2. Урок як основна організаційна форма навчальної діяльності.

Відомо, що без активної участі в навчальному процесі тих, хто навчається, він по-справжньому не здійснюється: Видатний європейський педагог Дістервег про це писав так: «…Розвиток і освіта жодній людині не можуть бути подані чи повідомлені. Кожен, хто прагне до них прилучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою. Зовні він може отримати тільки спонукання. Тому самодіяльність − засіб і одночасно результат освіти...Те, що людина не набула самостійно, — не її» (Дистервег А. Руководство к об-разованию немецких учителей // Избр. пед. соч. — М.: Учпедгиз, 1956. — С. 118 - 119.).

У сучасній дидактиці навчання розглядається як навчальна діяльність, отже урок як основна форма організації навчання є основною організаційною формою навчальної діяльності. (Форми навчання в школі: Кн. для вчителя / Ю.І.Мальований, В.Є.Римаренко, Л.П.Вороніна та ін.; За ред. Ю.Мальованого. – К.: Освіта, 1992. – 182 с.), Як системне утворення навчальна діяльність є сукупністю взаємопов’язаних елементів. За твердженням О.М.Леонтьєва, структура навчальної діяльності подібна до структури будь-якої діяльності (Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М.: Политиздат, 1977. — 304 с.), разом з тим навчальна діяльність має специфічну структуру. Ця структура по-різному подається в роботах О.М.Леонтьєва, Г.І.Щукіної, В.В.Давидова, Д.Б.Ель­ко­ні­на, компоненти навчальної діяльності подаються в різній послідовності, але в цілому розбіжності досить незначні. О.М.Леонтьєв виділяє такі елементи структури навчальної діяльності: М (мотив) — М (мета) — Д (дія) — У (умова) — О (операції) (Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М.: Политиздат, 1977. — 304 с). За Г.І.Щукіною структура навчальної діяльності має такий вигляд: М (мета) — М (мотив) — З (зміст) — П.Д. (предметні дії) — У (уміння) — Р (результат) (Щукина Г.И. Роль деятельности в учебном процессе. — М.: Просвещение, 1986. — 144 с.). Відповідно до концепції Д.Б.Ельконіна, структуру навчальної діяльності складають навчальні цілі (мета), зміст, навчально-пізнавальні мотиви, навчальні дії, способи дії, які становлять їх операційний зміст. Структура навчальної діяльності включає також контроль (насамперед самоконтроль) і оцінку (Эльконин Д.Б. Психическое развитие в детском возрасте // Избр. психол. труды / Под ред. В.В. Давыдова, В.П. Зинченко. — М.: Педагогика, 1989. — С. .250). Стосовно структури навчальної діяльності з української мови, то доречно розмістити основні її компоненти в такій послідовності: М (мотиви) − ЗМ (зміст, мета) — НЗ (навчальні завдання) − ДМ (дидактичний матеріал) – ВД (види діяльності) — НД (навчальні дії) − СД (способи дії), − О (операції) − М (методи) — ЗУ (знання й уміння) — Р (результат) — КСК (контроль, самоконтроль).

Провідними компонентами навчальної діяльності, як і будь-якої діяльності, є мотиви, зміст, мета. Ці компоненти тісно звיִязані між собою. Зміст навчання у вузькому плані містить у собі закладені в матеріалі теми предметні знання і вміння, у широкому – навчання, розвиток і виховання учнів Тому ми розмежовуємо мету уроку і мету організації уроку. На кожному уроці тією чи іншою мірою досягається мета навчання української мови. Але кожен урок присвячується вивченню певної теми і спрямовується насамперед на досягнення мети організації уроку з цієї теми. Осмислена через зміст теми мета організації уроку конкретизується в проміжних цілях: що учні мають знати і що вміти. Разом з проміжними цілями досягаються супровідні − розвиток і виховання учнів. До супровідних можуть бути віднесені і цілі повторення, цілі реалізації міжпредметних зв’язків, мотиваційного забезпечення навчання тощо..

Цілі уроку подаються учням у вигляді навчальних завдань. Завдання організовують навчальні дії. Для формування умінь учні мають оволодіти способами виконання навчальних дій. Способи дії становлять сукупність операцій. Завершується навчальна діяльність результатом. Важливим компонентом навчальної діяльності є контроль, під яким насамперед розуміють самоконтроль.

У розв’язанні завдання підвищення ефективності навчального процесу з української мови проблема організації навчальної діяльності учнів на уроці є чи не найважливішою. Лише включившись­ в активне пізнання, учень може глибоко проникнути в систему української мови, засвоїти матеріал на рівні основних ідей навчального предмета, закономірностей і правил, навчитися використовувати здобуті знання та вміння для подальшого пізнання. Але щоб діти вчились і набували знань й умінь у процесі повноцінної навчальної діяльності, її потрібно правильно організувати, а отже, проектуючи урок, забезпечити всі компоненти навчальної діяльності.

Розглянемо всі компоненти навчальної діяльності детальніше. У широкому плані головним мотивом організації навчальної діяльності з будь-якого предмета є реалізація змісту навчання. Досить часто під мотивами навчання мають на увазі усвідомлення учнями практичної спрямованості теми. Справді усвідомлення учнями практичної спрямованості навчального процесу є важливою умовою його мотиваційного забезпечення. Але учіння спонукається не одним, а багатьма мотивами. Важливим мотивом є таке емоційно-естетичне ставлення учнів до предмета, його змісту та самого процесу навчання, яке спонукає до активної пізнавальної діяльності. Йдеться про «постійне формування в навчальному процесі емоційно-ціннісного ставлення бажаної якості й сили до змісту, який засвоюється, та до процесу вивчення і до дійсності, що відображається в навчальному матеріалі» (І.Я.Лернер). Відтак потрібне прогностичне моделювання вчителем відповідних емоційних реакцій, естетичного сприйняття предмета діяльності та самої діяльності, усвідомлення учнями краси та величі української мови, її милозвучності, виразності, усвідомлення рідної мови як національного, духовного феномена, вияву обдарованості, талановитості народу, відчуття її краси та виразності, багатства відтінків значень у слові, виховання в учнів естетичного мовного чуття, естетичного мовного смаку. Проблема формування мотивів навчальної діяльності з української мови є проблемою формування національно-свідомого ставлення до самої мови. На мотиви впливають також інші чинники. Становлячи системне утворення, мотиви навчальної діяльності стають компонентами мети навчання української мови,.

Слід розмежовувати поняття «зміст уроку» і «зміст теми уроку». Поняття «зміст уроку» значно ширше за поняття «зміст теми уроку». До «змісту теми уроку» входять знання і вміння за темою уроку. Зміст уроку містить у собі предметні знання, вміння й навички, розвиток і виховання учнів. На уроці української мови учні засвоюють певну сукупність мовних і мовленнєвих знань і вмінь, розвивають свої творчі сили і можливості, набувають необхідних особистісних якостей. До змісту уроку входять поняття і правила, пізнавальні і практичні дії, а також різноманітний дидактичний матеріал, на якому відбувається навчання і який одночасно є засобом емоційного і інтелектуального впливу на учнів, дає привід для бесід на етичні і моральні теми, для оцінки моральних якостей людини і її вчинків. виховного впливу на учнів.

Сформульована в програмі з української мови для загальноосвітньої школи мета навчання української мови тією чи іншою мірою має досягатися на кожному уроці, отже метою кожного уроку є формування «націо­нально свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови — її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції» (Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова. 5–12 класи. – К.: Перун. – 2005. – 176 с.). Ця мета досягається, якщо на кожному уроці виховується національно-свідоме ставлення до української мови, розвивається мовлення учнів, а отже, і мислення, інтелект, мовленнєва пам'ять, емоційна сфера особистості, мовне чуття, естетичний смак, розуміння краси української мови, багатства її мовних засобів, виражальних можливостей, здійснюється різнобічний розвиток учнів, відбувається оволодіння духовними цінностями народу, формується естетичне ставлення до світу, виховується сприйняття мови як засобу спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, радості й горя, захопленості й здивування, засобу самовираження, передачі ставлення людини до природи, суспільства, тієї чи іншої ситуації.

Модель уроку української мови має забезпечити реалізацію всього комплексу навчальних цілей, формування національно-мовної особистості учня в усіх гранях її прояву. Але кожен урок присвячується вивченню певної, чергової теми. Мета організації уроку визначається його темою. Робота учнів на уроці насамперед підпорядковується осмисленій через зміст і конкретизованій в проміжних цілях меті організації уроку. Якщо темою уроку в шостому класі є «Іменник як частина мови», то мета організації цього уроку – «формування в учнів поняття про іменник на основі відтворення і поглиблення знань учнів з цієї теми, отриманих в початкових класах, удосконалення умінь і навичок». Метою організації уроку з теми «Розділові знаки в реченнях з однорідни­ми членами і узагальнювальним словом» є формування в учнів умінь і навичок оформляти ці речення пунктуаційно на основі засвоєння необхідних для цього знань.

Осмислення мети організації уроку через зміст навчального матеріалу з теми дозволяє конкретизувати її в проміжних цілях. Послідовність досягнення мети організації уроку визначає логіку уроку. Отже стрижнем моделювання уроку виступає мета організації уроку, вона зумовлюється темою і, осмислена через зміст навчального матеріалу з теми, конкретизується в проміжних цілях, які виражаються у формі «що учні мають знати і що вміти» і відображають дозування навчального матеріалу для його чіткого засвоєння.

Разом з проміжними цілями досягаються супровідні, цілі повторення навчального матеріалу, виховання і розвитку, насамперед мовленнєвого. Навчання української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні й мовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та комунікативні вміння й навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більше читає, краще говорить і пише), збагачується їх мовний запас, відбувається оволодіння мовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної особистості, учні отримують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно й правильно використовувати засоби мови під час побудови власних висловлювань, а також набувають найрізноманітніших загальнопредметних умінь. Урок є відрізком навчального процессу, і на ньому тією чи іншою можливою мірою реалізовується весь комплекс цілей, що стоять перед навчальним процесом з української мови і випливають з мети формування національно-мовної особистості. Метою кожного уроку української мови, як і метою навчального процесу в цілому, є формування національно-мовної особистості учня.

Цілі уроків української мови подаються учням у вигляді навчальних завдань, які виконуються на певному дидактичному матеріалі – це тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення. Завдання організовують навчальні дії, які виконуються певними способами, спосіб дії становить сукупність операцій Система завдань є засобом і одночасно способом керування теоретичною та навчально-практичною діяльністю учнів і спрямована на реалізацію комплексу навчально-виховних цілей. Результат уроку (знання, уміння, розвиток і виховання) визначається успішністю виконання навчальних дій. Важливим компонентом навчальної діяльності є контроль (самоконтроль).

Характер завдань, які використовуються вчителем на уроці, зумовлює ефективність навчально-виховної роботи, якість самих уроків української мови. Навчальна діяльність може бути ефективною, якщо забезпечується всебічний вплив на школяра, на різні сфери його особистості. Тому завдання мають бути різноспрямованими, а отже, комплексними.

Виконуючи завдання, учні мають засвоїти необхідну інформацію й набути потрібних умінь і навичок. Необхідно, щоб виконання завдань сприяло зміцненню розумових сил школярів, вихованню їх пізнавальних інтересів, розвиткові саморефлексії (аналіз власної навчальної діяльності). Завдання покликані збагачувати школярів не тільки науковою, але й іншою інформацією, розширювати їх кругозір, забезпечувати різнобічний розвиток, формувати активне мислення, включати такі процеси, як аналіз, синтез, зістав­лення, виконання різного роду творчих і тренувальних вправ. Діяльність учнів за таких умов розгортається в двох планах: один лінгвістичний, навчально-науковий — він вимагає знання понять і правил і визначає їх засвоєння і застосування, другий неоголошений, але наповнений думками, почуттями, переживаннями. Уміння будувати завдання, реалізуючи обидва аспекти діяльності учнів, — це чи не найяскравіший прояв майстерності вчителя. Саме це уміння в кінцевому результаті визначає пізнавальний і виховний аспекти навчання.

У процесі виконання завдань школярі мають оволодіти способами виконання навчальних дій, у них виробляється уміння виконувати різного роду навчальні дії, свідоме ставлення до навчальної інформації, виховуються трудові якості, здатність переборювати труднощі. Завдання відіграють важливу роль у мотиваційному забезпеченні навчальної діяльності учнів, розвиткові їх пізнавальних інтересів. Тому необхідно практикувати на уроці таку систему завдань, яка була б оптимальною з погляду реалізації цілей, що стоять перед навчальним процесом, з одного боку, а з іншого – яка сприяла б вихованню позитивного ставлення до занять українською мовою, формуванню мотивів цієї діяльності.

Будуючи завдання, учитель має виходити з того, що цілі навчання, виховання й різнобічного розвитку учнів на уроках української мови досягаються лише за умови виконання учнями різноманітних навчальних дій і видів діяльності. Природно, що в умовах сорока п'яти хвилин уроку всі навчальні дії мають виконуватись у тісному взаємозв'язку, у вигляді різних комбінацій, сукупність яких визначає технологію навчального процесу. За такого підходу кожен факт засвоєння нових знань про мову й мовлення, формування відповідних умінь і навичок одночасно становить акт розширення кругозору, виховання інтересів, насамперед читацьких (добором дидактичного матеріалу і цілеспрямованою роботою з ним уроки української мови надають величезних можливостей для розвитку читацьких інтересів школярів), якісного вдосконалення розумових здібностей учнів, формування їх інтелекту, пам'яті, розвитку мовлення, духовності, емоційно-естетичної сфери, наближення до морального ідеалу, без чого неможливе формування мовної особистості. Організовуючи різноманітні види діяльності і навчальні дії в їх взаємозв'язку, учитель включає учнів у найрізноманітніші види діяльності й тим самим реалізовує розмаїття цілей навчання, виховання й розвитку.

Завдання виконуються на відповідному дидактичному матеріалі – текстах різних стилів, типів і жанрів мовлення. Але добором текстів виховні функції завдань достатньою мірою не реалізовуються. Тому важливо вводити в завдання дії, що мають виховне значення. Осмислюючи яскраві стосовно мови і змісту тексти, які збуджують думки й почуття, школярі збагачуються духовно. Слід спонукати учнів до мислення, до міркувань. За цієї умови, аналізуючи тексти, школярі не просто сприймають відтворені в них картини й образи, але й активно думають, теоретично пізнають світ, піднімаються на сходинку вище в системі різноманітних знань, при цьому формується їхня самосвідомість, ставлення до світу. До цього учнів спонукає вчитель різного роду завданнями (відповісти на запитання теж завдання). У процесі організованого сприймання текстів діти зіставляють свої ідеали, свої погляди, почуття і вчинки із закладеними в текстах моральними і естетичними цінностями, нормами, вимогами, правилами співжиття. Це сприяє усвідомленню обов’язків, виховує відповідальність за власні цінності, поведінку, вчинки, формує національно-свідоме, відповідальне ставлення до української мови, моральні якості, духовність.

Отже слід виходити з того, що дидактичний матеріал, який використовується у навчальних завданнях, є не тільки засобом пізнання й формування умінь і навичок, але й засобом розвивального і виховного впливу на учнів. Безперечно, серед текстів різних стилів мовлення на уроках має бути художній текст. Виразне читання, мовний аналіз і власна творчість учнів збагачують їх пам’ять образами, створеними за допомогою слів. Ці образи змушують думати, збуджують почуття. Художнє слово стає сферою активної духовної діяльності школяра, а читання художньої літератури — духовною потребою. Потрібно лише через завдання й уточнення до них допомогти дітям почути автора, зрозуміти його.

Важливою спрямованістю завдань до текстів є проникнення в моральний і естетичний зміст, якого набувають у мовленні мовні елементи. Саме текст, що становить єдність лексичних, морфологічних і синтаксичних компонентів, дозволяє побудувати завдання, спрямовані на з’ясування особливостей використання мовних одиниць у мовленні для передачі авторського задуму, оцінок, ставлення, розуміння, а перехід від спостережень над авторським текстом до побудови власних висловлювань допомагає учням не тільки зрозуміти роль тієї чи іншої мовної одиниці у мовленні, але й усвідомити її життєвий зміст, пізнати красу мови. Завдання мають привернути увагу учнів до краси худож­нього слова, його милозвучності, мелодійності, стимулювати до прочитання твору в цілому, до побудови власного тексту.

Якщо вчитель оволодів мистецтвом добору і використання текстів, необхідних для певної теми, певної ситуації і таких, що відповідають саме цій віковій групі учнів, то чим вищою є поетика тексту, тим значніший його вплив. Учні добре сприймають художні тексти, мова й образність яких прості, доступні. Безперечно, що ці тексти мають містити необхідні мовні одиниці, надавати можливість для зіставлення, порівняння, розгляду мовних одиниць, явищ з різних сторін.

Моделювання уроку вимагає глибокого осмислення всіх компонентів навчальної діяльності, зосередження уваги на осмисленні їх особливостей з погляду кінцевого результату навчання. Такий підхід відповідає природі аналізу: аналіз (з грецького ­ analysis – розкладання) –­­ розгляд, вивчення чого-небудь, основане на розкладанні предмета, явища на складові частини та розборі їх. Основне завдання аналізу проекту уроку – досягти науковості в організації навчанльної діяльності учнів.

Аналіз матеріалів педагогічних практик студентів різних потоків однозначно свідчить про те, що досить часто під час написання проекту уроку студент прагне відтворити лише хід уроку, послідовність своїх дій (так його навчили). При цьому втрачається можливість аналізу уроку з погляду вимог до організації навчальної діяльності – урок є основною формою організації навчальної діяльності. Реалізація цієї функції – стратегічна вимога до проекту уроку. Тільки наукова організація навчальної діяльності може принести високі результати. Структурним елементом уроку є його черговий мікроетап, який становить єдність мети і змісту.

Проект уроку має бути побудований на чітких наукових засадах, на основі методичних знань, отриманих студентами. Важливою при цьому має стати теза про те, що знання проявляються в уміннях. Знання і вміння є результатом процесу пізнавальної діяльності. Знання – категорія, яка відображає зв'язок між пізнавальною і практичною діяльністю студента, а отже знання можна ідентифікувати тільки тоді, коли вони виявляються у вигляді вміння застосовувати їх на практиці. Це положення насамперед стосується проектування уроку. Відзначимо, що проект уроку має відображати сформованість у студентів усіх знань і вмінь за темою уроку (вчитель формулює їх у вигляді «що учень має знати» , «що учень має вміти». .

Підготовка завдань ефективна, якщо студент сам апробує завдання, виконавши його («очікуване виконання»). Тільки осмислюючи й оцінюючи результати розробленого проекту уроку, можна вносити необхідні корективи у свою працю, підвищувати якість уроків і педагогічну майстерність загалом. Важливо також формувати здатність до самооцінки. Дії контролю та оцінки тісно пов'язані між собою. Це не тільки контроль і оцінка усіх компонентів уроку як організаційної форми навчальної діяльності, а й контроль за реалізацією загальнодидактичних і власне методичних принципів. Отже найефективнішим методом засвоєння знань є метод спостереженна над мовою і мовленням.

На думку психологів процес формування понять невіддільний від формування дій з мовними одиницями, у ході виконання яких розкриваються суттєві властивості їх. При цьому послідовність дій з мовними одиницями стає не тільки способом розкриття змісту поняття, але й предметом засвоєння. Значення самостійних спостережень над мовою й мовленням під час засвоєння учнями знань полягає насамперед у тому, що вони дозволяють одночасно розв`язувати цілий комплекс навчальних завдань: застосування учнями раніше набутих знань, умінь і навичок, усвідомлення й засвоєння нових, оволодіння узагальненими способами дії, формування операційної діяльності, розвиток різних інтелектуальних здібностей учнів (порівнювати, зіставляти, робити висновки, узагальнення, систематизувати результати спостережень); збагачення школярів різноманітною інформацією, розширення їх кругозору, формування активного мислення, пізнавальної самостійності, здатності до подолання посильних труднощів.

Результати дослідної роботи свідчать, що спостереження над мовою й мовленням як метод формування знань містить у собі величезні можливості активізації пізнавальної діяльності учнів. За такого методу навчання школярі виробляють уміння самостійно мислити, знаходити раціональні шляхи та способи розв’язання навчальних завдань, формулювати основні положення своїх міркувань. Залучення школярів до дослідницької діяльності збуджує інтерес до навчального предмета і дозволяє ефективно формувати позитивні мотиви навчальної діяльності у сфері рідної мови. Особливо цікавим і корисним для учнів є спостереження над використанням лексичних, морфологічних і синтаксичних одиниць у мовленні. У процесі спостережень поєднуються процеси засвоєння знань і їх застосування, здійснюється перенесення набутих знань, умінь і навичок на новий навчальний матеріал, формується пізнавальна самостійність учнів. Самостійні спостереження сприяють розвиткові у школярів уваги до мови й мовлення, розвивають мовне чуття. Це чи не найефективніший метод вивчення мови. Завдання у проектах уроків мають бути спрямовані на використання саме цього методу, тому важливим напрямком самоконтролю є осмислення його реалізації в проекті уроку.

Досить часто викладачі рекомендують будувати проект уроку за методами навчання. Цитую викладача: «Спочатку перевіряється домашнє завдання і здійснюється актуалізація опорних знань, умінь і навичок. Потім вчитель розповідає новий навчальний матеріал. Потім проводиться бесіда, щоб з’ясувати, як учні зрозуміли розповідь вчителя. Потім виконуються вправи». Отака схема уроку. Поза сумнівом, і розповідь учителя, і різні види бесіди, і самостійне вивчення матеріалу за підручником мають значні можливості для розв`язання завдань навчання й розвитку учнів. Однак специфіка української мови як навчального предмета така, що найбільших можливостей для розв’язання широкого кола навчальних завдань надають самостійні спостереження над мовою та мовленням. Для того, щоб розвиток здійснювався якомога інтенсивніше, необхідно, щоб дидактично опрацьовані сучасні наукові способи аналізу мовного матеріалу, які приводять до формування понять, входили в зміст навчання, складаючи його ядро. і в цих умовах важливого значення набуває засвоєння знань про мову шляхом спостереження над мовою та мовленням. Саме цей метод сприяє розвиткові в дітей мовного чуття, вихованню естетичного її сприйняття й інтересу до неї, розвиває відчуття краси слова, духовно збагачує школярів.

Якщо спостереження над мовою і мовленням на певних етапах навчання є складним для учнів, вчитель на уроці використає інші методи, хоча коли навчання зорієнтоване переважно на вже розвинуті форми психічної діяльності людини – сприймання, пам'ять і форми наочно-образного розвитку, таке навчання лише повторює вже пройдені етапи інтелектуального розвитку дітей і тому не просуває їх уперед, розвивальні функції навчання не реалізуються або, у кращому випадку, реалізуються неповно. Під змістом навчання, як відомо, психологи розуміють засвоєння системи понять разом зі способами дії, через які поняття та їх система формуються у школярів, усвідомлюються зв'язки між окремими сторонами предмета або явища. Отже, для формування поняття необхідно передусім виділити всі його ознаки, а оскільки вони не усвідомлюються в безпосередньому сприйманні, то потрібно здійснити певні однозначні конкретні дії з мовним матеріалом для того, щоб його властивості проявились. Вони постають перед школярами при безпосередньому спостереженні.

На прикладі уроку з теми «Звертання» розглянемо, як формулюється і, осмислена через зміст навчального матеріалу теми, конкретизується в проміжних цілях мета організації уроку, як разом з проміжними реалізовується розмаїття супровідних цілей, як впливає на цей процес добір дидактичного матеріалу та способи роботи з ним, як будується система навчальних завдань, які види діяльності, навчальні дії і операції вони організовують.

Мета цього уроку — cформувати в учнів поняття про звертання на основі відтворення знань, умінь і навичок учнів з цієї теми, отриманих на попередніх етапах навчання,

У результаті проведення уроку учні мають знати:

1) звертання – це слово або словосполучення, що називає особу, а іноді – предмет, до якого звертаються з мовленням;

2) основна функція звертання привернути увагу того, до кого звертаються, до повідомлення;

3) у ролі звертань часто вживаються імена, прізвища, назви за спорідненістю;

4) у фольклорі, у художніх творах звертаннями можуть бути назви тварин та неживих предметів;

5) звертання виражається кличним відмінком однини, рідше множини;

6) звертання членом речення не буває;

7) у вимові перед звертанням паузи зазвичай немає, є пауза, як правило, після нього, але на письмі звертання обов’язково виділяється з обох боків комами;

8) на початку речення, залежно від інтонації, звертання може виділятися і знаком оклику – тоді наступне слово пишеться з великої букви.

Учні мають вміти:

1) розпізнавати звертання в усному мовленні і на письмі;

2) виділяти звертання в усному мовленні інтонаційно і на письмі розділовими знаками;

3) використовувати звертання у мовленні;

4) розставляти розділові знаки при звертанні.

Завдання 1.Виразно прочитайте текст вірша-молитви. Хто автор слів і музики до них? Про що в ньому йдеться? До якого стилю та жанру мовлення він належить? Знайдіть у тексті звертання. Якими частинами мови вони виражені? У якій формі? Пригадайте, що ви знаєте про звертання. Чи виступає звертання членом речення? Якими бувають звертання за кількістю слів? Як читаються звертання? Як виділяються звертання в усному мовленні і на письмі? Які розділові знаки ставляться при звертанні?

Молитва

Боже великий, єдиний! Нам Україну храни,

Волі і світу промінням Ти її осіни.

Світлом науки й знання нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний, всю Україну храни,

Всі Свої ласки й щедроти Ти на люд наш зверни!

Дай йому волю, дай йому долю, дай доброго світа,

Щастя дай, Боже, народу і многая, многая літа!

Очікуване виконання.

Текст пісні «Молитва» належить Олександру Кониському (1836—1900) — відомому письменникові, педагогові, громадському діячеві, одному з перших біографів Тараса Шевченка. Музику до цієї пісні написав Микола Лисенко. Якийсь час українці вважали її однією з найпатріотичніших пісень, виконували її, як гімн, стоячи. Так співають і нині, висловлюючи Богові прохання зберегти Україну для себе і для нащадків Стиль вірша релігійний або конфесійний, жанр — молитва, звертання до бога з проханням .

Звертання «Боже великий, єдиний» виражене словосполученням «іменник у кличному відмінку + прикметники» і складається з трьох слів. Звертання «Боже єдиний» виражене словосполученням «іменник у кличному відмінку + прикметник» і складається з двох слів. За кількістю слів звертання бувають поширеними і непоширеними. В усному мовленні звертання виділяються паузою, а на письмі комою або комами. Якщо звертання на початку речення вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику. В умовах русифікації клична форма поступово витіснялася, а це ж ознака не тільки краси, а й самобутності української мови. Був період, коли українська мова мусила в усьому бути схожа на російську, щоб злитися з нею. Тож мати форму, якої не було у російській мові, вважалося недозволеною розкішшю).

Інформація на інтерактивній дошці.

Звертання – це слово або сполучення слів, які називають того (що) – особу, предмет, до яких звернене мовлення. За кількістю слів звертання бувають поширеними і непоширеними.Звертання членом речення не буває. В усному мовленні звертання виділяються паузою, а на письмі комою або комами. Якщо звертання на початку речення вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику.

Завдання 2. Прослухайте вірш. Що ви знаєте про автора вірша? Які почуття виражає поет у цьому вірші? Які особливості його інтонації ви помітили? Як читається звертання? Як у вірші виділені звертання? Чому? Як виражаються звертання? Як можна назвати такі звертання? Які особливості їх ви можете відмітити? У яких стилях мовлення зустрічаються такі звертання?

О Україно!

О рідна ненько!

Тобі вірненько

Присягнем.

Серця кров

І любов —

Все тобі

Віддати в боротьбі!

(Микола Вороний. За Україну).

Очікуване виконання.

Звертання у цьому вірші не являють собою засіб спонукати співрозмовника до дії або до відповіді, а використовуються як стилістичний прийом. Такі звертання зустрічаються в художніх, публіцистичних, ораторських текстах. Водночас вони передають емоційний стан мовця, його думки, почуття, прагнення).

Завдання 3. Виразно прочитайте вірш П.Тичини «Україно моя, моя люба Вкраїно». Яка головна думка вірша? До кого звертається П.Тичина у своєму творі? Які думки, почуття, переживання виражає поет у цьому вірші? Знайдіть у вірші звертання, визначте поширені вони чи ні, поясніть розділові знаки. Яку стилістичну роль виконують звертання у вірші? Як інтонаційно виділяються звертання?

Україно моя, моя люба Вкраїно,

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?—

Чи про те розкажу, як тебе я люблю,

А чи піснею горе твоє я присплю,

Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина,—

Чим тебе заспокою я — бідна людина?

Скажи, моя люба Вкраїно,—

Вкраїно моя!

Очікуване виконання.

Автор звертається до України. Він висловлює свою любов до рідного краю. Звертання «Україно моя» — поширене, «моя люба Вкраїно» — поширене, «Вкраїно моя» — поширене. Ці звертання поширені, бо виражені словосполученнями. На письмі вони виділяються комами і знаком оклику, а під час виразного читання паузами і вимовляються з підвищеною інтонацією. Звертання — це слово або сполучення слів, які називають того, до кого звертаємося. Звертання виражаються кличним відмінком. Вони привертають увагу адресата, виражають ставлення до нього.

Інформація на інтерактивній дошці.

На письмі звертання виділяються комами і знаком оклику, а під час виразного читання паузами і вимовляються з підвищеною інтонацією. Звертання — це слово або сполучення слів, які називають того, до кого звертаємося. Звертання виражаються кличним відмінком. Вони привертають увагу адресата, виражають ставлення до нього.

Завдання 4. Наведіть рядки з українського гімну, в якому є звертання. Про що йдеться у цих рядках?

Очікуване виконання.

В українському гімні такі рядки містять звертання: «Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля», «Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці», «І покажем, що ми, браття, козацького роду», «Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону — В ріднім краю панувати не дамо нікому»). Автор висловлює своє переконання в тому, що нам – українцям – ще усміхнеться доля: запануємо ми у своїй сторонці, але, щоб нікому не дати панувати в нашому ріднім краю, потрібно відстоювати його в боротьбі.

Завдання 5. Пригадайте і запишіть рядки народних пісень, у яких використовуються звертання. Чим виражені звертання? Які розділові знаки в них ставляться?

Очікуване виконання.

Звертання використовуються у таких рядках народних пісень: «Добрий вечір, дівчино, куди йдеш, скажи мені правдоньку, де живеш», «Ой роде наш красний, роде наш прекрасний», «Ой не шуми, луже, зелений байраче! Не плач, не журися, молодий козаче!», «Ох і не стелися, хрещатий барвінку...», «Де ти бродиш, моя доле?», «Козак од’їжджає, дівчинонька плаче: «Куди їдеш, козаче? Козаче-соколе, Візьми мене із собою На Вкраїну далеку», «Гей, вернися, Сагайдачний», «Дай-но, дівчино, хустину, може я в бою загину...», «Чи ти чула, дівчинонько, Як я тебе кликав...», «Ой , дівчино, шумить гай, кого любиш — забувай!»

Завдання 6. Виразно прочитайте текст. До якої форми мовлення, якого стилю і жанру мовлення він належить? Хто його автор? Яка головна думка твору? Пригадайте вивчене про діалог та правила його оформлення. Перепишіть. Розставте, де потрібно, розділові знаки, поясніть їх. Прочитайте текст за ролями. У яких стилях мовлення використовуються звертання?

Зозуля і Півень.

— Як ти співаєш Півне веселенько...

— А ти Зозуленько ти зіронько моя

Виводиш чудно так і жалібненько

Що іноді аж плачу я

Як тільки ти почнеш співати,

Я біжу в садок мерщій...

— Тебе я слухала б довіку куме мій

Аби б хотів співати...

— А ти голубонько ти кралечко моя

Поки співаєш на калині

То й весело мені і забуваю я

Свою недоленьку життя своє погане

Та безталанне..

Інформація на інтерактивній дошці.

Звертання — це слово або сполучення слів, які називають того, до кого звертаємося. Звертання виражаються кличним відмінком. Вони привертають увагу адресата, виражають ставлення до нього.

На письмі звертання виділяються комами і знаком оклику, а під час виразного читання паузами і вимовляються з підвищеною інтонацією.

Найчастіше звертання використовуються у розмовному стилі мовлення, відповідно в діалогах у художніх творах. Ними послуговуються журналісти в інтерв’ю. Діалог — це різновид прямої мови, що передає розмову двох або кількох осіб. Слова кожного учасника діалогу називаються реплікою. Перед репліками ставиться тире. Якщо висловлювання особи продовжується словами автора, то ставляться ті самі розділові знаки, що й при прямій мові, але без лапок). Звертання специфічно використовуються в діловому мовленні.

Завдання 7. Побудуйте або пригадайте речення, в яких подані слова були б звертаннями: мама, Оксана, душа, земля, зоря, Маруся, доня, Марія, Надія, мрія, Іван, Петро, голуб, Юрко, батько, дядько, дід, син, котик, синок, Володимир Іванович, коваль, лікар, гай, Андрій, радість, любов, лоша. Запишіть їх, звірте написання звертань за поданою таблицею.

1-ша відміна; кличний відмінок; -а; Мама, Оксана; Мамо, Оксано; --о;

-а;душа; Душе; --е; -я; Земля, зоря; Земле, зоре; --е; -я; Маруся, доня;

арусю, доню; --ю; -ія; Марія, Надія, Мрія; Маріє, Надіє, мріє; --є; ;

2-га відміна; Іван, Петро, голуб; Іване, Петре, голубе; --е; -о; Юрко, батько, дядько; Юрку, батьку, дядьку; --у ; дід, син; діду, сину; --у: ; Котик, синок; котику, синку; --у ; Товариш, Іванович; товаришу, Івановичу; --у; Коваль, лікар; ковалю, лікарю; --ю; гай, Андрій ; гаю, Андрію; --ю;

3-тя відміна; ; Радість, любов; радосте, любове; --е ;

4-а відміна; Лоша; Лоша ; Теля; Теля;

Запам’ятайте:

Якщо хтось, звертаючись, каже

мама, тато, батько, Остап, Марія, то це

порушення граматичної норми,

як, скажімо,

хліп, сніх, грядка, замість

хліб, сніг, грядка.

Завдання 8. Прочитайте речення, використовуючи слова з дужок у формі кличного відмінка. Усно поясніть розстановку розділових знаків. З’ясуйте вид кожного речення за метою висловлювання.

Ой (Мороз), (Морозенко), преславний (козак)!

За тобою, (Морозенко), вся Вкраїна плаче (Нар.творчість).

Лети ж (моя дума, моя люта мука) (Т.Шевченко)

Чудна ти (дочка)! Я про тебе дбаю (Л.Українка).

Прощай (синє море), безкрає, просторе (Л.Українка)

1. Розставте потрібні розділові знаки.

1. Україно моя мені в світі нічого не треба

Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти. (А.Малишко).

2. Слово Моя ти єдиная зброє

Ми не повинні загинуть обоє (Леся Українка).

3.Ой ви далі ясні безкінечні і сині

Як чудесно в світі молодому жить (В.Сосюра).

Прокиньтесь байдужі й сонні (Д.Павличко).

Завдання 9. Розкажіть усе, що ви знаєте про звертання, використовуючи раніше наведені приклади, а також рядки з поданого нижче вірша.

Мово рідна, світи в ріднім домі.

Крізь зболений час і духовні руїни

Вертайсь, рідна мово, у серце народу,

у душу Вкраїни.

Якого ж ми будемо племені-роду,

якщо буде в устах наша мова згасать?

Чи будемо з вами тоді ми народом,

Як стихне вона в голосах?

Звучи, рідна мово, на землі рідній лийся по вінця,

Мово моя українська, мово моя материнська.

Мово рідна, квітуй і шануйся,

Любов’ю воздай всім народам і мовам.

З тобою я плачу, з тобою сміюся, о ріднеє слово.

Мово рідна, живи в ріднім домі.

Крізь зболений час і духовні руїни

Вертайсь, рідна мово, у серце народу, у душу Вкраїни.

(Андрій Демиденко).

Очікуване виконання.

Звертання — це слово чи словосполучення слів, яке називає особу чи предмет, до кого звертаються з мовленням. Звертання виражається іменником у кличному відмінку (в однині) або у формі називного відмінка (у множині. Звертання буває непоширеним (без залежних слів), і поширеним (із залежними словами).

В усному мовленні звертання виділяється паузою, а на письмі комою або комами. Якщо звертання на початку речення вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику. Якщо перед звертанням є вигуки (у художньому стилі мовлення), то вони від звертання комою не відділяються. Повторювані та однорідні звертання розділяються комою та знаком оклику....

Див. Мета і зміст.