АКАДЕМІЯ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН
ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ
Економічний факультет
Кафедра Маркетингу
Контрольна робота
з курсу « Міжнародна економіка»
Виконав:
Студентка ІІІ курсу
Заочної форми навчання
Панасевич К. В.
Перевірив ст. викладач
Київ – 2012
План
Система міжнародний відносин
Міжнародна міграція робочої сили
Європейська валютна система
Система міжнародних відносин
Міжнародні відносини є особливим виглядом суспільних стосунків і сьогодні розглядаються як система міждержавних і недержавних взаємодій в глобальному, регіональному масштабі або на рівні двосторонніх стосунків. Метою таких взаємодій і відповідно метою міжнародних відносин є створення сприятливих умов для функціонування і розвитку суб'єктів взаємодії (суб'єктів міжнародних відносин).
Як суб'єктів міжнародних відносин розглядають:
-національні держави
-міжнародні урядові і неурядові (недержавні) організації;
-транснаціональні корпорації;
-релігійні об'єднання;
-суспільно-політичні рухи.
Деякі дослідники звертають увагу на те, що окремі особи, діяльність яких робить сильний вплив на міжнародну взаємодію, також можуть розглядатися як суб'єкти міжнародних відносин, це так звані світові лідери, чий авторитет загальновизнаний, наприклад, колишній понтифік Іоан Павло ІІ.
Серед суб'єктів міжнародний стосунків особливе місце належить державі, оскільки саме держава презентує на міжнародній арені суспільство в цілому, а не окремі соціальні групи або організації. Держава розглядається як єдиний загальнонаціональний інститут, який має легітимні повноваження здійснювати політику на міжнародній арені: оголошувати війну, укладати договори про співпрацю і так далі Тому найважливішою складовою міжнародних відносин є міждержавні відносини, які випробовують на собі вплив світової економічної ситуації. Вплив окремих держави на міжнародні відносини різно, воно пов'язане з визначенням потужності держави, його міжнародною конкурентоспроможністю, що визначаєтьсяекономічним військовим потенціалом, природними і трудовими ресурсами, рівнем розвитку науки і культури, досягненнями у сфері високих технологій, рівнем соціальної стабільності. Могутність держави є показником того, які сили держава має в своєму розпорядженні і якою мірою воно може їх використовувати в стосунках з іншими державами або недержавними учасниками міжнародних відносин. Серед учасників міжнародних відносин є так звані наддержави, які отримали такий статус завдяки можливості впливати на умови існування всього людства; великі держави, які можуть робити істотний вплив на світовий розвиток; середні держави, які роблять серйозний вплив на своє близьке оточення, але такий вплив не виходить на межі регіону; малі держави, які мають досить сил для забезпечення свого суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, але їх вплив на найближче оточення слабкий; мікродержави, які не здатні захистити свій суверенітет власними силами.
У основі такого суб'єкта міжнародних відносин як міжнародні урядові організації лежать співпадаючі інтереси і цілі держав-учасників, прагнення використовувати, сукупну силу для досягнення своїх цілей. Найважливішою універсальною організацією є ООН, яка покликана сприяти стабілізації міжнародних відносин, врегулюванню конфліктів і ослабанню конфронтації між державами. Серед міждержавних регіональних об'єднань, що грають певну роль в світовій політиці, слід виділити Організацію Африканської єдності, Організація Американських держави, Порада Європи, Європейський Союз, Співдружність незалежних держав (СНД), Асоціація країн Південно-східної Азії (АСЕАН), Ліга арабських держав (ЛАГ) і ін. Неурядові організації, об'єднують людей доброї волі різних держав в справі досягнення яких-небудь загальних цілей, найбільш поширеними є різні правозахисні організації на зразок груп Хельсінкі на території колишнього Радянського Союзу. Серед неурядових асоціацій слід виділити міжнародні організації учених, громадських діячів, політиків: Римський клуб, який об'єднав представників різних країн в розгляді проблем ефективного природокористування і перспектив світового розвитку; схожі цілі переслідує і Комісія Улафа Пальмі.
Транснаціональні корпорації як суб'єкти міжнародних відносин почали розглядатися в ХХ столітті, що пов'язане з їх впливом і величезними економічними можливостями, коли, по суті, їх діяльність частенько носить глобальний характер.
Сучасні принципи міжнародних відносин закріплені в Статуті ООН і покликані стабілізувати міжнародні відносини, обмежуючи їх певними нормативними рамками. Вони не можуть бути скасовані державами в однобічному порядку або за угодою. Вони визнані всіма державами і на них грунтуються всі документи, що фіксують міжнародні угоди і домовленості. До основних принципів відносяться:
Принцип суверенної рівності держав: кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших учасників міжнародних відносин, тобто їх право в межах власної території здійснювати державну владу без якого-небудь втручання з боку інших держав, а також самостійно проводити свою зовнішню політику;
Принцип незастосування сили і загрози силоміць, який означає, що всі держави повинні стримуватися в їх міжнародних відносинах від загрози силоміць або її вживання проти територіальної недоторканості і політичної незалежності будь-якої держави;
Принцип непорушності державних кордонів, який зводиться до трьох елементів: визнання вже існуючих кордонів, відмова від яких-небудь територіальних претензій зараз і в майбутньому, відмова від будь-яких інших посягань на кордони;
Принцип територіальної цілісності держави свідчить, що держави повинні утримуватися від будь-яких дій, направлених на порушення національної єдності і територіальної цілісності будь-якої іншої держави, територія держави не має бути об'єктом придбання іншим держави в результаті загрози силоміць або її вживання;
Принцип самовизначення народів і націй декларує безумовну пошану права кожного народна вільно вибирати дороги і форми свого розвитку;
Принцип співпраці свідчить, що держави зобов'язані здійснювати міжнародну співпрацю в дозволі міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, а також повинні підтримувати міжнародний світ і безпеку.
У Статуті ООН зафіксовані також: Принцип невтручання у внутрішні справи держави; принцип мирного дозволу міжнародних суперечок; Принцип загальної пошани прав людини; Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань;
Національні інтереси розрізняються за своєю значимістю і впливом на міжнародній арені. По даних характеристиках вони підрозділяються на життєво важливі (головні) і другорядні; постійні і змінні; довгострокові і кон'юнктурні. Життєво важливі і постійні національні інтереси визначаються найважливішими геополітичними параметрами; местомом і роллю даної держави в системі міждержавних відносин, його потенціалом, престижем, здатністю відстоювати свій суверенітет і гарантувати безпеку своїх союзників. Кожна держава по-своєму оцінює відносну важливість кожній з переслідуваних їм цілей, здатність реалізувати їхзалежить від багатьох чинників, але арсенал засобів забезпечення інтересів незмінний впродовж століть: політичні, економічні, дипломатичні, військові.
Головною складовою національного інтересу є імператив самозбереження держави, який доповнюється питаннями безпеки від зовнішньої загрози, захисту економічних і політичних позицій держави в стосунках з іншими державами, розширення впливу держави в світовій політиці.
Реалізовуючи свої національні інтереси, держави діють на міжнародній арені по-різному. Сьогодні політична наука виділяє чотири основні види зовнішньої політики.
агресивна політика, виявляється в прагненні розширити свій впливі вирішити внутрішні проблеми засобами зовнішньої політики. Лідери держав, що реалізовують таку політику, використовують агресивні експансіоністські методи;
консервативна політика, різновид характерний для колишніх «великих» держав, імперій, яка заснована на бажанні зберегти свій вплив на міжнародній арені і раніше досягнуте положення без врахування розставляння сил і реального потенціалу, що змінилося;
активна політика грунтується на балансі між внутрішньою і зовнішньою діяльністю держави, коли воно в цілому успішно виступає в ролі суб'єкта міжнародних відносин, захищаючи свої інтереси;
пасивна політика властива «слабким» державам, які не володіють необхідними для відстоювання свого суверенітету потенціалом, тому вимушені відмовлятися від частини свого суверенітету в догоду «сильніших» сусідів або заступників. Ці країни пристосовуються до міжнародного середовища з метою виживання в обставинах, що склалися.
Для визначення національних інтересів України слід взяти до уваги економічні, історичні, соціально-політичні, географічні чинники. Національний інтерес з'являється інтегральним вираженням інтересів всіх членів суспільства, які реалізуються через політичну систему, тому українські національні інтереси – об'єднуючий чинник існування в українській державі представників різних етнічних груп, які пов'язують поліпшення умов свого соціального, політичного, культурного життя з українською державою. У структурі національних інтересів України можна виділити постійні – базові і тимчасові – проміжні інтереси. Як постійні інтереси можна розглядати твердження і розвиток незалежної української демократичної держави, захист його суверенітету, збереження стабільності в суспільстві і державі, збереження територіальної цілісності і недоторканості кордонів, стабільний економічний і політичний розвиток для підвищення добробуту народу України, захист прав і інтересів громадян України закордоном, надання ним допомозі відповідно до міжнародного права. Більшість дослідників пропонують розглядати основні національні інтереси України як стратегічні завдання зовнішньої політики України, які дозволяють визначити основні функції зовнішньої політики української держави:
- гарантії національної безпеки України;
- створення умов для розвитку національної економіки;
- забезпечення науково-технічного прогресу в Україні;