4. Особливості розміщення й територіальна структура провідних галузей господарства Японії.

Особливості будови продуктивних сил полягають у тому, що нестача природних ресурсів в країні перекривається високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сил, широким залученням здобутків технологічного прогресу та прикладних наукових досліджень, активним та гнучким використанням капіталу та гнучким використанням капіталу та можливостей менеджменту.

Для Японії є дуже характерним поєднання двох цілком різних частин: „лицьової” і „тильної”.

„Лицьову частину” Японії утворює Тихоокеанський пояс, що простягається вузькою смугою (15-65 км) по узбережжю, насамперед о. Хонсю. Цей пояс - соціально-економічне ядро країни. Тут знаходяться головні промислові райони - Токіо, Осака, Нагойя, Кітакюсю, більшість ТЕС та АЕС, металургійних комбінатів, машинобудівних заводів, тощо. Тихоокеанський пояс зазвичай називають промисловим поясом, проте це не зовсім вірно. В його межах знаходяться багато головних районів інтенсивного сільського господарства, головні транспортні магістралі і найважливіші порти.

„Тильну частину” утворює периферійна зона, що включає у себе перш за все гірсько-лісові райони Хонсю, де переважає заготівля деревини, тваринництво, гідроенергетика, видобування корисних копалин. Але надзвичайно велику роль на периферії грає туризм. Останнім часом регіональна політика Японії посилено стимулює освоєння екологічно чистої периферійної зони. З метою розвантаження Тихоокеанського поясу половина всіх „технополісів” - нових центрів науки і наукомістких виробництв - створюються в периферійній зоні Хонсю. Освоєння Хоккайдо, який не так давно вважався найбільш відсталим регіоном країни, повинно сприяти спорудження найдовшого залізничного тунелю „Сейкан”.

В плані географічного розміщення організаційно - управлінської структури основною закономірністю є формування певної територіальної ієрархії центрів управління економікою Японії. В дані схемі Токіо та Осака виступають, як управлінські центри загальнодержавного значення.

З розташованих у Токіо офісів керуються підприємства, розміщені практично в усіх основних адміністративних одиницях країни, із офісів у Осака - підприємства південно-західних та центральних регіонів. Силові поля управління із регіональних центрів не сягають далі меж „своїх” економічних районів. Хоча із Нагойя, наприклад, керуються підприємства, розташовані в районі Токай, із Хіросіми - в Тогоку, із Фукуока - на Кюсю, Із Саппоро - на Хоккайдо. Управлінські структури інших адміністративних центрів розповсюджують свій вплив лише на господарство своїх префектур. Правда, дещо більш помітні управлінські функції притаманні таким центрам як Сендай, Ніігата, Такамацу, Йокогама, Кобе та Кіото(мал. 1-б). Враховуючи, що функціонування всіх організаційно-управлінських структур, з одного боку, та локалізація акціонерного капіталу і фінансової активності - з другого, сильно взаємопов'язані, можна зробити висновок, що в Японії вирішальним фактором формування розміщення господарства є характер локалізації поведінки і руху корпоративного капіталу.

Серед множини функціонально-галузевих систем провідне місце займає система НДКР (Наукових Досліджень та Конструкторських Робіт), дія якої має розглядатися ширше, ніж „вклад”, або „складова” тих чи інших господарських процесів. Під впливом їх дії по суті формуються і сучасний вигляд функціонально - господарської структури, і основні риси японських систем маркетингу. Розміщення НДКР поки що характеризується надконцентрацією в найбільших агломераціях країни, але великі сподівання покладаються на розвиток технополісів, як регіональних полюсів росту.

Базові виробництва сировинної орієнтації в Японії працюють на довізній сировині, що визначає усіченість їх енерговиробничих циклів на початкових стадіях технологічного процесу і зумовлює необхідність координації промислової зовнішньоекономічної політики держави в її роботі на світових ринках сировини, активізації робіт по енерго- та матеріалозбереженню, широкому застосуванню комбінування у виробництві. Зрештою, значна частина виробничих потужностей важкої промисловості Японії виявилась планомірно зосереджена в рамках територіально-виробничих комплексів, які носять назву „комбінато”.

Машинобудування Японії освоїло всю відому номенклатуру продукції і займає одне із провідних місць на світовому ринку машин та устаткування. Провідною формою організації його робот стала діяльність потужних угруповань- кейрецу, ядрами яких є великі машинобудівні корпорації. Ці угруповання активно долучаються до процесів міжнародної кооперації, мають сильні підрозділи, що ведуть НДКР. Вони досягли високого рівня автоматизації та роботизації виробництва, завдяки розвитку „сервізації”(процеси введення сфери обслуговування в невластиві їй галузі) та „софтизації”(процеси комп'ютеризації галузей) перетворюються в розгалужені виробничо-обслуговуючи системи з однаково сильними ланками як виробництва, так і збуту на національному та світовому ринках.

В сучасному машинобудуванні Японії репрезентовані всі його галузі, але основним „локомотивом” є наукомісткі виробництва. Їх розвиток забезпечує умови для переходу промисловості і всього господарства на найновіші методі організації і управління, забезпечення високої якості продукції, активізації інноваційних процесів, тощо. 2/3 продукції машинобудування країни виробляються в зоні мегаполісу Токайдо. Але завдяки виносу підприємств галузі за межі ядер найбільших агломерацій в периферійні райони протягом останньої чверті століття машинобудування (в тому числі його високотехнологічні галузі) стало визначати спеціалізацію промисловості всієї центральної частини Японії.

Основні одиниці адміністративно-територіального поділу Японії, на базі яких формуються всі первинні економічні райони. Є дуже стійкими просторово-вираженими елементами, межі яких не змінювались понад сотню, а то й тисячу років. Господарство вищезазначених територій з усталеними межами послідовно (але з різною швидкістю) проходило етапи структурних змін та розширення участі в географічному поділі праці. Послідовно формувався сучасний вигляд територіально - господарської структури країни на різних етапах її економічного розвитку. Зрештою, рівень розвитку економіки та структурні відмінності господарства базових елементів сучасної територіально - господарської структури Японії визначаються різностадійністю їх розвитку, різними можливостями використання тих чи інших економічних ресурсів, як провідних, різним характером участі в територіальному та міжнародному поділі праці.

Мал. 3

Типізація базових елементів територіально структури господарства країни за відмінностями показників структури ВВП та індексів локалізації окремих видів господарської діяльності дозволяє виявити такі групи районів (табл.3 та мал.3).І- райони „столичних” систем розселення де, по-перше, вирізняються: Іа- столичні округи Токіо, Осака та Кіото як ядра зосередження інформаційної, банківсько-фінансової, організаційно - управлінської та іншої обслуговуючої діяльності, Іб- „індустріальні окраїни” столичних систем розселення, де розміщені хіміко- металургійні комбінати, потужні осередки машинобудування та інших галузей обробної промисловості та „спальні” райони. ІІ- райони з індустріальною структурою господарства. Які включають: ІІа- території промислових районів та вузлів, розміщених на основній транспортній вісі країни („Тихоокеанській промисловий”); ІІб- території ”нової індустріалізації”, що поступово поширюються від центрального промислового ядра країни на північ та південний захід. ІІІ - райони розміщення регіональних організаційно-управлінських центрів за межами мегаполісу (саме них розташовані агломерації Нагоя, Саппоро, Сендай, Хіросіма, Фукуока, тощо) ІV - райони аграрно-індустріальних окраїн країни.

Таблиця3.

Типи основних територіальних одиниць Японії за структурою ВВП.

	Кількість територіальних одиниць	Частка кластера у ВВП Японії, %	Розміри ВВп на душу населення, % (де ВВП Японії 100%)	Пересічні показники галузевої структури ВВП (кожний кластер)
				Сільське господарство, %	Промисловість, %	Обслуговуючі галузі, %
Іа	3	28,0	116	0,1	26,6	73,3
Іб	6	25,3		0,9	41,3	57,8
ІІа	10	12,3	91	2,4	45,5	52,1
ІІб	9	12,5		2,5	44,8	52,7
ІІІ	8	12,3	85	2,2	30,6	67,2
ІV	14	9,6	75	5,4	32,3	62,3
Японія	50	100	100	1,7	35,9	62,4

Опорними „полюсами” просторово-економічного каркасу території Японії є системи розселення Кейхін (Токіо-Йокогама), Хансін (Осака-Кобе), та Нагойя. Разом із іншими економічно розвиненими територіям, розташованими вздовж транспортного коридору Тихоокеанського узбережжя Хонсю, вони утворюють мегаполіс Токайдо - основне територіальне зосередження економічної активності в Японії, де сконцентрована понад половина економічного потенціалу країни. Інша частина національного потенціалу майже порівну розподілилась між територіями північної (включаючи узбережжя Японського моря) та південно-західної частини архіпелагу. Сучасні комунікації (швидкісні залізниці та автодороги, мережі електронного зв'язку тощо) різко покращили транспортну доступність цих колись периферійних частин країни до її центрального ядра економічної активності.

Господарства первинних економічних районів керуються завдяки поєднанню опосередкованого керування місцевою економікою через фінансово-банківську систему з можливостями прямого втручання місцевих адміністративних органів. Керованість економічних районів 1-го порядку теж стає можливою завдяки поєднанню дії механізмів фінансово-банківської системи, корпоративного комплексу та економічного планування.

В країні сформувалися 9 економічних районів 1-го порядку: Столичний, Кінкі, Токай та Хокуріку - в центральній частині; Тюгоку, Сікоку та Кюсю - на південному заході, Тохоку та Хоккайдо - на півночі. Кожний з них є поєднанням різнорідних за особливостями спеціалізації територій, згрупованих навколо основних та регіональних „полюсів”(мал.4).

Такими полюсами росту територій виступають організаційні центри ділової активності різних рангів та ядра маркетингових зон. Що територіально співпадають з ними. В столичному регіоні основним районоутворюючим ядром є агломерація Токіо-Йокогама-Тіба, в Кінкі - агломерація Осака-Кобе-Кіото, в Токай - агломерація Нагойя, в Тогоку - Хіросіма, на Кюсю - Фукуока та Кітакюсю, в Хокуріку - Ніігата, Тояма та Канадзава, в Тохоку - Сендай, на Хоккайдо - Саппоро.