20. Методика

Характеристика художнього образу

1. Еволюція героя.

2. Портрет.

3. Як характеризують героя предмети, що його оточують.

4. Поведінка, вчинки героя.

5. Зображення душевних переживань.

6. Ставлення героя до інших персонажів, природи тощо.

7. Світогляд.

8. Мова героя.

9. Роль деталей у розкритті характеру.

10. Авторська характеристика.

11. Характеристика героя іншими персонажами.

12. Читацьке сприйняття та оцінка образу в науково-критичній літературі.

Учні старших класів мають чітко розрізняти, що пообразний аналіз художніх творів зосереджує увагу на роботі над образами-характерами,проблемно-тематичний на розкритті проблем соціального, філософського,морально-етичного характеру, поставлених письменником; композиційний на виявленні особливостей побудови твору; мовно-стильовий – на роботі над лексико-стилістичними багатствами твору. Для реалізації пообразного аналізу характерні такі прийоми:спостереження над текстом з метою добору матеріалу для характеристики образу персонажа, встановлення його структури, зокрема визначення провідних рис вдачі; з'ясування мотивів поведінки: виявлення використаних письменником прийомів творення образу тощо;здійснення індивідуальної, групової, порівняльної характеристики героїв виучуваного твору (усно чи письмово);зіставлення однотипних і контрастних характерів одного чи різних творів:з'ясування місця й значення дійової особи у виучуваному творі, доробку письменника, в літературному процесі. У старших класах програма передбачає ознайомлення школярів із деякими засобами творення образу – персонажа в художньому творі; відомості про них поповнюються в наступні кроки навчання. Знання цих засобів сприяє успішній роботі при доборі матеріалу, що проводиться шляхом спостереження над текстом. Вчитель може застосовувати різні методичні розробки, щоб учні вдосконалили пообразний аналіз художнього тексту:перечитайте уривок (від слів ... до слів ... ), подумайте над тим, як автор ставиться до свого героя ( або персонажів один до одного);знайдіть у творі або його розділі портрет, пейзаж, опис явища чиокремого предмета, подумайте над тим, які почуття і настрої персонажів вони допомагають нам краще зрозуміти;перегляньте такий-то розділ твору, виберіть місця, де говориться про вчинки та поведінку героя, уявіть, що він пережив і передумав у зображеній тут ситуації, зробіть відповідні висновки;перечитайте у творі ті епізоди, в яких діє такий-то персонаж, простежте за його вчинками та поведінкою, поясніть їх мотиви; з'ясуйте, які риси характеру героя тут виявилися;прочитайте уривок, з'ясуйте, як різні дійові особи ставляться до одного й того ж явища (події, вчинку іншого персонажа, предмета й т.д.), поясніть, чому це ставлення не однакове;виділіть у тексті висловлювання такого-то персонажа (монологи і репліки), з'ясуйте, як їх зміст допомагає розкрити інтереси, мрії,прагнення цього персонажа, виявіть його ставлення до різних суспільних явищ, праці, інших персонажів.

21. Творчість Жорж Санд і Ш.Бронте. Новаторство у змалюванні образу жінки. Метод евристичної бесіди в роботі вчителя.

Письменниця Аврора Дюпен ( за чоловіком Дюдеван ) писала під псевдонімом Жорж Санд і була найяскравішим представником французького романтичного соціально-психологічного роману ( «Індіана», «Лелія», «Жак», «Орас», «Консуело» та ін. ).

Творчість Жорж Санд – це прагнення переосмислити літературну традицію, за якою жінка залежала від соціального середовища, була приречена на приниження. Жінки в романах Жорж Санд різні за соціальним становищем, за світосприйманням, за стосунками з іншими людьми. Письменниця зверталася до жінки як об’єкта насамперед психологічного зображення, відстежувала її настрої, хід думок, зміну почуттів.

Своїм творчим пером Ж.Санд боролася за звільнення жінки, за її право розпоряджатися власною долею і називала себе "Спартаком серед рабинь". У її романах проходить ціла галерея образів передових жінок, які намагаються емансипуватися від гніву і приниження, в які вони були поставлені суспільством. У своїх творах Жорж Санд пропонувала ідею “вільної жінки”, надаючи їй можливість самій керувати своєю долею, мати рівні можливості з чоловіками у повсякденному житті і суспільній діяльності.

Аврора Дюпен почала писати заради економічної незалежності від чоловіка і поступово набула слави одного із найсерйозніших письменників соціально-романтичної школи. Романтик завжди втілює у творі мистецтва власний ідеал, і героїні численних романів Жорж Санд виступають втіленням суб’єктивного ідеалу. Головною цінністю фундаторка жіночої емансипації вважала свободу. І саме такими є її героїні. Вони розривають зв’язки із нелюбими чоловіками і йдуть назустріч справжньому коханню. Жорж Санд називала своє мистецтво “романтизмом для людей” і не тільки захищала загальнолюдські цінності, а і боролася з проявами так званого “демонічного начала. Світову славу Жорж Санд приніс роман «Лелія» (1833).

Досить важливе місце в процесі розвитку англійського реалізму займає творчість Шарлоти Бронте.

Роман «Джен Ейр» — найкращий твір Шарлотти Бронте, бо в ньому письменниці пощастило найбільш повно розкрити через свою естетичну систему своє розуміння людського ідеалу.

Джен Ейр — бідна дівчина, маленька і непоказна, яка навіть не пам'ятає своїх батьків, її поневіряння дають можливість письменниці показати і ззовні, і зсередини різні прошарки суспільства і піддати гострій критиці англійську буржуазію.

Роман "Джен Ейр" залучив і вразив читачів образом головної героїні - сміливої і чистої дівчини, що самотньо веде тяжку боротьбу за існування і за своє людське достоїнство. Роман став важливою віхою в історії боротьби за жіночу рівноправність. Джен Ейр - палка і сильна натура, носителька стихійного протесту проти всякого гноблення.

Десять років Джен прожила в домі своєї багатої родички місіс Рід. Дівчинку навчали зневажати бідність. З негостиного дому тітки Рід Джен потрапляє до Ловудської школи, якою керує містер Броклгерст. В Торнфілді Джон спостерігає блискуче світське товариство, що вбирається у вітальні її господаря. Але й тут за зовнішнім блиском криється холодний розрахунок, спустошеність і бездушність. Недарма господар Торнфілдхолу містер Рочестер не може знайти жінки, вартої щирого кохання, ні серед англійських леді, ні серед французьких графинь, ні серед італійських синьйор, ні серед німецьких баронес. І тільки в бідній, маленькій, негарній гувернантці він знаходить ті рідкісні якості, які даремно шукав серед багатих красунь усе своє життя. Найважливіше Для Рочестера те, що він бачить у дівчині рівну собі людину. Людська гідність, самостійність, волелюбність — ось що найбільше приваблює його в Джен.

Ще в дитячі роки маленька Джен повстає проти покірного прийняття страждань і несправедливості, проти філософії непротивленства. Вона виголошує пристрасний заклик на захист людського права відстоювати у боротьбі свою гідність. «Якщо завжди лагідно миритися тому, хто мучить тебе і кривдить, то лихі люди зможуть робити все, що захочуть; вони нікого не боятимуться, не змінять своєї вдачі, а робитимуться дедалі лихішими. Коли нас ні за що вдарить, ми теж повинні вдарити,— я обстоюю це,— і то вдарити щосили, щоб нікому більше не кортіло нас бити». І ці свої переконання Джен твердо відстоює ціле життя.

Дух протесту і незалежності дається взнаки й у відносинах Джен Эйр із коханою людиною. Змучена дивної, вигадливою грою, що веде з нею її хазяїн, Джен, по суті, перша говорить йому про свою любов. Це було нечувано, неприпустимо у вікторіанському романі!

Довідавшись, що її улюблений одружений, Джен іде з його будинку і скитається без гроша по великих дорогах. Їй приходиться ночувати в полі, під стогом сіна. Ніхто не пускає її під дах, вона не може добути хліба навіть в обмін на дорогу шийну косинку. У країні безробітних і бездомних кожен бідняк викликає в ситих людей підозру в злодійстві й обрікається на голодну смерть.

Фінал роману, коли Джен Эйр повертається до покаліченого, осліплого, збіднілого містера Рочестеру і приносить йому допомогу і розраду, перетворюється у своєрідний апофеоз героїні. Світло жертовного служіння Джен Эйр коханій людині, а також уміння письменниці передати розжарення пристрастей, глибину виникаючих у героїв питань і переживань знімають той відтінок солодкуватості і фальші.

Власне, і трагедійність сюжету випливає з того, що героїня над ставить свою людську гідність, їй здаються принизливими подарунки, якими її осипає Рочестер. Для неї неможливе щастя, побудоване на обмані,— воно теж принижує людську гідність. Тільки віра у справедливість власних вчинків дає Джен силу високо тримати голову.

Не в багатстві і спокої вона вбачає своє щастя. Для неї ідеал людського щастя — активна діяльність на благо інших. Джен переконана, що краще бути сільською вчителькою, бідною і чесного, ніж коханкою свого господаря, втішаючись уявним щастям, а потім заливатися сльозами каяття й сорому.

Авторка надає можливість своїй героїні розбагатіти і не одружившись з містером Рочестером (вона дістає спадщину від невідомого їй померлого дядька). Але Джен відмовляється від більшої частини своєї спадщини, бо їй не потрібне зайве багатство, а лише той мінімум, що дасть їй незалежність. Головне багатство для неї - це скарби духовні. Знайти своїх родичів, зробити їм добро, не бути самотньою, відчувати людське тепло і своїм теплом зігрівати інших — ось що для неї головне. Сам ідеал служіння людям письменниця розуміє гуманістично: служіння не повинно бути жертвою, яку людина примушує себе принести іншим. Воно повинно втілитися в такі форми, щоб збагачувати і того, хто віддає себе цьому служінню.