- •Розділ 7. Стратегічне планування у сфері послуг
- •7.1. Концепція стратегічного планування
- •7.2. Поняття стратегії та її класифікація
- •7.3. Основні види стратегій
- •7.3.1. Корпоративні стратегії
- •7.3.1.1. Стратегії концентрованого росту
- •7.3.1.2. Стратегії інтегрованого росту
- •7.3.1.3. Стратегії диверсифікованого росту
- •7.3.1.4. Стратегії скорочення
- •7.3.2. Конкурентні стратегії
- •7.4. Основні чинники вибору стратегії організації
- •Розділ 8. Процес організації менеджменту у сфері послуг
- •8.1. Поняття організації, як функції менеджменту
- •8.2. Організаційна структура управління: типи і характерні особливості
- •8.2.1. Ієрархічний (механістичний) тип структур управління
- •8.2.2. Адаптивний (органічний) тип структур управління
- •8.3. Основи проектування сервісного підприємства
- •8.3.1. Розподіл праці і спеціалізація
- •8.3.2. Департаментизація і кооперація
- •8.3.3. Зв'язки в організації і координація
- •8.3.4. Масштаб підпорядкованості і контролю
- •8.3.5. Ієрархія в організації
- •8.3.6. Централізація і децентралізація
- •8.3.7. Диференціація та інтеграція
- •8.4. Життєвий цикл підприємства сфери послуг
- •Розділ 9. Мотивація як функція менеджменту
- •9.1. Сутність поняття "мотивація" та мотиваційний процес
- •9.2. Теорії мотивації
- •9.2.1. Первинні теорії мотивації
- •9.2.2. Змістовні теорії мотивації
- •9.3. Особливості, помилки та принципи мотивування на підприємствах сфери обслуговування
- •Розділ 10. Управлінський контроль сервісного підприємства
- •10.1. Сутність контролю і його значення в управління сервісного підприємства
- •10.2. Види і методи контролю у сфері послуг
- •10.3. Процес контролю: сутність і зміст основних етапів
- •10.4. Принципи ефективного контролю сервісної діяльності
- •10.5. Контроль якості послуг
8.2.1. Ієрархічний (механістичний) тип структур управління
Концепція ієрархічної структури була сформульована німецьким соціологом Максом Вебером, який розробив нормативну модель раціональної бюрократії, що ґрунтувалась на таких принципових положеннях: чіткий розподіл праці; ієрархічність управління; наявність формальних правил і норм; найом на роботу здійснюється відповідно до кваліфікаційних вимог до посади.
Ієрархічний тип структур має багато різновидів. Найрозповсюдженішими є лінійно-функціональна, лінійно-штабна і дивізіональна організація управління.
Лінійно-функціональна організаційна структура. В основу створення покладено так званий "шахтний" принцип побудови і спеціалізації управлінського процесу по функціональним підсистемам організації (маркетинг, виробництво, фінанси, персонал, розробки і дослідження). По кожній з них формується ієрархія служб а результати їхньої роботи оцінюються відповідними показниками (рис. 8.1).
Рис. 8.1. Лінійно-функціональна структура управління
Найефективнішою ця структура є там, де апарат управління виконує рутинні функції, які часто повторюються і рідко змінюються. її переваги проявляються в управлінні організаціями з масовим або серійним типом виробництва, а також при господарському механізмі витратного типу, коли виробництво не є чутливим до прогресу в галузі науки і техніки, а зміни по всім структурним підрозділам проходять рівномірно. В сучасних умовах це призводить до втрати гнучкості у взаємостосунках з підлеглими через використання формальних правил і процедур, до ускладнення передачі інформації і зниження ефективності прийняття управлінських рішень через необхідність узгодження дій різних функціональних підрозділів і служб, через збільшення обсягу роботи керівника організації і його заступників.
Аналогічні характеристики має лінійно-штабна структура управління, яка передбачає функціональний розподіл управлінської праці в штабних службах різних рівнів (рис. 8.2).
Головне завдання лінійних керівників у цьому випадку - координація дій функціональних служб і спрямування їх на виконання загальних інтересів.
Дивізіональна структура (від англійського слова division - відділення) вперше була розроблена в 20-х роках, а пік практичного використання припав на 60-70-ті pp. XX ст. Необхідність появи нових структур була викликана різким збільшенням розмірів підприємств, диверсифікацією їхньої діяльності і ускладненням технологічних процесів в умовах швидкої зміни зовнішнього середовища. Першими такі зміни розпочали великі підприємства, які почали створювати виробничі підрозділи і надавати їм певну самостійність у здійсненні оперативної діяльності. Ключовими фігурами стають не керівники функціональних підрозділів а менеджери які очолюють виробничі підрозділи. Структуризація організації по відділенням проводиться залежно від продукту, що випускається - дивізіонально-продуктова структура (рис. 8.3), залежно від споживача - дивізіонально-споживча структура (рис. 8.4), залежно від території, що обслуговується - дивізіонально-регіональна структура (рис. 8.5).
Рис. 8.5. Дивізіонально-регіональна структура управління
Дивізіональні структури управління забезпечили тісніший взаємозв'язок зі споживачами, прискорили реакцію на зміни у зовнішньому середовищі, підвищили ефективність діяльності відділів як "центрів прибутку". Одночасно вони призвели до збільшення ієрархій в управлінні, до необхідності формування додаткових рівнів управління для координації роботи відділів, груп і т. ін., до дублювання функцій і збільшення витрат на утримання управлінського апарату, до ускладнення процесу прийняття управлінських рішень, до зниження зацікавленості в кінцевих результатах роботи. Найбільш популярними в нашій країні ці структури були в 60-70 рр. XX ст. коли створювались великі виробничі об'єднання і сервісні підприємства були їх частиною. Але, нажаль, до суттєвого прориву в галузі науково-технічного прогресу ці структури не призвели. Необхідно було переходити до більш гнучких структур, які б краще пристосовувались до динамічних змін зовнішнього середовища і вимог ринку.