Ліберальна Соціально-відповідальна

Держава ЗМІ, що спираються

на товарне виробництво

Громадянське суспільство Громадські змк

Рис. 2.1: Моделі взаємодії політичної та медіа-систем.

Яким же чином впровадження у суспільно-політичну практику соціально-відповідальної моделі взаємодії політичної та медіа-систем може сприяти розвитку демократії ?

Як ми вже вказували на початку цього розділу,в минулому, тісні взаємини між демократією та мас-медіа пояснювалися різними способами. Знов повертаючись до поглядів Мільтона, слід вказати, що він передусім оцінював свободу преси через свободу дебатів. А Мілль і Джефферсон вважали її навіть основним принципом. Їхнє переконання, що істина народжується в результаті зіткнення ідей, не завжди знаходить відображення у сучасному суспільстві. За Мільтоном істина – це воля Божественного Провідення, за Джефферсоном – це, ймовірно, розуміння чудового плану устрію універсуму. Але для обох – це абсолют, який може бути відкритий через вільний обмін ідеями. Раніше згадувався і утилітарний арґумент, який грунтвався на тому, що механізми демократії та вільна преса забезпечують можливість для безпосередньо зацікавлених осіб чи кіл ознайомитися з багатьма пропонованими підходами до справи й самим обрати той підхід, який їм здається найліпшим. Інші підкреслюють, що демократія та незалежні ЗМІ виправдовують себе тим, що забезпечують максимальну свободу в сенсі індивідуальної чи групової автономії. Ще інші вважають, що демократія та вільна преса є найліпшим засобом проти зловживання владою.

З огляду на вищезгадані нові небезпеки для всього людства, подібні звичні арґументи здаються сумнівними. Ранньомодерна теза, що свобода преси й думки приносить упевненість, знання та раціоналістично-демократичний суспільний консенсус, також уже застаріла. Потрібні нові аргументи на користь тісного зв'язку між демократією та свободою преси, яку забезпечать засоби масової комунікації.

Доводи, грунтовані на міркуваннях щодо вселюдських ризиків, обіцяють принаймні одне виправдання. Воно прямо пов'язане з традиційним аргументом, що найкорисніша риса свободи інформації та демократичних процедур полягає в тому, що вони забезпечують прийняття рішень, у яких зацікавлена більшість громадян. Ця думка вже стала шаблоном.

Справді, демократія потребує поінформованих громадян. Їхня здатність виробляти розумні узгоджені рішення демократичними засобами може реалізуватися лише за умов, якщо всі вони мають доступ до всього різноманіття думок. Коріння цієї ідеї Джон Кін знаходить, наприклад, у листі Джеймса Медісона до В.Беррі (1822): “Народний уряд без народної поінформованості, або без засобів, які її забезпечать, є лише прологом до фарсу або трагедії, або ж до обох водночас. Знання завжди управлятиме незнанням, тож якщо народ бажає керувати собою сам, мусить озброїти себе силою, яку дає знання [62, С.119]”

Цей арґумент оминає увагою той факт (до речі, недооцінений демократичною теорією та медіа-дослідниками), що демократичні процедури та громадські ЗМК рівною мірою допомагають народитися не лише згоді, а й незгоді. Вони уможливлюють скасування або перегляд уже досягнутих угод, і саме тому вони унікально пасують складним суспільствам, що зіткнулися з глобальними проблемами різноманіття нецензурованих засобів масової інформації, вони могли би зруйнувати існуючі шаблони спрощеного та упередженого висвітлення цих проблем. Нинішня позиція ЗМІ щодо екологічних ризиків або тероризму здебільшого відзеркалює погляди урядів, корпорацій та професійних інформаційних магнатів. Недостатня увага приділяється думкам інакомислячих науковців, а також подіям, які не можна "упакувати" для легкої глядацької споживи. Загальне спрямування мовлення здійснюють репортери та їхні редактори нерідко погано поінформовані про складність ризикованих ситуацій. Ризик трактується, як ізольоване явище, як сенсаційна новина, не ставиться у ширший суспільний та технологічний контекст, не порівнюється з альтернативними ризиками.

Система громадських ЗМК, яка є основою соціально-відповідальної моделі, вочевидь, демократизує ці схеми висвітлення ризиків, зменшить кількість упереджених та сенсаційних репортажів, завчасних публікацій погано перевірених даних, а також спрощених тлумачень ситуацій технологічного ризику. Вони зможуть показати приховані соціально-економічні та політичні сили, які, виходячи з власних інтересів, формують громадські уявлення про ризики. Вони також зможуть поглибити розуміння недосконалості механізмів оцінки та управління ризиками. Отже, засоби масової комунікації зможуть стимулювати схвалення суспільством гнучких стратегій зменшення або усунення сучасних глобальних ризиків. У вирішенні таких проблем громадські ЗМК будуть, без сумніву, підтримані більш демократичними інституціями громадського суспільства та держави, які також постають як елементи згаданої моделі. Загалом соціально-відповідальна модель будується на переконанні, що вільний комунікативний дискурс не веде до відкриття абсолютної істини, він лише дозволяє прийти до пізнання великої кількості менших істин, істин, що випробовуються, що виробляються та які надають людям можливість досягти багатого і мирного життя.

Демократичні процедури підвищують рівень гнучкості та зворотності прийняття рішень. Вони заохочують дискусію, невдоволення існуючим станом, навіть провокують гнів громадян. Перед обличчям непевності, породженої власним незнанням, демократичні процедури заохочують поетапне вдосконалення, метод проб і помилок. Рішення народжуються внаслідок надання переваги котромусь із варіантів, які, в свою чергу, є результатом конфронтації конкуруючих точок зору.

Тільки демократичні процедури, зміцнені різноманіттям ЗМК, здатні відкрито й чесно відкривати громадській увазі серйозні небезпеки, здійснювати контроль над тими, хто керує потенційно ризикованими організаціями, таким чином мінімізуючи можливість значних помилок. Демократичні процедури та громадські ЗМК в цьому плані вносять істотні корективи у віру Ф.Хаєка в децентралізовану анонімність ринку, як найкращий самокорегуючий механізм [116].

Вони також вносять корективи у сліпу віру в цілющу силу фахових знань. Віра в технократичні рішення небезпечна також тому, що вона може породити спокусу "диригувати" загрозою, або упоратися з нею шляхом оголошення надзвичайного стану й затикання рота ЗМІ. Незамінними ліками проти таких технократичних ілюзій є демократія та громадські ЗМК. Вони піднімають рівень і якість "ризикового спілкування", ґарантуючи відкритий потік думок, оцінок ризику, пов'язаних із ним суперечностей, задіюючи звичайних громадян, науковців, урядовців, зацікавлені групи та суспільні рухи. Демократичні процедури в поєднанні з громадськими ЗМК започаткують і триматимуть під суспільним контролем процес, у ході якого фахівці, громадяни, політики намагатимуться зрозуміти, оцінити, врешті, дати раду імовірним ризикам та їхнім наслідкам.

Громадські ЗМК та демократичні процедури є також засобом контролю над діями фахівців-експертів, які нерідко схильні оцінювати рівень ризику в термінах технічного аналізу та імовірності.

Демократія та громадські ЗМК, отже, є рефлективним засобом контролю за здійсненням влади, вони допомагають помітити та зробити широко знаними ризики, які суспільству не слід брати на себе.

Запропонована соціально-відповідальна модель дозволяє уникнути редукціонизму в показі реальності, притаманного моністичним за світоглядом сучасним ЗМІ, що діють в умовах авторитарної або і ліберальної моделі. Вона підкреслює роль мас-медіа як засобів масової комунікації для утвердження представницької демократії нового типу, як відкритого комунікаційного каналу між державними та суспільними інституціями через який влада звітує перед громадянським суспільством. Ця модель віддає належне базовим принципам вільного та рівного обміну думками і поглядами, визнає існування глибоко модерної дилеми між універсалістською метою – надання усім громадянам реальної можливості колективно виражати свої погляди, та плюралістичною метою – забезпечення справжньої різноманітності поглядів через створення механізмів, які б надавали окремим громадянам можливість самовираження, тим самим обмежуючи аналогічні можливості інших громадян. Вона ґрунтується на припущенні, що реальною альтернативою нерівностям, породженим свободою ЗМІ, є не усунення деяких форм медіа-репрезентації, а плекання широкого спектру різноспрямованих засобів масової комуніації.

Як вважає А.3.Москаленко, саме такі засоби масової комунікації за умов інформаційного суспільства візьмуть на себе функції:

1) впровадження соціального прогресу на ревізії традицій;

2) регулювання моральних і навіть правових норм (це практикується й зараз, коли ЗМІ організовують прийняття нових законів, розкручують карні справи тощо);

3) соціального управління [5, С.324-325].

Усе це має здійснюватися за допомогою загального відкритого дискурсу. Звичайно, це будуть уже не ті масові комунікації, до яких ми звикли. Вони з'єднаються з міжособистісними комунікаціями за допомогою комп'ютерних технологій, паростки яких уже існують. Отже, ЗМІ переростуть у механізм прийняття рішень, управління та регулювання суспільством. Причому все більшу роль відіграватиме не тільки зміст комунікацій, а й форма, особливості каналів його подачі.

Як бачимо, сучасне теоретичне осмислення усіх комунікативних аспектів соціальної інформації не дає однозначного рішення дилеми : чи слід розуміти масову комунікацію як бажаний стан суспільства, чи як засіб реалізації цілей зацікавлених учасників. Втім помітне зміщення від дослідження функцій комунікації по обслуговуванню взаємодії соціальних структур і суб'єктів до комунікації як найбільш релевантної форми і стану такої взаємодії, - так це бачиться, наприклад, в теорії комунікативної дії Ю.Хабермаса [35]. Хоча і зрозуміло, що вимоги до діалогу, який розуміється суворо по-науковому, якщо їх поставити до практичного досягнення суспільного консенсусу в процесі масової комунікації, здатні утворити лише деякий “ідеальний тип”. Однак, наявність такого типу не тільки як допустимої моделі дослідження, а, можливо, і як орієнтира соціальної практики демонструє можливість цілісного ставлення до ролі ЗМІ в сучасному політичному процесі. Важливо пам’ятати, що і принципи соціально-відповідальної моделі залишаються головним чином теорією. Але як теорія вона має важливе значення, тому що вона вказує напрямки, по яких можуть бути вирішені питання про свободу преси як чинник демократичного розвитку суспільства. Окрім того, деякі аспекти теорії знаходять свій шлях до практики.

Проведене в цьому розділі дослідження впливу ЗМІ на розвиток демократії дає нам можливість зробити наступні висновки:

Сводоба преси є одним з основних принципів демократії, який його захисники відстоювали від зазихань державної цензури, починаючи з ХVII сторіччя.

Рівень свободи ЗМІ є тим критерієм, що визначає модель взаємодії політичної та медіа-систем. Згідно з типологією, яку було запропоновано Ф.Зібером, Т.Петерсоном та В.Шраммом, ми розглядаємо чотири моделі такої взаємодії: тоталітарну, авторитарну, ліберальну і соціально-відповідальну. Кожна з моделей характеризується домінуванням тих, чи інших функцій ЗМІ. Зміна функціональних векторів в кожній з моделей призводить до того, що змінюється і власне характер мас-медіа: в крайніх позиціях – тоталітарній та соціально-відповідальній – відповідно від засобів масової маніпуляції до засобів масової комунікації.

Основними функціями ЗМІ в умовах демократії ми вважаємо:

а) в продуктивному плані – критики та контролю, що забезпечує інструменталістський сенс їх функціонування;

б) в репродуктивному плані – комунікації, що забезпечує когнітивний сенс.

Захисники свободи преси від державного свавілля довгий час вважали, що ліберальні принципи якнайкраще сприяють здійсненню мас-медіа означених функцій. Однак, аналіз показує, що в межах ліберальної моделі криються загрозливі для демократії тенденції: монополізація, уніфікація, глобалізація, комерціалізація. Ці тенденції разом з медіатизацією політики, що стала характерною ознакою переходу суспільства до інформаційної стадії розвитку, надають можливості невеликим групам медіа-магнатів використовувати ЗМІ як інструмент соціального управління в обхід існуючих демократичних норм, маніпулювати громадською думкою, вони перетворюють демократичні процедури у фарс, а засоби масової інформації – в інформаційну зброю. Тому ліберальна модель взаємодії політичної та медіа систем в умовах інформаційного суспільства призводить до поступового сповзання демократії до авторитаризму.

Для протистояння цим загрозам пропонуються заходи щодо утворення соціально-відповідальної моделі взаємодії політичної та медіа-систем, ядро якої складають громадські засоби масової комунікації. Вона включає механізми взаємної відповідальності влади, громадянського суспільства та засобів масової комунікації. Саме така модель:

• найбільш повно відповідає демократичним принципам;

• гарантує свободу ЗМІ як від державної влади, так і від влади капіталу;

• надає ЗМІ можливості для контролю за діями політичних і економічних можновладців;

• створює для мас-медіа умови щодо здійснення ними функцій засобів масової комунікації як органів відкритого суспільного дискурсу та соціалізації;

• сприяє наповненню глобалізаційних процесів гуманістичним змістом.

Основні положення цього розділу викладені автором у роботах [61, 117].