратегії і розподіл активів;

в) опис операційного процесу, в тому числі процедури оцінки, обробки і врегулювання угод;

г) інформацію про стратегії керування ризиками, процедури ризику-менеджменту, методи виміру ризику;

• на постійній основі:

а) стан рахунка капіталів;

б) фінансовий стан;

в) схильність до ринкового ризику;

г) оцінки ризику ліквідності активів і ризику залучення засобів для підтримання ліквідності;

д) матеріально значущі події.

Обсяг, якість і своєчасність наданої інформації мають бути постійно діючими факторами, які враховуються при визначенні обсягів і умов боргових зобов’язань.

Банк, який здійснює міжнародні банківські операції, повинен здійснювати безупинний моніторинг свого ризику і ризику своїх великих контрагентів на основі використання інтегрованої системи, що включає:

• керування ризиком;

• регулярні і тверді оцінки ризику ліквідності, що враховують терміни, стабільність і обсяги залучення грошових ресурсів, ступінь надійності на забезпечення та потенціал ринкових втрат, у тому числі ефект часткової ліквідації ринкових активів;

• банк і його великі контрагенти повинні бути готовими надати інформацію про методологію й оцінку ринкового ризику, а також ризику ліквідності.

Банк повинен забезпечити необхідний рівень кваліфікації і досвіду ризик-менеджерів та їх доступ до аналітичних ресурсів у галузі деривативів та інших фінансових інструментів і до експерт­них ресурсів, що можуть впливати на ступінь адекватності і розвитку ризик-менеджменту та його методів.

Розширена характеристика ризику ліквідності визначається двома видами ризиків: а) ризиком ліквідності фондування, б) ри­зиком ліквідності активів. Ризик ліквідності фондування (залучення грошових ресурсів) визначається зниженням здатності фінансувати прийняті позиції за угодами, коли настають терміни їхньої ліквідації, покривати грошовими ресурсами грошові вимоги контрагентів, а також вимоги забезпечення. На цей ризик впливають такі фактори, як тривалість термінів зобов’язань, ступінь забезпеченості надходження джерел фінансування, умови угод з контрагентами, у тому числі умови забезпечення, існування прав на вилучення капіталу, існування ліній кредиту, що не припиняються, та диверсифікованість джерел фінансування.

Ризик ліквідності активів (цінних паперів як активів) визначається здатністю ліквідувати активи на різних сегментах фінансового ринку. Цей ризик може набувати різних форм. По-перше, деякі ринки є споконвічно неліквідними чи піддаються регулярно станам неліквідності. По-друге, навіть зазвичай ліквідні ринки піддаються час від часу шокам неліквідності, у зв’язку зі стресовими політичними чи економічними новинами або неадекватними діями уряду тієї чи іншої країни. По-третє, банк може мати настільки велику партію активів порівняно з розмірами ринку, що при спробі ліквідації цих активів неминуче настає ризик неліквідності.

Управління ризиком ліквідності передбачає установлення стратегії банку, ефективний нагляд вищого менеджменту за її проведенням та вимірювання, моніторинг і контроль ризику ліквідності. Стратегія керування ризиком ліквідності встановлює загальний підхід банку до підтримання ліквідності, у тому числі різні кількісні і якісні цілі та формулює конкретну політику стосовно окремих аспектів ліквідності (композиція активів і зобов’язань, підхід до управління ліквідністю в різних валютах і в різних країнах). Менеджмент і персонал банку повинні мати ґрунтовне розуміння того, як інші ризики, зокрема кредитний, ринковий і операційний, впливають на ліквідність і на здійснення стратегії банку щодо керування ризиком ліквідності.

Важливу роль в управлінні ризиками ліквідності відіграють інформаційні системи для вимірювання, моніторингу, контролю і формування звітності щодо ризику ліквідності. Ці системи є частиною управлінської інформаційної системи банку і передбачають такі можливості:

а) калькулювати ліквідність у всіх валютах, з якими працює банк;

б) оцінювати ліквідність протягом майбутнього короткострокового і довгострокового періодів;

в) використовуватися для аналізу відповідності практики керування ризиком ліквідності, які затверджені стратегією, процедурою, лімітами;

г) оцінювати тренд у зміні стану ліквідності;

д) перевіряти життєздатність і актуальність основних припущень, що лежать в основі керування ризиком ліквідності в банку.

Операційний ризик — ризик неналежного функціонування управлінських систем, що призводить до фінансових утрат. Операційний ризик охоплює ризик втрат у зв’язку з порушеннями в системі контролю банку за діяльністю персоналу в галузі обліку та за роботою комп’ютерних систем, до яких існує легкий доступ. Операційний ризик містить також ризик людських помилок і ризики технічних порушень у функціонуванні систем.

Операційний ризик контролюється на основі відповідних управлінських процедур, що включають адекватні облікові регістри, адекватний внутрішній контроль у галузі обліку, сильну функцію внутрішнього аудиту, чіткі ліміти, які встановлюються персоналу, та політику в галузі менеджменту і контролю ризиків. Велику роль відіграє моніторинг операційного ризику. Банк має системи для моніторингу операційного ризику, використовуючи такі індикатори, як обсяг, оборот, випадки затримок, випадки неврегулювання розрахунків, помилки. Банк здійснює моніторинг втрат від настання операційного ризику, здійснюючи аналіз кожного випадку, опис природи і причин, що призвели в конкретній ситуації до реалізації операційного ризику.

Операційний ризик вимірюють за окремими факторами ризику, використовуючи внутрішньобанківські показники обсягу операцій, оборотів, частки помилок. Зовнішні показники (зниження вартості портфеля активів, збільшення спреду, зниження прибутків тощо) звичайно не використовуються, тому що важко пов’язати операційний ризик зі зміною фінансового стану банку.

Вимірювання операційного ризику передбачає оцінювання ймовірності втрат і потенційної величини втрат. Методики вклю­чають оцінювання за окремими факторами ризику, кожний з яких містить певну величину ймовірності в тім, що настають втрати. Використовується система рейтингів, за якою кількісно (через шкалу рейтингу) оцінюються величина операційного ризику за факторами ризику.

Операційний ризик може оцінюватися в розрізі окремих підрозділів, при цьому щодо кожного підрозділу наводять дані рейтингу, установленого внутрішнім аудитом, дані про величину операцій (обсяг, оборот) і дані про якість ведення операцій (частка помилок, волатильність доходів).

Порівняльний аналіз підрозділів дає можливість ідентифікувати ті з них, що мають вищий операційний ризик.

Ризики в комп’ютерних і телекомунікаційних системах у міжнародній банківській справі досить різнобічні і можуть включати такі позиції:

• розкриття неналежної інформації (ризик порушення безпеки системи) і несанкціонований доступ у комп’ютерні системи;

• помилки і шахрайство (ризик порушення безпеки системи);

• припинення ведення ділових операцій у зв’язку з порушеннями в програмному забезпеченні;

• невдале планування і введення нових комп’ютерних систем;

• ризики, пов’язані з кінцевими користувачами персональних комп’ютерів;

• ризик репутації.

Обов’язком менеджменту є адекватний захист банку від цих ризиків. Зокрема, менеджмент зобов’язаний ужити превентивних заходів, які спрямовані на запобігання настанню операційного ризику (правильний дизайн системи обробки даних, контроль введення даних, засобів, що охороняють від несанкціонованого доступу, система кодів і т.п.). Крім того, менеджмент обмежує негативний вплив операційного ризику (дублюючі потужності в телекомунікаціях і обчислювальних мережах, плани дій у надзвичайних ситуаціях, процедури розчищення даних у випадку помилок, страхування від утрат у разі помилок персоналу, заміни даних і руйнування математичного забезпечення, комп’ю­терного і телекомунікаційного устаткування).

Отже, зважаючи на те, що висока швидкість технологічних інновацій змінює природу і масштаб банківських ризиків, банк повинен обирати стратегії, які б дозволяли менеджменту відповідати на поточні ризики й адаптуватися до нових. Стратегії ризик-менеджменту мають включати три основні елементи: а) оціню­вання ризику, б) установлення обмежень експозиції на ризик, в) моніторинг ризику.