Наслідки війни

За неповними даними втрати України становили від 7 до 8 млн. чоловік (на фронтах війни загинуло 3 млн., близько 5 млн. цивільних жертв). Було зруйновано й спалено 714 міст і містечок, понад 28 тис. сіл, 647 тис. житлових будинків, 18 тис. медичних закладів, 16 150 підприємств, 27 910 колгоспів, 872 радгоспи, 1300 МТС. Тільки прямі збитки становили 285 млрд. крб. — 100 млрд. доларів (загальні прямі збитки СРСР — 679 млрд. крб.).

6. Культура України в роки війни

Нацисти вважали себе вищою расою, нацією панів. Слов'яни, у тому числі українці, були для них — напівлюди. Відповідним було і ставлення окупантів до української культури.

Було зруйновано і спалено близько 33 тис. закладів освіти, майже 700 театрів і кінотеатрів, 12,5 тис. приміщень клубів, 151 музей, тільки зі Львова було вивезено 5 тис. рукописів і понад 3 тис. стародруків, 40 тис. томів різної літератури. Чимало експонатів було вивезено з Києво-Печерської лаври, у тому числі відділ давньої зброї (до 4000 зразків), оригінали актів ХУ-ХУІІІ ст., колекцію давніх наукових праць, нумізматичну колекцію тощо.

У галузі освіти окупанти допускали існування 3-4-класних початкових шкіл. Лише на території Галичини, яка була частиною генерал-губернаторства, діяли ремісничі, промислові, торгівельні школи, гімназії та п'ять вузів. Навчальний процес у них почався в 1942 р. і проводився за складеними німецькими чиновниками програмами. У той же час була заборонена діяльність «Просвіт» і Наукового товариства імені Т. Шевченка.

На кінець 1943-1944 рр. на окупованій території України навчалося менше 30 % дітей шкільного віку.

Мистецьке та театральне життя зводилось до організації дозвілля окупантів. Обслуговуючий персонал із числа митців і акторів, що залишились «при німцях», згуртувався навколо об'єднань за жанрами. Серед керівників цих об'єднань і рядових виконавців зустрічалось чимало відомих імен. Відділ мистецтва в Київській міській управі очолив скульптор І. Кава-лерідзе, спілку українських художників — професор Ф. Кричевський, Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка — син композитора О. Лисенко, консерваторію — В. Іваницький. На сцені Київського Оперного театру співав Б. Гмиря (у 50-х роках отримав звання народного артиста СРСР).

Наука. З початком війни були евакуйовані в східні райони СРСР школи та вищі учбові заклади України. В районах компактного проживання українців було відкрито близько 100 шкіл із українською мовою навчання.

• У 1942 р. у Казахстані розпочав роботу об'єднаний український університет у складі Київського та Харківського університетів, в Туркменії — Одеський університет. Наукові установи Академії Наук УРСР, евакуйовані в Уфу, працювали на оборону.

• Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Е. Патоном застосував метод автоматичного дугового зварювання під флюсом при збиранні корпусів танків.

• Нові методи плавки броньованих сталей розробила група українських учених, очолювана академіком М. Доброхотовим.

• Академік О. Богомолець разом із колегами інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран.

• Інститут біохімії АН УРСР (академік О. Палладій) створив препарат для згортання крові.

• Група наукових працівників клінічної медицини під керівництвом академіка М. Стражеско, досліджуючи інфекцію та сепсис ран, вдосконалили систему лікування, завдяки якій вдалось врятувати сотні тисяч бійців.

• Хірург-офтальмолог академік В. Філатов успішно здійснював операції на роговиці ока й тим самим врятував зір багатьом пораненим бійцям.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Теліга (Шевгенева) Олена Іванівна (1907-1942 рр.) — поетеса, публіцист. Народилася у Петербурзі, з 1923 р. — в еміграції в Чехо-Словаччині, навчалася на історико-філологічному факультеті Ук­раїнського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. З 1939р. жила у Кракові. Очолила мистецьке товариство «Зарево», пра­цювала в освітніх установах. Була членом ОУН(М). Засуджувала бандерівців, які «не люблять інтелігенції, а без інтелігенції немисли­ма ніяка поважна робота». Як член референтури культурної комісії ОУН(М) створила у Києві «Спілку письменників» (жовтень 1941 р.). Видає журнал «Литаври». 9 лютого 1942 р. заарештована та розстріляна окупантами. Автор публіцистичних статей із актуаль­них національних проблем. Головне тема поезії — взаємини подружжя. Перша збірка «Душа на сторожі» опублікована у 1946 р.

Література. У роки війни понад 300 радянських письменників України були на фронті. В основному вони працювали військовими кореспон­дентами, редакторами армійських газет. Серед них були: О. Довженко, А. Малишко, О.Олійник, Л. Первомайський та ін., співробітниками радіо були Я. Галан, К. Гордієнко, П. Панч.

В окупованому Києві з членів ОУН (М) Українська національна рада організувала Спілку українських письменників на чолі з О. Телігою. (О. Теліга була розстріляна у Бабиному Яру 21 лютого 1942 р. разом із групою націоналістів. Дві збірки її поезії — «Душа на сторожі» (1946 р.) і «Прапори духу» (1947 р.) побачили світ уже після смерті поетеси). Друкувалися журнали «Українське слово» та «Литаври».

У радянському тилу працювали українські письменники: М. Бажан, П.Тичина, М. Рильський, О. Корнійчук та ін. Тема патріотизму та захисту Вітчизни знайшли своє віддзеркалення в творах: В. Сосюри «Любіть Україну» (відзначена Сталінською премією), А. Малишка «Україно моя», О.Довженка — кіноповість «Україна в огні».

Кіно. Евакуйовані Київська та Одеська кіностудії створили фільми: «Олександр Пархоменко», «Як гартувалась сталь», «Партизани в степах України» та ін. У 1943 р. режисер М. Донськой поставив фільм «Райдуга», який став найкращим досягненням українського кіно воєнного часу. Картина одержала «Оскара» — премію Академії кіномистецтва СІЛА, а в 1946 р. була удостоєна Державної премії СРСР.

Музика, театр та живопис.. Патріотичні твори написали композитори К. Данькевич, Ю. Мейтус; художники М. Дерегус, О. Шовкуненко та ін. На фронті працювали понад 100 творчих бригад, до складу яких входили відомі автори українського театру П. Вірський, 3. Гайдай, І. Паторжинський, Ю. Лавров, Ю. Тимошенко і Ю. Березін (Тарапунька і Штепсель) та ін. За роки війни вони дали понад 150 тис. концертів. У тилу продовжували працювати творчі колективи майже 50 евакуйованих з України театрів.

Отже, у роки війни у важких умовах продовжувала розвиватися культура України, яка виховувала почуття любові до Батьківщини та ненависті до загарбників, розкривала історичне значення боротьби з нацизмом.