18. Особливості романтичної поеми (на прикладі творів Дж.Байрона, а.Міцкевича). Мета й значення позакласної роботи з літератури.

Поема — один із жанрів ліро-епосу. Це великий віршований твір, у якому порушуються важливі проблеми минулого, сучасного чи майбутнього. У поемі зливаються воєдино епічні (події, сюжети, характери) і ліричні елементи (авторські переживання, ліричні відступи, ліричний герой).

Основні риси романтичної поеми: по-перше, автор такого твору концентрує увагу на головному героєві, його внутрішньому світі, переживаннях, і зовнішній світ читач бачить очима цього героя; по-друге, існують певні риси вдачі, властиві романтичному героєві; по-третє, для творів цього напряму характерне зображення ситуацій нереальних, вигаданих, занадто віддалених від дійсності, і головному героєві зазвичай доводиться робити складний моральний вибір; також, поглиблюючись в опис почуттів, автор мало звертає увагу на факти.

Адам Міцкевич – один із найвидатніших польських поетів, засновник польського романтизму. Романтичні поеми: «Гражина», «Дзяди», «Фарис», «Конрад Валленрод».

Джордж Байрон – видатний англійський поет-романтик. Провідними мотивами його творчості є "світова скорбота" і самотність, бунтівний дух і нескореність у життєвих битвах.       Саме в творчості Байрона окреслюється той тип героя - самотній, вільнолюбний бунтар з вразливою душею, - який згодом у літературній критиці отримає назву "байронічний герой".  

Романтична поема "Паломництво Чайльд-Гарольда" - один з найкращих здобутків лірико-романтичного напряму в літературі.

Поему написано у вигляді щоденника, який ведуть дві особи: сам автор і його герой. Герой поеми після перших рядків автобіографічного характеру стає лише ім'ям, його витісняє автор, дистанції між ними майже немає. Прагнення пізнати людей, незадоволеність дійсністю, намагання випробувати свої духовні можливості та сили — ось цілі паломництва Чайльд Гарольда, які близькі самому Байрону.

Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне страждань і нещасть і надто далеке від його колишнього світського життя. В Іспанії Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма іспанського народу, змушеного вибирати між «покірністю або могилою», наповняє його тривогою, а серце злістю. Наприкінці першої пісні — це похмура, зневірена у світі людина. Його обтяжує весь лад життя аристократичного суспільства, він не знаходить змісту ні в земному, ні в загробному житті, він мечеться і страждає. Такого героя ні англійська, ні взагалі європейська література ще не знала.

Однак вже в другому розділі, опинившись у горах Албанії, Гарольд, хоч, я і раніше, «без бажань, без турбот, але вже піддається сприятливому вплив, величної природи цієї країни та її народу — гордих, сміливих і вільнолюбний албанських горців. У героя дедалі частіше виявляються чуйність, щиросердна шляхетність, дедалі менше в ньому незадоволеності і туги.

Після Албанії і Греції Гарольд повертається на Батьківщину і знову заглиблюється у «вихор світської моди»» у «товкучку зал, де суєта кипить». Його знову починає переслідувати бажання бігти від цього світу порожньої суєти й аристократичного чванства. Але зараз «ціль його… більш гідна, ніж тоді». Тепер він точно знає, що «серед пустельних гір його друзі.

Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу — його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні суперечності, які були характерною рисою сучасності. Байрон ставить питання про причини суспільних вад, національного занепаду, замислюється над суперечностями і загадковістю історичного процесу, відчуває глибоке незадоволення собою і розмірковує над значенням своєї творчості. Герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага до життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він постає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів.

З моменту виходу друком «Паломництва Чайльд Гарольда» читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча Байрон категорично заперечував це, наполягаючи на тому, що герой — вигаданий. Справді, в автора та його героя муже багато спільного, навіть у біографії. Однак духовний образ Байрона багатший і складніший, ніж створеного ним персонажа. Проте бажаної лінії» між поетом та його героєм провести так і не вдалося, і в четвертій пісні поеми Чайльд Гарольд уже взагалі не згадується. Чайльд Гарольд — це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що перебувала у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням «байронічного» героя в літературі багатьох країн Європи в епоху романтизму.