20. Реалістичний роман у французькій літературі хіх ст. (Стендаль, Оноре де Бальзак, г.Флобер). Аналіз образа-персонажа в старших класах.

ХІХ століття увійшло в історію людства як період становлення капіталістичних відносин, стрімкого розвитку промисловості. Це знайшло відображення у настроях французьких діячів культури.

Реалізм – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах.

Роман — великий за обсягом епічний твір, у якому життя звичайних людей розкрито на тлі історичних, соціальних подій чи обставин.

Становлення та розвиток французького реалістичного роману пов’язане із творчістю Стендаля, Бальзака та Флобера.

Французький письменник Стендаль (Анрі Марі Бейль) увійшов в історію всесвітньої літератури як один із засновників реалістичного роману. Стендаля без перебільшення можна вважати одним із найоригінальніших романістів ХІХ ст. («Червоне і чорне», «Пармська обитель» та ін.). В романі "Червоне і чорне" органічно поєднані риси психологічного роману (глибина розкриття внутрішнього життя персонажів) і роману філософського, в якому автор порушує найактуальніші й найскладніші проблеми історії, політики й естетики.

Французьким письменник-реаліст Оноре де Бальзак у грандіозній епопеї "Людська комедія" створив цілісний художній світ, в якому втілились у певні образи найгостріші проблеми, моральні і філософські протиріччя («Євгенія Гранде», «Втрачені ілюзії», «Гобсек», «Батько Горіо», «Шагренева шкіра» та ін.).

Гюстав Флобер - видатний французький письменник, майстер витонченого психологічного аналізу. В історію літератури він увійшов як засновник "об'єктивного роману", в якому автор, на думку письменника, повинен уподібнитися до Бога - створити свій художній світ і піти з нього, тобто не нав'язувати читачу своєї точки зору. Творчість Г.Флобера стала новим етапом у розвитку західноєвропейської літератури: він зумів не тільки створити правдиву картину французького життя, а й розкрити драму повсякденного існування людини.

Ця драма яскраво віддзеркалювалася в романі "Пані Боварі", Г.Флобер виносить ім'я своєї героїні в назву роману, і читач розуміє, що вона непросто головна дійова особа твору, а й уособлення самостійної дійсності.

«Пані Боварі» — роман Гюстава Флобера про життя жінки лікаря, Емми Боварі, у якої був позашлюбний зв'язок, і яка намагалсь жити поза межами свого статку аби уникнути заяложенності та нікчемності життя в провінції. Хоча основний сюжет твору досить простий, навіть архетиповий, проте справжня майстерність роману полягає в його деталях та прихованих стилях.

Твір цілком виправдовує свою другу назву - "Провінційні звичаї". Перед читачем проходить низка докладних і вірогідних картин повсякденного життя Нормандії наприкінці 40-х рр.. ХІХ ст.. Ми маємо в романі повний набір типів, характерних для того часу і місця: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власниця сільського готелю, священик, сусідський землевласник, фермер тощо. Історія кохання та розчарування Емми Боварі може бути взірцем "нецікавого сюжету": в романі не відбувається жодних яскравих подій, усе буденне й звичайне. Розвиток почуттів Емми та інших персонажів, вплив на них оточення й середовища письменник вивчає із сумлінністю вченого-природознавця. Причина невмирущої слави твору в тому, що Флобер із небаченою глибиною та драматизмом розкрив той конфлікт між мрією і реальністю, з яким рано або пізно доводиться зіткнутися всім людям.

Життя Емми Боварі, центральної героїні флоберівського роману в різних варіантах повторює одну і ту саму ситуацію: вона створює уявлення про якийсь ідеальний світ, шукає його навколо себе і не може знайти. Гостре розчарування розбиває її серце, стає причиною відрази до життя. Цей негативний урок нічому її не навчає: Еммина душа знову й знову починає жити ілюзіями, які, в свою чергу, приречені на загибель під тиском вульгарної реальності. Трагічний фінал роману очікуваний і закономірний. Емма не бажає розлучатися зі своїми ілюзіями, визнати, що життя мудріше. Для Емми залишається єдиний вихід - самогубство. Це остання і остаточна втеча героїні від дійсності.

Автор не виводить у романі жодного позитивного героя і таким чином не нав'язує читачу можливого вирішення конфлікту, залишаючи все на розсуд читача.