27. "Нова драма" кінця хіх – початку хх ст. (г.Ібсен, б.Шоу та ін.). Особливості вивчення драматичних творів у школі.

Рубіж XX сторіччя в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники.

Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. «Нова драма» стимулювала відкриття нових принципів сценічного мистецтва, заснованих на вимозі правдивого, художньо достовірного відтворення того, що відбувається.

«Нова драма» розробила жанри соціальної, психологічної й інтелектуальної «драми ідей», що виявилися надзвичайно продуктивними в драматургії XX ст.

В історії західноєвропейської «нової драми» роль новатора й першопрохідника належить норвезькому письменникові Генріку Ібсену.

За період з 1877 по 1899 р. Ібсен створив дванадцять п'єс: «Стовпи суспільства»; «Ляльковий дім», «Примари», «Ворог народу», «Дика качка», «Жінка з моря», «Коли ми, мертві, пробуджуємося» та інші. Вирішальною умовою виникнення «нової драми» у творчості Ібсена стало його звернення до проблем сучасної дійсності.

Саме Б. Шоу разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був «батьком» гостро соціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему («Пігмаліон», «Зброя і людина», «Кандида», «Обранець долі», «Поживемо — побачимо» та ін.).

"Ляльковий будинок" є одним з найвідоміших творів Ібсена, в якому випливає проблема самопожертви заради кохання. Автор взяв історію однієї родини, де родинні стосунки розкрилися під час вимушеного обману. Драматург намагався таким чином розібратися в механізмі подружнього і сімейного щастя, адже саме від цього залежить доля суспільства.

Головна героїня "Лялькового будинку" Нора бачить сенс життя в любові до близьких, а саме до чоловіка і дітей. Вона вірить, що в її родині панують мир і любов, тому що вони з чоловіком по-справжньому кохають один одного. Саме заради коханого чоловіка Нора вісім років тому підробила підпис свого померлого батька, щоб мати можливість позичити гроші у місцевого ділка Крогстада. Нора зробила це заради того, щоб заплатити за лікування свого важко хворого чоловіка. Свій вчинок вона зберегла в таємниці. Ранком борг був відданий, а Нора була рада, що її таємниця є вагомим доказом відданої любові. З цього моменту почалися страждання Нори. Крогстад - людина не надто високих моральних якостей -- починає шантажувати Нору. Він мріє шляхом шантажу зайняти високу посаду в банку Торвальда - чоловіка Нори. Лист Крогстада Торвальду не тільки відкриває давню таємницю, але і визначає, хто є хто. Довідавшись про Норин борг, чоловік починає турбуватися, адже в той час будь-яка добропорядна родина могла стати предметом пліток, пересудів і скандалів. До того ж Торвальд бореться за своє місце в, банку. Він уже говорить із дружиною як з дійсною злочинницею. "О, яке страшне пробудження! Усі ці вісім років... вона, моя радість, моя гордість... була лицемірна, брехлива..., яка бездонна прірва бруду, удавання!" Торвальд прагне дотриматись зовнішньої благопристойності. Дружина немов перестає існувати для нього. Торвальд навіть збирається відсторонити Нору від виховання дітей. Ситуація вирішується сама собою: зрозумівши, що вчинив зовсім непорядно, Крогстад відмовляється від своїх домагань, запевняючи, що ніщо не загрожує Норі і Торвальду. Торвальд щасливий, однак Нора вже не та. Жінка зрозуміла, що, бажаючи сімейного щастя, вона пішла на злочин, а в результаті втратила почуття власної гідності. У руках чоловіка вона стала улюбленою іграшкою. Будинок, побудований на неправді й омані, не може бути справжнім будинком: немов іграшковий будиночок, він руйнується після першої бурі. Нора збирається залишити родину. На питання стурбованого Торвальда, чи повернеться вона, звучить рішуча відповідь: "Для цього повинне відбутися чудо з чудес, щоб спільне життя по-справжньому стало шлюбом". Торвальд намагається втримати Нору, нагадуючи їй про так званий "обов'язок перед чоловіком і дітьми". Нора відповідає, що вона не тільки мати сімейства, але "насамперед людина, така ж, як і ти, - або, принаймні, повинна стати людиною". Своєю драмою "Ляльковий будинок" Генрік Ібсен розкрив глибоку невідповідність між благопристойною видимістю і внутрішньою порочністю зображуваної дійсності, виразив протест проти всієї системи суспільних установ, вимагаючи максимальної емансипації жінки.

Отже, у творі «Ляльковий дім» — зображений увесь наш людський дім фальшивих цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ця проблема і прихована у самій назві твору.

Методика

 Особливості драми, як жанру6

1.     драматичний конфлікт;

2.     художнє відтворення подій повсякденного громадського й побутового життя (переважно сучасного письменникові);

3.     зображення людського горя і страждань без трагедійного загостряння;

4.     викриття і засудження негативних суспільних та побутових явищ і недоліків у характеристиці персонажів, без комедійного загострення;

5.     закінчення твору благополучне або нещасливе для головного героя;

6.     діалогічний спосіб викладу художнього  матеріалу;

7.     прозова форма.

Методика опрацювання драматичного твору на уроці літератури.

Поширеними є такі форми роботи:

а)     самостійне читання учнями твору;

б)    коментар учителя перед вивченням п’єси про сценічне втілення її;

в)     коментоване читання;

г)     читання в ролях;

д)    створення мізансцен;

е)     виразне читання;

ж)   історичний коментар;

з)     зачитування й аналіз діалогів і монологів, вагомих для ідейно-художнього аналізу.

Готуючись до уроку, на якому вивчатиметься драматичний тівр,

учителю слід пам’ятати, що його зміст сприймається на основі монологів і діалогів дійових осіб, адже саме з монологів-роздумів, розмов двох, трьох, кількох героїв п’єси складається зміст драматичного твору.

         Виділимо фактори, від яких залежить успішність сприйняття й аналізу драматичного твору в школі:

а)     уміння учнів під керівництвом  учителя визначити особливість, характер конфлікту, визначити основну дію, основні етапи її розвитку, розташування персонажів твору;

б)    організувати належне прочитання тексту драматичного твору, навіть тоді, коли твір вивчався не текстуально, а в системі певної теми.

в)     організувати роботу з учнями з метою розвитку відтворюючої уяви.

Як свідчать психологи, у процесі читання драматичного твору в учнів гірше працює відтворююча уява в порівнянні з процесом роботи з епічним чи ліричним твором. Цей факт пояснюється відсутністю авторських відступів, авторських характеристик, описів та ін. З метою розвитку відтворюючої уваги варто запропонувати учням таку форму роботи над драматичним твором: скласти коментар режисера до окремих картин, дій твору. Спираючись на монологи, діалоги, учні прагнутимуть уявити поведінку  героїв, пояснити вчинки героїв, прокоментувати динаміку змін, що стались протягом тієї чи іншої дії.