19. Лірика європейського романтизму (Дж.Байрон, а.Міцкевича, г.Гейне).

Романтизм – один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.

Джордж Байрон – англійський поет, однин з родоначальників літературного й філософського романтизму. «Години дозвілля» (1807) — перша збірка віршів. Настрої "світової скорботи", самотності, трагічної безнадії і водночас бунт проти існуючих соціальних відносин виразно виявляються у ліриці 1812— 18: поемі "Шільйонський в'язень", вірші "Прометей, драм. поемі "Манфред", а також у циклі т. з. східних поем ("Гяур", "Абідоська наречена, "Корсар", "Лара).

Адам Міцкевич був основоположником роман­тизму в польській літературі («Кримські сонети»).

Генріх Гейне – один із найвідоміших німецьких поетів-романтиків19 століття. Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу збірку — «Книгу пісень» (1827).

Зміст перших циклів «Книги пісень» не вичерпується нещасною любов'ю поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеної любові у «Книзі пісень» слугує лише поетичним вираженням трагічної самотності героя у світі.

Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав застарілі поетичні умовності, говорячи про свої почуття без риторики й поетики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над пристрастю своїх почуттів. Простота, природність, імпровізаційність його поезії підкорили тодішнього читача. Без любові немає щастя, без щастя неможливе життя — це кредо ліричного героя «Книги пісень» Гейне.

Назвою «Книги пісень» Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики: поет у першій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народної творчості, форма багатьох його віршів близька до пісні. Подібно до німецької пісні вірші Гейне часто схожі на ліричний монолог, а явища природи й почуття героя утворюють паралель. Жанрова своєрідність пісні зумовила вільну і поетичну форму, чим автор і керується. Разом з тим до «Книги пісень» увійшло багато віршів, котрі були написані у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Молодий Гейне намагався використати свій поетичний хист у різних жанрах, котрі варіювали зміни настрою ліричного героя.

Взагалі «Книгу пісень» присвячено невдалому коханню до кузини Амалії, дочки значного гамбургського банкіра, в домі якого вимушений був жити юний Гейне. Звідси й назва збірки, яку поет запозичив в Петрарки («Канцоньєре» в перекладі означає «Книга пісень») і тим самим приєднався до багатовікової традиції оспівування недосяжної Мадонни. Поет не заперечує — він закохався у досить обмежену і звичайну дівчину, але інших немає.

«Книга пісень» давно вже набула значення не тільки німецького, а й світового шедевру, вона підбиває підсумок під розвитком німецького романтизму. «Книга пісень» складається з чотирьох розділів. Перший розділ — «Юнацькі страждання» — є найбільш романтичним. Перед нами — переживання і муки нерозділеної любові. Ліричний герой впадає у відчай. Він сприймає свою трагедію як найбільшу в світі. Життя і смерть борються в його свідомості. Другий розділ — «Ліричне інтермецо» — зображує страждання як одвічну, але завжди нову історію. Тому це примиряє страждальця я життям, тугу змінює світла печаль. До цього циклу належать вірші про сосну, пальму, відомі нам у перекладі М. Ю. Лермонтова, хоча у віршах Гейне «сосна» — чоловічого роду, а «пальма» — жіночого роду, і тематика має глибшу любовну спрямованість. У третьому розділі — «Повернення на батьківщину» — любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку переосмислення всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, де розчарований ліричний герой полишає рідні місця і тепер, повернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання тепер дорогі для нього лише як спогади. До цього циклу входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лорелеї. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто плине Рейном поблизу високої скелі, що призводить до трагедії. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш, став народною піснею. Лорелея втілює згубну силу любові, котрою вона наділена не зі своєї волі, адже любов — це складне, загадкове почуття, котре дуже важко збагнути. В останньому розділі — «Північному морі» — домінуючим стає аналітичне начало. Ліричний герой, котрий пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою Всесвіту. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилювання, він позбувся романтичних мрій та ілюзій.