23. Своєрідність англійського реалістичного роману хіх ст. (ч.Діккенс, в.Теккерей). Складання плану епічного твору на уроці літератури.

Реалізм – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах.

Роман — великий за обсягом епічний твір, у якому життя звичайних людей розкрито на тлі історичних, соціальних подій чи обставин.

        XIX ст. дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія).

Особливістю англійського реалізму є його міцний зв’язок з літературою Просвітництва, традиціями, які спрямовували митців до дидактизму і моральних категорій. Критикуючи всі сторони сучасного життя, англійські письменники спирались на досвід побутового і моралізаторського просвітницького роману. Вони внесли в реалістичну структуру власних творів символіку і метафору, сатиричне забарвлення.

Творчість Вільяма Теккерея — одна із найяскравіших сторінок в історії світової культури (найвідоміший роман «Ярмарок марнославства»).

Чарльз Діккенс – англійський письменник, один з найпопулярніших романістів Вікторіанської епохи («Пригоди Олівера Твіста», «Записки Піквікського клубу», «Домбі і син» та ін.).

"Пригоди Олівера Твіста" Ч. Діккенса — це роман про тяжкі життєві випробування дитини. Герой роману народився в робітному будинку, а факт цей не обіцяв йому нічого, крім знегод у житті.

Зображення робітного будинку, де народився Олівер, було дуже злободенною темою в літературі Англії 30—40-х років XIX ст. За законодавством 1834 року в робітних будинках Англії встановлювався такий режим, який перетворював їх у в'язниці: бідняка насильно розлучали з родиною та поступово доводили до повного отупіння. Не випадково робітники почали називати робітні будинки "бастиліями для бідних", нерідко віддаючи перевагу голодній смерті ув'язненню в робітному будинку.

Із перших сторінок роману Діккенс підкреслює, що в долі Олівера немає нічого незвичайного, такі речі трапляються щодня і скрізь. Письменник починає із зображення "щастя" свого героя: якщо б з'явився на світ Олівер не в робітному будинку, а опинився у турботливих руках ніжних доглядальниць, він просто не вижив би, тоді як відданий природі та самому собі хлопець все ж видерся з кігтів смерті.

Новонароджений Олівер стає, наче річ, занумерованим та приєднаним до більшості таких, як і він. Діккенс малює виснажених, змарнілих, вічно голодних дітей, які позбавлені всіх радощів свого віку, багато з яких вмирають у дитинстві.

Будь-яка спроба, на думку вихователей, "протесту" жорстоко карається. Так, "непокірного" Олівера, якого вони вважають кандидатом у шибеники, за те, що він насмілився попросити добавки рідкої кашиці, піддають окремому ув'язненню та нещадно шмагають, а після цього намагаються віддати його спочатку сажотрусові, а потім трунареві, хоча їм добре відомо, наприклад, що сажотрус забив до смерті кількох хлопчиків.

У другій частині роману показані лихі пригоди молодого героя, який тікає від свого хазяїна до Лондона та потрапляє в лапи зграї злодіїв.

Діккенс трохи ідеалізує свого героя. Олівер Твіст — жертва потворних соціальних умов життя, але разом з тим він, як і будь-який герой просвітницького роману, природжено добрий і ніякі лихі зовнішні впливи не чіпляються до нього. Як легко змивається з обличчя бруд, так безболісно вдається зберегти Оліверу в чистоті душу.

Зображуючи на останніх сторінках роману щасливе, хоча і з налітом деякого смутку життя Олівера, який, нарешті, знайшов свій дім та люблячу родину, Діккенс надає їй трохи романтичного забарвлення. Але це романтизм бажаного, в ньому втілюється гаряче прагнення письменника до торжества справедливості.

Ч. Діккенс примушує читача разом з Олівером Твістом побачити виворіт життя. Як мало, виявляється, істинної доброти і співчуття в людях, котрі хизуються своєю доброчинністю.

Письменник порушує питання про міру добра у кожній людині. Саме ця часточка добра і співчуття визначає істинну гуманістичну цінність. Показуючи людей, котрі по-доброму поставилися до Олівера, відкинувши упередження, автор стверджує: світ не без добрих людей. І більше того, на доброті і небайдужості цих людей тримається справедливість. Діккенс внутрішньо бажав цієї справедливості завжди, тому показав її перемогу у своєму романі.