5. Давньогрецька трагедія. Творчість Есхіла, Софокла, Еврипіда. Організація позакласного читання школярів.

У класичний період особливого розвитку набуває драматургія. Виникнення грецького театр було пов'язане з культом бога виноградарства та виноробства Діоніса. Свята на його честь супроводжувались виставами, що розповідали про страждання, загибель та воскресіння Діоніса. Актори виступали в козячих шкурах і тому цей жанр дістав назву «трагедія», тобто «пісня козлів» З часом для вистав в Афінах, а пізніше і в інших містах Греції, були споруджені відкриті амфітеатри зі сценами — театри.

Есхіл, Софокл, Евріпід - три славетних імені давньогрецьких поетів, творчість яких - свідчення найвищого розквіту трагедії в еллінській літературі. Кожний з них відобразив у своїх драматичних творах певний період розвитку афінської демократії і водночас являв собою етап в еволюції жанру.

«Батьком трагедії» греки вважали великого драматурга афінянина Есхіла (525—456 рр. до н. е.). Есхіл написав понад 90 п"єс, 13 разів він був переможцем на афінських драматургічних змаганнях. Збереглося лише 7 його трагедій: "Благаючі" (рік невідом.), "Перси" (472 р.до н.е.), "Семеро проти Фів" (467 р.до н.е.), "Прометей закутий" (рік невідомий) та трилогія "Орестея (458 р.до н.е.; "Агамемнон", "Хоефори", "Евменіди").

Есхіл - один з визнаних володарів думок Еллади. Його твори відбивали характерні риси світогляду еллінів і, власне, афінян - співгородян Есхіла.

Найбільш відомого його трагедія — «Прометей закутий». Вона розповідає пре мужнього титана Прометея, який викрав у богів вогонь дав його людям, за що був жорстоко покараний Зевсом Образ Прометея став символом сили духу, незламної мужності. Образ Прометея, борця за правду і справедливість, єдиного бога старшого покоління, який допоміг Зевсові завоювати владу вражає монументальністю, могутніми пристрастями й думками, на які здатна лише титанічна натура. Він стає уособленням поступальної ходи суспільства, яскравим виявом людської цивілізації.Єдиний з богів, він не тільки прийшов на допомогу людям і врятував їх від загибелі, підготовленої безжалісним Зевсом, але й дав їм вогонь пізнання, розум і кмітливість, писемність і рахунок, навчив їх усіх ремесел і наук.

Молодшим сучасником Есхіла був Софокл (496— 406 рр. до н. е.). Софокл відомий як один з творців класичної давньогрецької трагедії. Його творчість припадає переважно на "золотий вік Перікла" - період найвищого розквіту античних Афін. Софокл здобув 23 перемоги на змаганнях трагіків, причому жодного разу не зайняв третього місця. За античними джерелами, Софокл написав 120-140 драматичних творів. До нас дійшли лише 7 трагедій: "Антігона" (442 р.до н.е.), "Електра", "Аякс", "Цар Едіп" (429-425 рр.до н.е.), "Філоктет" (409 р.до н.е.) "Едіп в Колоні", "Трахінянки" (рік невідомий). На початку ХХ ст. знайдено ще уривки із сатирівської драми "Слідогляди".

Художні особливості трагедій Софокла:

1)    в центрі трагедії – людина, а не бог і не титан;

2)    трагедії відзначає ретельна розробка людських характерів. Софокл зображає особистість цільну, глибоку, підкреслюючи не лише позитивні, а й негативні риси (наприклад, в образі Едіпа – нерозважливість, нестримність у гніві);

3)    драматург вводить у дію третього актора, посилюється драматизм;

4)    відбувається скорочення партій хору, а кількість учасників хору збільшується з 12 до 15;

5)    Софокл урізноманітнив композицію і техніку трагедії. Обов’язковим елементом його трагедії є пролог, в якому викладається передісторія подій. Вводить прийом ретардації. Прагне до ідеальної завершеності трагедії;)

6)    Софокл першим вводить в театральне дійство живописні декорації;

7)    найбільшим нововведенням було те, що він виділив свої драми зі складу трилогії.

В трагедії "Цар Едіп" Софокл торкається того найдраматичнішого епізоду, коли Едіп, бажаючи врятувати Фіви від чуми, шукає "скверну, що в землі Фіванській виросла", тобто вбивцю царя Лая, і врешті приходить до самовикриття, що робить його образ особливо драматичним: герой, виходячи з найблагородніших почуттів, хоче безкорисливо допомогти своїм співгромадянам, а внаслідок власних дій сам стає найнещаснішою людиною. Мужній, вольовий і високоморальний Едіп - натура надзвичайно активна, що взагалі характерно для персонажів Софокла, робить усе можливе, щоб змінити свою долю, бореться за неї і програє. Автор підводить глядачів до висновку, що хоч людина й спирається у своїх діях на власну волю, але все одно, якщо це суперечить присуду вищих сил, приречена на поразку, бо неспроможна їх побороти.

Родоначальником психологічної драми був Евріпід (480—406 рр. де н. е.). З численних творів, які він написав, збереглися сімнадцять, серед них трагедії «Медея», «Іпполіт», «Іфігень в Тавріді», «Електра», драма сатирів «Кіклоп». Якщо Софокл, на думку греків, зображував людей такими, яким вони повинні бути, то Евріпід змальовував їх такими, яки ми вони є насправді. Людське життя, на його думку, залежить не від сліпої долі, а від характеру людини, вчинків пристрастей, які можуть привести її до загибелі.