9.3. Рекультивація та меліорація земель сільсько- та лісогосподарського призначення.

9.3.1. Рекультивація земель сільсько- та лісогосподарського призначення.

Рекультивація земель сільсько- та лісогосподарського призначення (лат. користь) – це відновлення порушених промисловістю земельних ділянок агро- та лісогосподарського використання з метою їхнього використання в цій сфері.

Сьогодні відновлення порушених земель здійснюють у декілька етапів:

І. Підготовчий (проектно-пошуковий). Цей етап охоплює вивчення складу та цільового призначення земель, їхньої здатності до біологічної рекультивації, техніко-економічне обґрунтування тощо.

ІІ. Гірничо-технічний (інженерний). Під час цього етапу засипають і вирівнюють поверхню, за потребою формують тераси, впроваджують протиерозійні меліоративні заходи тощо.

ІІІ. Біологічний. Етап відновлення родючості земель та створення ренатуралізованих екосистем.

Серед головних напрямів рекультивації техногенних ландшафтів виокремляють:

1. Сільськогосподарський напрям. Рекультивовані землі використовують для вирощування сільськогосподарських культур. Після припинення видобування корисних копалин порушену територію земельної ділянки засипають, вирівнюють і планують, а потім висівають невибагливі рослини, які закріплюють привнесений ґрунт (ковила, типчак, червона конюшина, буркун, люцерна, еспарцет тощо) та збагачують його нітрогеном (бобові). Коли обмін речовин у ґрунті відновиться, висівають зернові культури.

Позитивні наслідки рекультивації залежать від хімічного складу та структурно-гранулометричних властивостей порід, вмісту шкідливих речовин, запасів поживних елементів, вологості ґрунту тощо.

2. Лісогосподарський напрям. За цим напрямом передбачається насадження лісів і збільшення площі лісовкритих земель. Здебільшого лісогосподарську рекультивацію проводять на територіях не придатних для сільськогосподарського використання. Спочатку висаджують невибагливі породи (тополю, акацію, вільху тощо), а потім, або коли сформовано потужний ґрунтовий шар, цінні породи: сосну, ялину, березу, дуб, граб тощо. Наприклад, поблизу Кохтла-Ярве (Естонія) вирівнюють розробки горючих сланців і вирощують сосну, модрину, обліпиху, липу, березу, чорну вільху, а в Донецьку шахтні терикони поливають суспензією глини для припинення реакції горіння, наносять шар ґрунту, висівають трави для його закріплення, а потім висаджують дерева. У таких умовах добре приживаються клен ясенолистий, тополя канадська, акації біла і жовта, а також трави – тимофіївка, стоколос, пирій, астрагал, буркун, люцерна та еспарцет.

3. Водогосподарське використання. На місцях вироблень створюють ставки і рибні господарства, водноспортивні й відпочинкові бази, іригаційні та протипожежні водосховища тощо.

4. Рекреаційний напрям. На місцях відчужених земель створюються об’єкти відпочинку для населення: парки, ставки, спортивні майданчики, залісненні ділянки тощо.

5. Будівельний напрям. Рекультивовані землі забудовують. Часто об’єкти забудови розміщують без попереднього вирівнювання поверхні, тоді кар’єри використовують для закладання фундаменту. Іноді в цих місцях будують підземні гаражі, склади різного цільвого призначення, сховища тощо.

6. Санітарно-гігієнічний напрям. У цьому випадку порушену ділянку землі використовують для звалища побутових відходів, шламонакопичувачів тощо без попереднього вирівнювання техногенного ландшафту.

У нашому випадку, відновлені порушені землі використовуватимуть для ведення агро- та лісового господарства.