39. Художнє втілення ідей екзистенціальної філософії у творах а.Камю, ж.-п.Сартра, Кобо Абе. Вивчення творчості а. Камю в шкільному курсі літератури.

Екзистенціалі́зм - філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Альберт Камю - визначний французький романіст, філософ, публіцист, один з лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму. Найвідоміший твір – роман «Чума». В романі висвітлено боротьбу людської спільноти проти конкретного ворога (за словами автора, зміст «Чуми» — це боротьба європейського опору проти фашизму). Але цим зміст його не вичерпується. Як зазначив Альбер Камю, він «поширив значення цього образу (чуму) на буття в цілому». Це не тільки чума (коричнева чума, як називали фашизм у Європі), а зло взагалі, невіддільне від буття, властиве йому завжди. Чума — це й абсурд, що осмислюється як форма існування зла, це й трагічна доля є те, що вона зменшує перехід самого письменника від самотнього бунтарства до визначення спільноти, чию боротьбу треба поділяти, еволюцію в напрямі до солідарності та співучасті.

Жан-Поль Сартр - французький філософ, драматург, письменник. Сартр був одним із найвідоміших і найвпливовіших мислителів сучасності. Він зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості. Твори: «Нудота», «Мур», «Мухи» та ін.

Кобо Абе (справжнє ім'я — Абе Кіміфуса)— японський письменник, драматург і сценарист, один з лідерів японського повоєнного авангарду в мистецтві. Основна тема творчості — пошук людиною власної ідентичності в сучасному світі.

Найвідоміший роман «Жінкав пісках».

Фантастичне у Кобо Абе – це не вигадка митця, а деформована реальність, яка підтверджується у творах документально: газетною статтею, заявою, конкретною географічною назвою міста чи села тощо. Кобо Абе зумисне вибирає для своїх сюжетів екстремальні і неординарні ситуації. Через переплетення фантастичного і реального він досягає максимального у зображенні зла, дисгармонії духовного життя і людських взаємин, які панують у суспільстві.

Дивовижний випадок стався з Нікі Дзюмпеєм, героєм твору „Жінка в пісках”. Приїхавши на морське узбережжя у пошуках морських комах, він стає заручником мешканців села, де зупинився на нічліг. Вони опускають Дзюмпея в яму, звідки він повинен ви­грібати пісок, який засипає село. Протести і хитрощі героя не допомагають йому вибратися з ями. Безвихідь, приреченість Дзюмпея очевидні, та певний вибір він усе ж має: померти вільним або бути рабом і вигрібати пісок з ями.

Проблема духовної і фізичної свободи у романі є наскрізною і пов’язана ще з однією проблемою – вартості кожної людини у суспільстві, її обов’язку перед іншими людьми. Після того як Дзюмпей знаходить у піску воду, він вирішує залишитися в ямі. Вода стає для нього символом життя у його тепер уже добровільній неволі. Ідея служіння людям ціною власної неволі є безглуздою: чи може нещастя одного, навіть усвідомлене, принести справжнє щастя багатьом? Кобо Абе не дає відповіді на поставлені у творі запитання, його мета – привернути увагу читача до них. А відповіді... їх слід шукати в Житті, його таємницях, і, безумовно, у собі.

Пісок у романі – важка й гнітюча буденщина, це наш химерний світ, у якому людина – пісок, гнаний вітром Життя по дорогах Вічності, і немає кінця її мандрам.

У стані безмежного відчаю, моральної та фізичної втоми він намагається втекти з цієї страшної пастки, але «думка його біжить назад». Герой, нехтуючи своєю свободою, повертається на дно жахливої ями. Довгі, втомлюючі душу роздуми про права особистості, закон в умовах нелюдського існування приводять його до відмови від свого «я», наближаючи тим самим до вселюдського «ми». «У піску разом з водою він ніби виявив у собі нову людину». Символічний і образ піску у романі. Для Нікі він — «сам рух».