34 Способи передачі чужого мовлення. Оволодіння учнями різними способами передачі чужого мовлення в діалогічному й монологічному мовленні.

Пряма мова – це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості, тобто відтворює її дослівно.

Непряма мова – це спосіб передачі чужої мови, при якому відтворюється лише її зміст, без збереження лексичних, синтаксичних та стилістичних особливостей.

Конструкції з прямою мовою складаються з двох компанентів: чужої мови, як змістового ядра, та слів автора, які її вводять, коментують. Непряма мова зі словами, які її вводять становить одне СПР і виступає в ньому підрядною частиною, що до слів автора. Невласнепряма мова поєдную в собі елементи прямої та непрямої мови. У невласній непрямій мові тією чи іншою мірою відбиваються лексичні та синтаксичні особливості чужого висловлення, але передаються вони від імені автора, розповідача. ПРЯМА МОВА. Орієнтована на буквальне відтворення чужого мовлення з усіма його граматичними особливостями, вводиться в текст як відокремлений, цілісний, незмінний елемент. Іноді між прямою мовою і словами автора може існувати тісніший зв’язок. Пряма мова може виступати і членом речення, яке творять слова автора, і з’ясувальною частиною СПР.:Передзвони вже замовкли по всіх дзвіницях Мирослава, та й кримська орда вже встигла підскочити ближче, і вже й тут чути було крики: «Алла! Алла!», виття й свистіння, яким татари завше намагались настрахати противника. Авторська мова може вказувати хто, коли, за яких обставин вимовив слова прямої мови, називати дію, яка супроводжувала ці слова, емоційний стан, у якому вони були вимовлені, або мету висловлення. Слова автора, щодо прямої мови можуть мати будб-яку позицію: відкривати конструкцію з прямою мовою, знаходитися всередині її або в кінці. В залежності від розташування прямої мови, слова, які вводяться, теж міняють своє місце в авторському тексті, з тим, щоб завжди бути поруч із прямою мовою. ПРЯМА МОВА ПІСЛЯ СЛІВ АВТОРА. Коли пряма мова вводиться в текст без виділення в окремий абзац, вона береться в лапки. Після авторських слів, перед прямою мовою ставиться двокрапка. Перше слово прямої мови пишеться з великої літери. У кінці прямої мови знак питання, оклику, три крапки ставляться перед лапками, а крапка після лапок. Двокрапка після авторських слів перед прямою мовою ставиться лише в тих випадках, коли в словах автора є дієслова зі значенням мовлення чи мислення. ПРЯМА МОВА ПЕРЕД СЛОВАМИ АВТОРА. Коли пряма мова стоїть перед словами автора, то після неї ставиться кома і тире. Слова автора починаються з малої літери: - Хіба щось пагане приснилося? – питають мати і знову заходжуються дмухати в жарину. Коли слова автора розривають пряму мову, виділену лапками, то між прямою мовою та словами автора лапки не закриваються і не відкриваються знов після слів автора: «Слухай,ти, - зневажливо кинув йому Сідальковський. – Не забувуай про честь і шляхетність. Я скоріше вмру, ніж порушу правила честі. Коли пряма мова стоїть в середені авторських слів, то перед нею ставиться двокрапка, а після прямої мови – в залежності від контексту може стояти кома, тире, або кома і тире: Учора зайшов собі до Йвана-музики, приніс горілки, пиво, ковбасу та й: «Грай мені», - каже до Йвана. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В ДІАЛОЗІ (ПОЛІЛОЗІ). Діалог, тобто розмова двох осіб, і полілог, тобто розмова багатьох осіб, при їх відтворенні на письмі мають такі особливості: діалогічна (полілогічна) мова може записуватися як з виділенням кожної репліки в абзац, так і без такого виділення. Коли репліки діалогу (полілогу) виділяються в абзац, перед ними ставиться тире, лапки не вживаються. Коли діалог (полілог) не розбивається на абзаци, а репліки йдуть одна за одною без вказівки на мовців, кожна репліка береться в лапки, а між ними ставиться тире: «А князь же що?» - «А що князь? Князь із запорожцями запанібрата, а тової подарунки прийняв у сміх, бо в його й свого доволі». РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ЦИТАТАХ. Цитата – це дослівне відтворення фрагменту іншого тексту зі збереженням усіх його граматичних та стилістичних особливостей. Цитата береться в лапки. Коли цитата оформлюється як пряма мова, тобто супроводжується словами автора, вживаються розділові знаки, як і при прямій мові: Еміль Золя написав колись таку статтю «Що я ненавиджу», яка кінчається так: «А тепер ви знаєте, що я люблю, до чого відчуваю пристрасну любов ще з юних літ». Коли цитата подається неповністю, пропуск позначається крапками. Цитата позначається з малої літери, якщо вона становить підрядне речення, синтаксично зв’язане зі словами автора, або якщо вона наводиться не з початку речення і має перед собою крапки: Бездумна калька з російської була наслідком роботи, спрямованої на зближення мов аж до злиття» (газ). Непряма мова – один із засобів передачі чужої мови, синтаксично організований як підрядне речення. На відміну від прямої мови, непряма мова завжди зайпає постпозицію щодо слів автора, які становлять головну частину речення: Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясна зоря в погоду. При передачі чужого мовлення за допомогою непрямої мови відбувається заміна граматичних форм, відповідно до точки зору особи, що передає її. Особові форми дієслова і форми займенників першої та другої особи замінюються на форми третьої особи, наказовий спосіб дієслова передається за допомогою інфінітива або підрядного речення: Мама плакала й казала, що я зовсім неможливо поводжуся з нею. У розмовній мові вимоги до трансформації чужого мовлення значно послаблюється, в наслідок чого вона наближається за багатьма ознаками до прямої мови. Таке змішування ознак прямої та непрямої мови, називається напівпрямою мовою. Для напівпрямої мови характерне вживання вигуків, часток, звертань, всавних слів, наказового способу, типових для прямої мови, однак подається вона у формі підрядного речення: Коло воза сказав йому (наймитові) панотець, що звернув ногу, нехай же Славко принесе йому палицю та й допоможе зайти до хати. Невласне прямою мовою називається такий спосіб передачі чужої мови, який поєднує особливості прямої та непрямої мови. Це своєрідний проміжний тип, характерний лише для художнього та деяких жанрів газетно-публіцистичног стилю, зі своїми власними структурними особливостями. Мова персонажа передається у вигляді авторської мови, однак стилістично наближається до пряиої мови, зберігаючи певною мірою її лексчні, синтаксичні особливості, інтонацію та емоційне забарвлення: А ченці собі любили мирянам у голову задовбувати, що нема в світі ворога над католикам. Пали, рубай його, вивертай з коренем, то й будеш славен і хвален, як Морозенко. Пунктуаційно невласне пряма мова ні як не виділяється. Вона може виступати і як частина складного речення, і як окреме самостійне речення. У нехудожніх стилях мови, зокрема в газетно-публіцистичному, науковому, поширений ще один вид відтворення чужої мови – вільна пряма мова. Як і напів пряма мова, вільна пряма мова становить поєднання ознак прямої та непрямої мови: чужа мова передається у формі непрямої мови з вкрапленням неоформленої пунктуаційно прямої мови: Порушув пан Москаль і таку делікатну проблему: гості з України дедалі частіше прагнуть залишитися в Канаді – просять політичного притулку. Кажуть: нас переслідують. В розмовному та художньому стилях поширені й такі види відтворення чужого мовлення, як напівпряма мова та здогадна пряма мова. Здогадна пряма мова – це тлумачення особливостей поведінки тієї чи іншої особи, як вираження невисловлених думок. Це слова, яких та чи інша особа в дійсності не казала, приписувані їй на основі її жестів, міміки: Дід усміхається за єдою: дивіться, мовляв, як нам тут добре. Напівпряма мова – це дослівна передача чужої мови, як при прямій мові, однак з уживанням сполучного слова що: Шуткую, а на душі якось аж сумно, що куди се ми проти ночі заїхали.

М-А. Учні мають володіти різними способами передачі чужого мовлення в діалогічному і монологічному мовленні. Функції діалогічного мовлення: запит, пропозиція, обмін думками, взаємопереконання. Функції монологічного мовлення: інформативна, впливова, експресивна, розважальна. Удосконалення умінь діалогічного мовлення учнів відбувається в тісному взаємозв’язку з удосконаленням їхнього монологічного мовлення. Якість роботи з удосконалення монологічного мовлення учнів певною мірою залежить від того, наскільки вони володіють мовою, її виражально-зображуваними засобами, вміють визначати вид монологу залежно від ситуації спілкування і створювати власні різних типів і стилів.