5 Регулювання двосторонніх торговельних відносин Європейського Союзу

Як зазначалося вище, ЄС має розгалужену систему префе­ренцій. Переважна більшість країн користується Загальною си­стемою преференцій, перевагами Котонуйських угод, а також можливостями угод про вільну торгівлю, митний союз, Євро­пейський економічний простір. Разом з тим, за сучасних умов звичайний режим найбільшого сприяння ЄС застосовується до країн - членів СОТ, на які припадає 36 % торгівлі товарами ЄС, тому регулювання торгівлі на двосторонній основі, перш за все з розвиненими країнами - членами СОТ, має також велике значення для ЄС та світової торгівлі в цілому (табл. 29).

Таблиця 29. Торгівля ЄС з основними партнерами (2002) [106]

	ЄС-15 (млрд євро)	Частка у загальному обсязі торгівлі ЄС, %	ЄС-25 (млрд євро)	Частка у загальному обсязі торгівлі ЄС, %
США	416,132	21	429,944	23,3
Швейцарія	129,515	6,5	136,378	7,4
КНР	116,067	5,8	119,154	6,5
Японія	110,951	5,6	119,055	6,4
Росія	78,17	3,9	97,126	5,3

США є основним торговельним партнером ЄС. На сучасному етапі економіки ЄС та США в сумі становлять 60% світового ВВП, на них разом припадають 33% світової торгівлі товарами і 42% світової торгівлі послугами. І ЄС, і США є основними торговельними партнерами один одного. Торговельні потоки між ними сягають 1,7 млрд. євро на день.

Економіки ЄС та США великою мірою залежні одна від одної. Близько 25% усієї торгівлі між цими економіками - це трансакції між фірмами, які мають інвестиції як у США, так і в ЄС. Сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій, які здійснюються між США і ЄС, у 2007 році досяг близько 1,89 трильйона євро

США схильні будувати підприємства в Європі, щоб таким чином обійти зовнішньоторговельні обмеження. Найбільше інвестицій спрямовується до ФРН. З 1992 по 2002 рік інвестиції США в ЄС подвоїлися.

США надзвичайно стурбовані дискримінаційною політикою відносно окремих галузей, яку застосовує ЄС. Для прикладу, той факт, що програми європейського телебачення повинні бути виготовлені в Європі, спричинив багато нарікань та звернень американських компаній до Європейської Комісії, оскільки телеіндустрія є однією з провідних галузей США. Небезпеку для американського виробника становлять також нові стандарти, які прийняті в ЄС. Для цього є підстави, адже США було відмовлено в доступі до органів стандартизації в ЄС CEN та CENELEC. Отже, щоб відповідати всім вимогам європейських стандартів велика увага та багато витрат приділяється постійним технічним змінам.

Існує також проблема у фінансовому секторі. В ЄС діє принцип двостороннього визнання контролю країни походження ("home country"), що дає європейським фірмам вільний доступ до фінансових ринків інших країн - членів ЄС. У зв’язку з цим фірми керуються своїми правилами, а не законами приймаючої сторони. З іншого боку, у НАФТА прийнята система, за якою фірма керується правилами приймаючої країни. Наполягання Європейської Комісії на принципі взаємності суперечить законодавству США.

США, як неєвропейська країна, не була в планах та доктринах європейської інтеграції, однак з погляду на свою глобальну позицію в світі та домінуючу роль в організації післявоєнного порядку в Західній Європі, позиція США щодо інтеграції у Європі була дуже важливою для європейців. Теоретичні дискусії, наприклад, щодо пропозицій європейської інтеграції, що висувалась різними вченими, а також плани європейських політиків, наприклад, Браяна, в міжвоєнний період сприймались негативно, навіть як антиамериканські. Проте після другої світової війни під тиском пропагандистських ідей теоретиків та діячів Європейського руху, а також тиску європейських політиків (У. Черчілля, В.Сікорського) це питання викликало в США деяке зацікавлення.

У цей період Франклін Рузвельт, президент США в 1933-1945 роках, перш за все думав про глобальні, а не регіональні питання, причому, більшу увагу приділяв Радянському Союзові і його ролі у світовому порядку, зокрема в Європі. Це було спричинено успіхами на східному фронті.

Новий президент США Гаррі Трумен (1945-1953 роки) виступав за створення Сполучених Штатів Європи, що було заплановано на сорокап'ятирічний період часу. В цьому США були зацікавлені як політично, так і економічно. Уряд США розумів також, що окремі країни Західної Європи не становили жодної реальної противаги для потужного на цей час Радянського Союзу. В 1947-1948 роках в Вашингтоні перемогла думка про потребу об'єднання цілої некомуністичної Європи. Тому політики США потужно лобіювали створення Європейського об'єднання вугілля та сталі (1951 рік). Після цього в економіках країн Європи відбулись певні позитивні зрушення, що дуже занепокоїло США, оскільки зростала конкурентоспроможність європейських країн.

Вперше за довгі роки в 2001 році в Європи появився шанс випередити США по темпах економічного росту.

На початку 2000-х років основні економічні показники в єврозоні давали європейським підприємцям все більше оптимізму, в той час як економіка США значно сповільнила свій ріст, а настрій учасників американських ринків значно погіршився. Так, індекс рівня довіри споживачів, який в США знизився в січні 2002 року до найнижчого з 1993 року рівня, в більшості країн зони євро досяг рекордної позначки. Безробіття, навпаки, знизилось до найнижчого рівня з 1991 року.

Європейські ринки стали на початку 2000-х років більш відкритими, а європейські компанії перейняли досвід американських компаній, спрямований на ріст продуктивності праці. Уряди країн єврозони поступово знижували податки, крім того, в ЄС знизився ріст заробітної плати, що в свою чергу знизило видатки роботодавців.

Однак з початку 2008 року прогнози щодо росту економіки ЄС значно погіршились.

Разом з тим, більшість експертів не вірить в те, що Європа змогла б витіснити США, ставши рушійною силою, що дозволило б підняти світову економіку. На їх думку, ні європейські корпорації, ні споживачі не змогли б закупити таку ж кількість товарів та послуг, яка два роки тому разом з іншими факторами сприяла виходу з кризової ситуації країн Південно-Східної Азії.

Крім цього, в європейських компаній на сучасному етапі існує більше причин для занепокоєння станом американської економіки, ніж раніше. Проблема не тільки в спаді експорту з Європи, а, перш за все, в тому, що кілька великих європейських компаній, серед яких «DaimlerChrysler», «BP-Amoco», «Unilever», в останніх декілька років витратили багатомільярдні суми на закупівлю американських корпорацій. Зниження попиту в США вже обернулось для «DaimlerChrysler» втратою в 2008 році 5,3 млрд. дол. США в підрозділі «Chrysler».

Багато економістів вважає, що економічний потенціал країн єврозони в довгостроковій перспективі нижчий, ніж у США через повільний приріст населення та недостачу кваліфікованого персоналу на фоні високого безробіття.

Економічний спад в США у 2008 році призвів до зниження експорту країн ЄС. Але найбільше криза зачепила інтереси Канади, Малайзії і Мексики, які спрямовують в Сполучені Штати значну частину свого експорту. Зниження американських затрат на інформаційні технології негативно відобразилось на економіці багатьох країн ЄС, які є великими експортерами електронних товарів.

Рецесія в США сприяла зменшенню попиту на нафту та інші сировинні товари, що викликало пониження цін у 2008 році на них втричі і нанесло шкоду виробникам сировини. Найбільше постраждають Канада, Малайзія та Мексика, які є великими виробниками сировинних товарів. Економічний спад в США також скоротив надходження в економіку інших країн іноземних інвестицій. ЄС і Японія є в більшій залежності від США через прямі іноземні інвестиції, ніж через торгівлю. Так об'єм продаж філіалами німецьких фірм, розміщених на території США в п'ять разів перевищує експорт Німеччини в цю країну.

Дуже важливим торговельним партнером ЄС є також Японія, яка має третю позицію у структурі світової торгівлі (після ЄС та США). На Японію припадає 1/17 світового ВНП та 7,7 % світо­вої торгівлі, вона має найбільші резерви іноземної валюти у світі - 499 млрд дол. у 2003 р. Для ЄС Японія - третій за обся­гом ринок збуту експортної продукції.

ЄС та Японія дуже активно використовують неформальні ді­алоги у великій кількості сфер, а також механізми зустрічей на рівні міністрів. Першу спільну Декларацію було підписано у 1991 p., у 2000 р. було прийнято 10-річний план дій, метою якого є, серед іншого, посилення економічного та торго­вельного партнерства. Самміт ЄС - Японія 2003 р. визначив чотири основні сфери спільної торговельної уваги:

• захист прав інтелектуальної власності;

• обмін досвіду у сфері державної підтримки;

- співпраця у сфері поліпшення доступу до ліків у країнах, що розвиваються;

- діалог з авіаційних технологій.

Діалог з регуляторної реформи має за мету усунення регу­ляцій, які заважають розвитку торгівлі та капіталообміну на двосторонньому рівні. Зокрема, ЄС з 1995 р. пропонував ура­хувати відповідні реформи в Японії, що може сприяти поліп­шенню інвестиційного клімату у цій країні. Сторони також під­писали Угоду із взаємного визнання (2002) та Угоду із співробітництва щодо антиконкурентних дій (2003), які також сприятимуть розвитку взаємної торгівлі.

КНР займає четверту позицію у структурі світової торгівлі та є третім торговельним партнером ЄС після США та Швейцарії (6,5 % торгівлі ЄС). Основною проблемою сучасних торговель­них відносин ЄС - КНР є статус країни з ринковою економікою для КНР. У протоколі між ЄС та КНР (2001) щодо вступу останньої у СОТ сторони погодилися розглядати китайську економіку як перехідну у сфері торговельних розслідувань протягом 15 років. Разом з тим, уже у 2003 р. КНР звернулася з проханням до ЄС щодо надання їй статусу країни з ринковою економікою.

У 2003 р. лише 0,5 % експорту КНР підпадало під дію анти­демпінгових заходів. ЄС мав 32 остаточних антидемпінгових заходи та 22 розслідування (6 нових випадків та 16 перегля­дів). Для порівняння: США мали 52 остаточні антидемпінгові заходи проти товарів з КНР, з іншого боку, Нова Зеландія, Сінгапур та Малайзія надали КНР статус країни з ринковою еко­номікою. До того ж, Австралія веде переговори з КНР щодо створення зони вільної торгівлі.

Попереднє дослідження ЄС у 2004 р. щодо надання КНР статусу країни з ринковою економікою мало негативний висновок. Було зазначено чотири основні невирішені питання у цьому аспекті:

державний вплив: неоднакове ставлення до компаній, про­мислова політика, обмеження експорту та контроль за цінами;

управління компаніями: невідповідність ведення бухгалтерського обліку прийнятому закону;

законодавство про банкрутство та права власності: неза­безпечення рівного відношення до всіх компаній;

- фінансовий сектор: наявність дискримінаційних бар'єрів у банківському секторі.

Особливе місце у міжнародній торговельній політиці ЄС за­ймає Росія. Угода про партнерство та співпрацю з Росією пе­редбачає можливість переходу до режиму вільної торгівлі. У 2002 р. Росія отримала від ЄС статус країни з ринковою еко­номікою, що має особливе значення для антидемпінгових роз­слідувань. На практиці це дає можливість використовувати ці­ни самих російських компаній для підрахування демпінгової маржи замість цін третіх країн. Проте конкуренти російських товаровиробників у ЄС вважають, що використання несправе­дливих подвійних цін на природний газ, нафту та електроене­ргію є ефективною субсидією. Російські промисловці платять 1/6 ціни за природний газ від європейських цін, що рівнознач­но щорічній субсидії у 5 млрд дол. США. З погляду ЄС, це дає можливість Росії експортувати продукцію за несправедливо низькими цінами. Росія ж вважає, що система подвійних цін іс­нує у всіх країнах світу, крім того, високе споживання елект­роенергії у країні призводить до необхідності доступу до деше­вших ресурсів. Отже, політика подвійних цін на енергоносії та електроенергію є основним бар'єром на шляху Росії до СОТ. За умов вступу до митного союзу окремих або всіх країн Єдиного економічного простору [Росія, Казахстан, Бєларусь, Україна (2003)] аналогічні проблеми можуть виникнути й у них.

Зауважимо, що політика дешевих енерго- та сировинних ре­сурсів має свої позитивні та негативні наслідки. Зокрема, вона значно зменшує конкурентний тиск на виробника з метою підвищення ресурсовіддачі, впровадження науково-дослідних розробок та новітніх ресурсозберігаючих технологій у вироб­ництво, що поступово може стати фактором консервації техніко-технологічного рівня національних економік країн ЄЕП, по­глиблення навіть соціально-економічного відставання в цілому від розвинених країн. Цей негативний вплив може бути компе­нсований, а система подвійних цін у цьому секторі може стати конкурентною перевагою лише за умов розробки та ефектив­ного впровадження промислової політики, основною метою якої є використання тимчасових переваг для структурних зру­шень. Відсутність такої політики або невдале чи неефективне її впровадження тільки збільшить технологічний розрив.

Частково ця проблема була вирішена у межах Угоди між ЄС та Росією (2004) щодо вступу Росії до СОТ. Росія погодилася поступово підняти ціни на газ для промислових споживачів з 28 $ за 1000 м³ у 2004 р., до 37-42 $ - у 2006 р. та 49-57 $ у 2010 р.

Переважна частка російського експорту до ЄС підпадає під дію ЗСП ЄС. Росія ставить також питання про додаткові префе­ренції тут у межах т. зв. соціальних преференцій. Існуючі об­меження стосуються імпорту сталі з Росії. Після розширення ЄС збільшив відповідну квоту для Росії на 2004 р, майже на 40 % -зі 384 000 т до 1 822 216 т.

На Самміті 2001 р. ЄС та Росія домовилися про створення Спільного європейського економічного простору: його основною метою є усунення торговельних бар'єрів через регуляторну кон­вергенцію. СЄЕП не передбачає появи структур з правами при­йняття рішень або заміну УПС. У 2003 р. ЄС запропонував роз­ширити концепцію СЄЕП на чотири простори: економічний; свободи, безпеки та справедливості; зовнішньої безпеки; дослі­джень, освіти та культури. Таким чином, ця концепція, по-перше, стала комплекснішою, по-друге, економічні питання певною мі­рою були поставлені ЄС у залежність від поглиблення співпраці в інших гуманітарних сферах та сферах безпеки.

Подібний підхід знайшов свій подальший розвиток у По­сланні Комісії щодо відносин з Росією від 09.02.04 [16]. Тут, зокрема, підкреслюється пріоритетність питання енергопроблем у майбутньому Спільному економічному просторі з боку ЄС, а також подальший розвиток та розширення УПС без пере­ходу до нових угод. ЄС висловив своє певне застереження щодо впливу Угоди про Єдиний економічний простір Росії, України, Казахстану та Бєларусі на формування СЄЕП: "ЄС ви­знає значимість регіональної економічної інтеграції між країна­ми СНД, яка відповідає їхнім міжнародним зобов'язанням та намаганням. Разом з тим, підписання у 2003 р. Угоди про Єди­ний економічний простір Росією, Україною, Казахстаном та Бєларуссю вимагає уважного вивчення у плані можливого впливу ЄЕП на Спільний європейський економічний простір та можли­ву Угоду про зону вільної торгівлі" [16, 3].

Крім того, Послання перераховує особливості російської економіки, що впливатимуть на взаємні торговельні відносини та які треба обов'язково враховувати на перспективу взаємних відносин ЄС з Росією:

недостатня диверсифікація, залежність від натуральних ресурсів;

обмеженість реструктуризації великих підприємств; - значна міра концентрації ринкової сили в окремих галузях; хронічне недоінвестування;

-низькі показники соціального розвитку;

• погіршення демографічної ситуації; -значні транспортні витрати;

• консерватизм та протекціонізм;

- неекономічна цінова політика та субсидії (газові й елект-росубсидії складають до ЗО % ВНП);

-значний відтік капіталу (у 1992-2002 рр. експорт капіталу в Росію склав 23 млрд дол., відтік - 245 млрд дол.).

Приклади торговельних відносин ЄС на двосторонній основі із США, Японією, КНР, Росією показують, що Співтовариство має рі­зні за характером та значенням проблеми розвитку взаємної тор­гівлі. На їхній зміст впливають рівень розвитку країн - партнерів ЄС, їхній соціально-економічний статус, структура взаємного то­варообігу, рівень та характер економічної взаємозалежності, осо­бливості національних економічних політик, у т. ч. щодо захисту внутрішніх ринків тощо. Усе це визначає диференційований ха­рактер спільної торговельної політики ЄС щодо конкретних тор­говельних партнерів, різні структури та обсяги торговельних за­ходів з регулювання двостороннього товарообміну. Однак і тут основною метою такої політики залишається всебічне сприяння соціально-економічному розвитку Співтовариства в цілому та окремих країн-членів зокрема.

62