4. Причини культурного характеру.

• що пов’язуються із ускладненням розумової діяльності людини, розвитком сталих обрядів, релігійних діянь, що призводять до формування цілої системи традиції, які згодом характеризують те чи інше суспільство, а отже і спонукають до виникнення держави з урахуванням цих сталих традицій.

В юридичній літературі виокремлюють два основні шляхи формування держави:

1. Азійський шлях.

Має місце на території Азії та Африки. Його суть полягала в тому, що за довго до появи приватної власності виокремлюються прошарок людей, це переважно була родова знать, на яких покладаються виконання необхідних для суспільства функцій, шляхом застосування примусу та насилля. Наприклад існувала функція контролю за дотриманням заборони на кровозмішування або пізніше виникає функція обов’язкового державного економічного регулювання.

Диференціація суспільства визначається не по відношенню до власності та майнового статусу, а на основі соціального, тобто на основі визначення місця суб’єкта в апараті управління від якого і залежав дохід такої основи.

В межах цього шляху з’являється поняття: «влада - власність», тобто за умов втрати посади, втрачається і власність. Таким чином основною ознакою була відсутність приватної власності.

2. Європейський шлях.

Розповсюджений на території Європи і на відміну від Азіатського шляху основною ознакою є поява приватної власності. Причому така власність з’являться не у зв’язку з владними відносинами, а у зв’язку з підвищенням ефективності та якості засобів виробництва.

Ознаки:

• поява приватної власності у зв’язку з підвищенням ефективності засобів виробництва;

• з’являється розуміння приватної власності, як можливості користуватися та володіти належним майном;

• поява розшарування населення на різноманітні класи;

• поява захисту, з боку держави, інтересів власників;

• виникнення та розвиток міждержавної торгівлі.

Класичним прикладом формування держав на території Європи є давні Афіни.

9. Влада поняття, ознаки, різновиди

Будь-яке суспільство характеризується упорядкованістю, яка виникає у зв’язку з існуванням системи відносин, що характеризується підпорядкуванням, а отже, існуванням двохсуб’єктної структури (владарюючий та підпорядкований).

Влада – це можливість певної соціальної спільності (роду, класу, нації, народу, сім’ї) підпорядковувати власній волі поведінку інших суб’єктів застосовуючи при цьому різноманітні засоби та методи впливу.

Ознаки влади:

1. це особливий елемент, що характеризує розвиненість певного суспільства;

2. залежить від політичної та економічної сфер суспільства;

3. категорія, що має двохсуб’єктну структуру;

4. суть влади полягає в тому, що з однієї сторони відбувається можливість нав’язування волі суб’єктів, а з іншої сторони відбувається підкорення;

5. характеризується наявністю авторитету та примусу;

6. можливість впливати на суспільство з метою його упорядкування;

7. наявністю чіткої мети – врегульовувати різнорідні інтереси у суспільстві з метою знаходження компромісних рішень.

Різновиди влади:

• політична;

• державна;

• суспільна;

• сімейна.

Іноді юридичній літературі зустрічаються позиції щодо співвідношення та взаємопоглинання таких категорій як державна влада та політична. Разом з цим це не тотожні категорії, оскільки політична влада є більш ширшою аніж влада державна. Оскільки суб’єктами здійснення такої влади є не лише держава як центральний елемент політичної системи суспільства, а й інші елементи: політичні партії, громадські організації.

Інша частина науковців говорить про те, що державна влада є ширшою так як держава є єдиним дієвим, центральним елементом політичної системи суспільства, а отже, її влада (держави) є визначальною.

Третя група науковців вважає, що державна та політична влада є категоріями рівноцільними по значенню та важливістю.