3. Соціальна характеристика та культура

Чисельність

11 224 321 осіб

Тривалість життя

Середня тривалість життя: 77р.

Густота

101/км кв.

Етнічний склад

66% Білі,22% мулати,12%чорні,

Релігійний склад

85% католики, 3% протестанти,2% афро-кубінці

Мова народу

Іспанська

Релігія

На Кубі церква відділена від держави, і Конституція Куби гарантує населенню свободу віросповідання. Найпоширеніша релігія – католицька. Незважаючи на особливості соціалізму як суспільно-політичного ладу, що панує в країні протягом уже багатьох десятиліть, кубинці досить релігійні. Навіть членам кубинської комуністичної партії не забороняється відвідувати церкви. Католицькі церкви існують по всій країні. Навіть після перемоги революції щодня служаться меси і проводяться урочисті служби в дні національних або місцевих релігійних свят. З прибуттям на острів чорношкірих рабів поширилися різні вірування африканського походження. З часом з них сформувалися три основні течії, що існують і популярні до цих пір. Це - Регла-де-Оча (ісп. Regla de Ocha) або Сантерія (ісп. Santeria), Лас-Реглас-де-Пало (ісп. Las Reglas de Palo) і Ла-Сосьєдад-Секрету-абакуа (ісп. La Sociedad Secreta Abacua). В результаті історичного процесу також утворилася суміш з католицьких догм та африканських культів. Наприклад, пречиста діва Милосердна з Кобрі вважається католиками покровителькою Куби. В сантерія вона носить ім'я Очун. В останні роки стали з'являтися протестантські церкви, особливо в провінціях.

Традиції харчування

Страви та напої

Кубинська кухня є сумішшю блюд іспанської і африканської кухні, які готуються з місцевих продуктів. Такі страви, як Moros y Cristianos ("Маври і християни", чорна квасоля і рис), arroz con pollo (курча і рис) і picadillo (рубана яловичина і рис), а також супи з бананів, курки з горохом або квасолею вважаються щоденними стравами кубинської кухні. Незважаючи на все це, на Кубі існує деякий дефіцит їжі, і часто доводиться відстояти в чергах, які деколи шикуються в місця громадського харчування. Крім усього іншого, Куба славиться чудовим пивом, яке проводиться тут, а про кубинських коктейлях і зовсім ходять легенди.

Туристські маршрути та тури

На початку століття, коли кубинська столиця давно вже вважалася одним з найкрасивіших міст світу, на Варадеро не було нічого, крім непрохідних заростей і білосніжною берегової смуги. Американський мільйонер Ірене Дюпон де Немур освоїв півострів першим, скупивши в 20-х роках за копійки всю землю і збудувавши в центрі 24-х кілометрової піщаної коси, вдаються в океан, чудової краси будинок, прикрасивши його африканським чорним деревом і дерев'яним органом - кажуть, його чути було на відстані двох кілометрів від дому.                 З часом територія курорту була розпродана в руки приватних власників, заросли поступово зникали, поступаючись місцем готелям. На даний момент нескінченний ряд готелів благополучно перевалив за дюпоновское житло. Одна з останніх будівель - респектабельний готель Melia Varadero, оформлений в суворій розкішному стилі, оснащений всіма мислимими благами цивілізації, в числі яких - чудове поле для гольфу.    На Варадеро знайшлося місце тихим отельчики, заселеним літніми канадськими парами, що приїжджають сюди багато років поспіль. І відмінному чотириповерхового Barlovento - одному з численних готелів відомої іспанської мережі Iberostar. І вневозростному Sol Palmeras, оброблені мармуром. І милому недорогому Villa los Delfines, з типово іспанським тінистим внутрішнім двориком. Недорогі тризіркові багатоповерхівки окупували юні аргентинці та італійці, до полудня не виповзають з номерів, а ночами відриваються на одній з двох знаменитих варадерскіх дискотек - La Rumba і La Bamba.    Постояльці солідніше розважаються в кабаре Contine-ntal, що нагадує знамениту гаванську "Тропікане". Немолодий, за місцевими мірками, побудований в 50-му році рожевий International на Avenida de las Americas, де міститься згадане кабаре, колись був першою готелем на Варадеро. З тих пір багато чого змінилося, але International настільки ж величезний і прекрасний - і так же забитий в сезон.    А сезон на Варадеро завжди. Навіть в липні-серпні, коли за мірками північних європейців, жарковато, вистачає охочих - і з Європи, і з Канади, і з Латинської Америки (Варадеро, на відміну, наприклад, від бразильської Копакабани, - місце абсолютно безпечне) підставляти свої тіла гарячому Карибському сонця. Що ж говорити про весняні місяці, коли забито буває все, де можна жити, - і дешеве, і дороге. Приїхавши на Варадеро раптом, не забронювавши заздалегідь номера, ви ризикуєте опинитися без даху над головою.    Деякі воліють зупинятися в клубних готелях. Дивує не те, що людям подобається система all inclusive, коли за ворота готелю можна не виповзати зовсім, проводячи весь час на п'ятачку між рестораном, баром і басейном. Дивно, що за цим модним сервісом нецікаві відпочиваючі не помічають нічого навколо. Такий "внутрішній" відпочинок був би зрозумілий, якби навколо Варадеро нічого було б дивитися. Але при достатку екскурсій, морських прогулянок, зовнішніх красот валятися тижня безперервно на пляжі - нерозумно.    Всім туристам пропонують відвідати крокодилячий розплідник і дельфінарій, в якому за $ 10 можна купатися в суспільстві дельфінів. Ці задоволення можна вважати ексклюзивними кубинськими, але радість вам доставлять. А ось чого ви ніде крім Куби не побачите, так це Кайо-Ларго, перлини Карибського моря, маленького острова, на якому пісок ще біліше, ніж на Варадеро, сонце ще гаряче, хоча, здається, таке неможливо, а в крихітному, під стать острову, заповіднику бродять величезні добродушні ігуани, кокетливо підставляють туристам свої спини - погладити. На Кайо-Ларго літають ще живі АН-26. Літачки, день у день заповнюються вщерть, злітають з аеропорту Варадеро - того самого, на який щодня приземляються рейси з Лондона, Парижа, Рима.    Люди прилітають часто відразу на Варадеро, щоб відпочити, минаючи столицю. А в Гавану їдуть одноденну екскурсію, благо недалеко - пару годин на автобусі. Ближче Гавани, відразу після виїзду з Варадеро, знаходиться інший старовинне місто - Матансас, столиця однойменної провінції, знаменитий своїм "Театро Саут", на сцені якого в минулому столітті звучав голос Сари Бернар, а на початку нинішнього танцювала Анна Павлова.    У декількох кілометрах від центра Матансас в минулому столітті китайський робітник випадково відкрив печеру Бельямар. З 3 кілометрів природних підземних (глибина - 50 з невеликим метрів) споруд увазі туристів пропонується не вся печера, а кілька залів, найбільш доступних і прохідних. Підземні озера, несподіваних форм сталактити зі сталагмітами, а над головою - елліптіти, дивні утворення, що нагадують гірський кришталь, розростаються не по вертикалі, а по горизонталі, на печерному "стелі". Кажуть, точно такі елліптіти є ще десь в Австралії. Але до Австралії - далі, ніж до Куби. А кришталеві печерні нарости - не єдина перевага Варадеро.