3. Теорія когнітивного розвитку. Жан Піаже (1896 – 1980) – швейцарський дослідник власне дитячої поведінки.

Суть: діти поступово навчаються думати про себе і своє середовище.

Етапи когнітивного розвитку дитини:

1. Сенсомоторний (до 2-х років): дитина до 4 міс. не відрізняє себе та думає, що речі існують тільки тоді, коли вона їх бачить. Див. опис перцептивного розвитку дитини;

2. Передмоторний (2-7 років): дитина опановує мову, вчиться символічно зображувати предмети й образи, але несистемно використовує розум; світогляд дитини характеризується егоцентризмом – тлумаченням світу винятково зі своєї позиції; не підтримується діалог у розмові; немає розуміння абстракцій (мір ваги, об’єму, швидкості тощо); не може порахувати себе;

3. Конкретний оперативний (7-11 років): засвоюються абстрактні поняття; зменшується егоцентризм;

4. Формальний оперативний (11-15): формується глибоке розуміння абстрактних ідей; вчиться аналізувати різні варіанти розв’язання проблем; формується розуміння жартів.

Перші 3 етапи – універсальні, тобто через них проходять всі люди. Через формальний оперативний проходять не всі. Тільки належна увага освіті дитини дозволяє «пройти» цей етап. Чим менше уваги освіті дитини у цьому віці, тим більшою є ймовірність збереження конкретного мислення й егоцентризму.

3. Етапи життєвого шляху людини:

1. Дитинство. Існувало не завжди. Франсуа Аріе (історик) довів, що у середньовіччі дитинства не було, оскільки після виходу зі стану немовляти дитина сприймалася як повноправний член родити, а отже і працівник.

Сучасне суспільство центроване на дитині, але діти розвиваються швидко (акселерація), внаслідок чого період дитинства знову звужується.

2. Підлітковий вік. Виділяється не у всіх суспільствах. Переважно є у високо розвинутих, які можуть дозволити не працювати (обмежено працювати) молодим людям, в яких у цей період відбуваються біологічні зміни, , що пов’язуються з неврівноваженістю дятей. У менш розвинутих суспільствах після дитинства відбувається перехід у доросле життя. Цей перехід ознаменовують обряди ініціацій.

3. Рання зрілість – це етап особистісного та сексуального розвитку людини. Триває до завершення здобуття людиною освіти (тому у західних суспільствах суттєво розтягується).

4. Зрілість. Мало хто «проходив» через цей етап у давнину (війни, хвороби). Це вік, в якому людина проявляє найбільше ініціативи. Зараз життя більш напружене, ніж у давнину; тому хоч люди і «проживають» зрілість, але вона минає дуже швидко. Засоби комунікації цьому сприяють (вкорочуємо собі життя).

5. Старість. У сучасному суспільстві старі люди втрачають авторитет і значимість для соціуму, а у традиційних – навпаки.

Смерть пов’язується з припиненням індивідуального існування у матеріальному світі. А у традиційних суспільствах вона була звичайним елементом процесу оновлення поколінь, внаслідок чого трагічність смерті мінімізувалася.

Ослаблення релігійної віри та заборона теми смерті і її страх.

Процес адаптації людини до смерті описала Елізабет Кюблер-Росс, виокремивши такі її етапи:

1. Заперечення – відмова визнати власну смертність, наближення смерті;

2. Гнів – образа за те, що людина не може дожити до певної події, що не встигає щось зробити тощо;

3. Торги – прохання дожити до певної обставини, події, важливої для людини;

4. Депресія – втрата контакту з рідними людьми;

5. Примирення – очікування смерті у спокої.

У традиційних суспільствах, в яких люди живуть общинами, смерть не є настільки тривожною, як в «індивідуалізованому» соціумі.