3.Наукові досягнення та праці

У своїх роботах: "Психологія прогнозування" (1973), "Прийняття рішень в умовах невизначеності" (1974), "Теорія перспектив: аналіз прийняття рішень в умовах ризику" (1979), "Прийняття рішень і психологія вибору" (1981) та інших , Деніел Канеман і його покійний колега Амос Тверскі описали прості дотепні експерименти, що проливають світло на людську неадекватність сприйняття. Ось деякі з них:

Задача про Лінду

Студентам математичного факультету пропонували вирішити приблизно таку задачу:

Лінді 31 рік, вона незаміжня, завжди говорить те, що думає, інтелектуально обдарована. Лінда отримала економічну освіту. Будучи студенткою, глибоко цікавилася питаннями дискримінації і соціальної справедливості, а також брала участь у демонстраціях проти використання атомної енергії. Увага, питання:

Який з двох варіантів найімовірніше: 1 - те, що Лінда - касир в банку або 2 - те, що Лінда - касир в банку і феміністка?

Понад 70% учасників експерименту вибирали другий варіант, тому що попередній опис Лінди відповідало їх уявленням про феміністок, хоча це опис не мало відношення до справи і носило відволікаючий характер, як срібляста блешня з непомітним гачком для щуки. Студенти, що вивчали теорію ймовірностей, знали, що ймовірність настання простого події вище ймовірності настання складеного - тобто, загальна кількість касирів більше, ніж кількість касирів-феміністок. Але клюнули на блешню і попалися на гачок. (Як ви розумієте, правильна відповідь - 1). Звідси висновок: стереотипи, яка тяжіє над людьми, легко затьмарюють тверезий розум.

Закон чашки

Уявіть собі:

Відвідувача, що входить в кафе, зустрічає офіціантка приблизно такими вигуками: о, типу круто, збулося! - Нарешті до нас завітав тисячний відвідувач! - І ось вам за це урочистий приз - чашечка з блакитною облямівкою! Відвідувач приймає дар з натягнутою посмішкою без явно виражених ознак захоплення (і навіщо мені чашка? - Думає він). Замовляє біфштекс з цибулею і мовчки жує, тупо дивлячись на непотрібний подарунок і розмірковуючи про себе, куди його прилаштувати Але, перш ніж він встигає відсьорбнути киселю, до нього підбігає та ж сама офіціантка в фартусі і перепрошуючи каже, що, мовляв, вибачте, обрахували - виявилося, що ви у нас - 999-й, а тисячний - он той увійшов інвалід з ключкою - вистачає чашку і тікає з криками: кого бачу!. і так далі. Бачачи такий оборот, відвідувач починає турбуватися: Ее!! Ти куди?! Ось, зараза! - Його роздратування наростає до рівня сказу, хоч чашка потрібна йому не більше, ніж весло. Висновок: ступінь задоволення від придбання (чашки, ложки, ополоники, дружини та іншого майна) менше ступеня засмучення від адекватних втрат. Люди готові воювати за свій кишеньковий гріш і менш схильні нагинатися за рублем.

Емоційні спотворення законів імовірності

Канеман і Тверські, знову ж студентам-математикам пропонували розглянути таку ситуацію:

Припустимо, тоне американський авіаносець з 600 моряками на борту (правда, в оригінальному умови завдання розглядалася малоприємна в наші дні ситуація із заручниками). Якщо ви виберете перший варіант, то це означає, що попливете на допомогу на швидке, але маломісткі крейсері "Варяг" і врятуєте рівно 200 моряків А якщо другий - то попливете на ескадрених броненосці "Князь Потьомкін-Таврійський" (в народі - броненосець "Потьомкін"), який малоскоростной, але місткий, тому, з ймовірністю 1/2 весь екіпаж авіаносця або кане в безодню, або всі будуть пити шампанське, загалом - 50 на 50. Палива у вас вистачає тільки на заправку одного корабля. Який варіант порятунку потопаючих з цих двох краще - "Варяг" або "Потьомкін"?

Приблизно 2/3 студентів-учасників експерименту (72%) вибирали варіант з крейсером "Варяг". На питання, чому вони вибрали його, студенти відповідали, що якщо плисти на "Варяг", то гарантовано виживають 200 осіб, а у випадку з "Потьомкіним", можливо, все загинуть - не можу ж я ризикувати всіма моряками!

Потім, вже іншій групі таких же студентів, ту ж саму задачу сформулювали трохи інакше:

У вас знову два варіанти з порятунку вищезазначених моряків. Якщо ви виберете крейсер "Варяг", то рівно 400 з них загинуть, а якщо броненосець "Потьомкін" - то знову ж таки 50 на 50, тобто, всі або ніхто. При такому формулюванні 78% студентів обрали вже броненосець "Потьомкін". На питання, чому вони це зробили, звичайно давався таку відповідь: у варіанті з "Варяг" гине велика частина людей, а у "Потьомкіна" є непогані шанси на порятунок всіх.

Як бачите, умова задачі по суті не змінилося, просто в першому випадку був зроблений акцент на 200 моряків, що вижили, а в другому - на 400 загиблих - що одне і те ж (пам'ятаєте? - Те, про що ми мовчимо, для слухача як би не існує - загляньте сюди ).

Правильне ж вирішення завдання таке. Імовірність 0.5 (яка у варіанті з "Потьомкіним") множимо на 600 моряків і отримуємо імовірна кількість врятованих рівне 300 (і, відповідно, таке ж імовірна кількість потонулих). Як бачимо, ймовірне кількість врятованих моряків у варіанті з броненосцем "Потьомкін" більше (а можлива кількість потонулих, відповідно, менше), ніж у варіанті з крейсером "Варяг" (300> 200 і 300 <400). Тому, якщо відставити емоції в сторону і вирішувати задачу по розуму, то варіант порятунку на броненосці "Потьомкін" краще.

Загалом, як бачите, більшість учасників даного експерименту приймали рішення, грунтуючись на емоціях - і це при тому, що всі вони розбиралися в законах ймовірності краще обивателів з ​​вулиці.

Висновки: кидайте курити, вчіться плавати і відвідуйте курси ораторського мистецтва. Ну, а якщо серйозніше, то, схоже, що більше двох третин людства - потенційні пацієнти професора Канемана, бо люди хоч і багато знають, але мало вміють користуватися знаннями на ділі. І, знову ж таки, людину більше вражають втрати, ніж досягнення. І ще один: розуміти теорію ймовірностей, часом, набагато корисніше, ніж володіти іноземними мовами і принципами бухобліку.

Люди не бачать далі власного носа

При прийнятті рішень вибір людей не завжди продиктований тверезим розумом, але часто інстинктами, емоціями або тим, що прийнято називати інтуїцією (висновками на недостатніх підставах). Як правило, коли люди в житті беруть інтуїтивні рішення на недостатніх підставах, то якщо вгадують - то запам'ятовують їх і ставлять собі в заслугу, а якщо помиляються - то валять на обставини і забувають.

Колишні відмінники в школі частенько - двієчники в життя. Професори й академіки знають постулати Бора, закони Менделя і теорію квантових полів, а на ділі можуть бути банкрутами в простих підприємствах, повними профанами в елементарній психології спілкування, нещасними в шлюбі і у декого з них на міжнародній конференції капають слину на протокол засідання. З іншого боку, якась ясновидиця бабка з претензією на вікову мудрість, завжди готова пояснити вам, що ваші невдачі за законом карми звалив на вас ваш грішний прадідусь, який в молодості її поматросив і кинув, хоча сама, звичайно ж, поняття не має , як, наприклад, вітрильник може рухатися проти вітру або чому на південному полюсі холодніше, ніж на північному (як можна просторікувати про складне, не розуміючи простого?).

Ірраціональність людей така, що вони охочіше вірять у те, що знають відповіді на будь-які непізнавані питання і відмовляються визнавати очевидність того, що на ділі не бачать далі власного носа (як правило, аргумент тут буває один: "це моя віра!").

Щастя не в грошах, а в їх кількості

Сучасна економічна теорія на перше місце ставить матеріальне благополуччя. Добробут, задоволення життям або навіть щастя в умах економістів нерозривно пов'язані з матеріальним достатком. Добробут, або корисність (utility), для індивіда визначається споживаними благами і їх кількістю. Для максимізації корисності індивід вибирає конкретний образ дій в якихось умовах, які можуть бути невизначеними (uncertain).

У ряді досліджень Деніел Канеман у співпраці з іншим ізраїльським психологом, Амосом Тверські, показав, що люди не здатні повноцінно аналізувати складні ситуації, в яких майбутні події приховані туманом невідомості. В умовах невизначеності індивід покладається на короткий евристичний аналіз (heuristics) або ж на емпіричне правило (rule-of-thumb).

Процес людського мислення вивчався на прикладі групи людей, які мали оцінювати вірогідність випадкових подій. Більшість учасників експерименту наділяло однаковими імовірнісними оцінками як дрібні, так і великі події, не беручи до уваги, що з ростом значущості події ймовірність його настання знижується. Іншими словами, люди дотримуються закону малих чисел (law of small numbers), повністю ігноруючи закон великих чисел (law of large numbers), на якому будується теорія ймовірності.

Відповідно до закону великих чисел поодинокі явища в значній мірі схильні до впливу випадкових і несуттєвих факторів, ніж маса явищ в цілому. При великому числі спостережень випадкові коливання взаємно погашаються, і стає видно загальна закономірність явищ.

Проте в експериментах двох психологів індивіди демонстрували часом парадоксальне поведінка. Вони вважали, що ймовірність народження хлопчика у великій міській та сільській лікарнях рівні і становлять 0.6.

Аналогічним чином інвестори вважають, що керуючий інвестиційним фондом більш компетентний, ніж ринок в цілому, якщо його фонд показує кращі фінансові результати, в порівнянні з фондовим індексом, протягом двох років. Хоча насправді статистична вибірка (число спостережень) занадто мала, щоб робити подібні висновки.

Суб'єктивне сприйняття індивідами подій в реальному світі дозволяє пояснити різні ірраціональні явища на фінансових ринках. Зокрема, саме оцінка ринку акцій з позицій закону малих чисел дозволяє пояснити появу «мильних бульбашок». Застосування психологічного аналізу на фінансових ринках в кінцевому рахунку призвело до виникнення теорії поведінкових фінансів Найбільш типовий випадок неадекватної поведінки інвестора можна проілюструвати на такому прикладі. Якщо акція, куплена інвестором, зросла в ціні з $ 20 до $ 50, то, фіксуючи прибуток, він її продасть, не замислюючись. Однак якщо ціна спочатку злетіла з $ 20 до $ 80, а потім впала до $ 50, то інвестор з великим невдоволенням подасть ордер на продаж.