Тема 10: Держава та особа

1. Людина, особа, громадянин – проблеми співвідношення

30. Поняття особливості та структура правого статусу

31. Правовий статус особи, правовий статус громадянина: проблеми співвідношення

32. Об’єктивне та суб’єктивне право

1. Людина, особа, громадянин – проблеми співвідношення

Дослідження категорій людина, особа громадянин має важливе значення для визначення і встановлення положення конкретної людини, особи в межах певного суспільства, а громадянина в межах конкретної держави. Таким чином, це надає можливість здійснити чітку відмінність у правовому положенні особи у суспільстві, а громадянина у державі.

Людина – це виключно істота біологічна, що характеризує категорію людський рід, за певними анатомічними особливостями та функціональними потребами.

Особа – це людина яка має історично зумовлений ступень розвитку та на відміну від категорії людина, користується певними правами та має певні обов’язки.

Категорія особа, характеризується наявністю таких ознак:

1. Розумність, тобто здатність мисли та приймати відповідні рішення

2. Це свобода тобто можливість конкретної особи обирати найбільш прийнятий для неї варіант поведінки, не порушуючи при цьому права інших осіб.

3. Це індивідуальність – наявність у кожної особи певних специфічних особливостей чи рис, які виокремлюють таку особу як індивідуальність.

4. Це відповідальність, що характеризується, як можливість передбачати власні дії і здебільшого усвідомлювати наслідки таких дій.

Громадянин – це особа, що має приналежність до постійного населення конкретної держави, має чітко визначений, нормативно-закріплений правовий статус, користується захистом з боку тієї держави до якої вона належить.

30. Поняття особливості та структура правого статусу

Класичним визначенням поняття «правовий статус» можливо розглядати як систему законодавчо встановлених, нормативно-закріплених гарантованих державою прав, свобод, законних інтересі та обов’язків особи.

Правовий статус є засобом нормативного закріплення основних принципів взаємодії особи та держави. Таким чином, правовірним є висновок, що правовий статус характеризує положення особи та громадянина у взаємовідносинах із суспільством та державою.

Ознаки:

1. Є універсальною категорією, що розповсюджується на всіх суб’єктів незалежно від приналежності до певної держави.

2. Він відображає індивідуальні особливості конкретної особи та визначає її реальне положення у суспільстві.

3. Він, правовий статус, визначає можливості, свободу, інтереси та необхідну поведінку особи в суспільстві та державі.

4. Є категорією виключною оскільки відсутність хоча б одного із компонентів говорить про відсутність правового статусу, як такого.

5. Є категорією системною оскільки включає у себе: систему прав, системи обов’язків, а юридична відповідальність є гарантом реалізації цих елементів.

Структура правого статусу:

1. Права особи – це формально визначені та юридично гарантовані можливості особи у соціально-економічному, політичному просторі держави. За деяких випадків держава має право, встановленим законодавством шляхом, позбавити або частково позбавити особу її права, також треба розуміти, що не всі права особа набуває із народження, деякі права людина отримує ще за зачаттям.

2. Свободи особи – це нормативно закріплені можливості, які порівняно із правами мають власні особливості, надаючи свободи, держава акцентує увагу на визначенні статусу особи у певних сферах суспільної діяльності. Це проявляється у тому, що особа самостійно обирає власний спосіб життя, діяльності, поведінки, тому свобода виступає як певна межа, що визначає можливість втручання держави у цю свободу, конкретної особи.

3. Законні інтереси – юридично значимі зацікавленості особи у соціальних благах поняття яких не охоплюється категоріями: права та свободи. Вони захищаються державою в тому обсязі який чітко закріплений у чинному законодавстві, разом із тим законні інтереси мають достатньо широкий обсяг порівняно із правами та обов’язками, тому держава неспромозі охопити реально існуючі законні інтереси, у зв’язку із цим на практиці захист законного інтересу відбувається із застосування аналогією права, аналогією закону, або за допомогою розширеного тлумачення закону.

4. Юридичні обов’язки – це встановлені та гарантовані державою вимоги до поведінки людини, офіційно закріплена міра необхідної діяльності в інтересах сторони, якій належить суб'єктивне право.

5. Юридична відповідальність, що характеризується як наслідок вчинення негативних та позитивних діянь, і визначаються як гарант забезпечення повноцінних реалізацій попередніх елементів правового статусу.