2. Особливості виконання курсових робіт різних типів

2.1. Загальна характеристика реферативних робіт

При збиранні теоретичного матеріалу, необхідного для розкриття теми виписувати основні положення наукових робіт, на які вони спираються, докази й висновки. Водночас позначають у конспекті складні місця, для розуміння яких знадобиться повторне читання або звернення до довідкової літератури чи до інших робіт подібної тематики.

Вивчаючи наукову літературу шляхом повторного перегляду конспек­тів та виписок, доцільно для перевірки власних суджень і правильності оці­нювання певних фактів ознайомитися з рецензіями на ті чи інші роботи.

Наступним етапом роботи є опрацювання зібраного матеріалу. Воно полягає у класифікації всього виписаного, у виділенні ключових питань, у виявленні головного, суттєвого, найбільш типового, відокремленні його від другорядного, менш істотного для розкриття теми курсової. Отже студент створює попередню схему роботи. Зрозуміло, що для цього перш за все необхідно попередньо визначити загальну мету й завдання дослідження. Ця мета може розгалужуватися на окремі ланки, які вимагають аргументова­ного доведення, підтвердженого ілюстративним матеріалом.

Слід також висловити окремі зауваги щодо викладу зібраного матері­алу в тексті курсової.

1. Обов'язково потрібно відмежовувати загальновідоме від власних су­ джень, результатів самостійної дослідницької роботи.

2. Неприпустимо подавати чужі думки без посилань. У тексті роботи можливі такі застереження: за твердженням ... (назвати ім'я та пріз-­ вище, якщо можливо, то й наукове звання); за словами ...; на дум-­ ку...; як відзначає, наголошує...; у такій-то роботі висловлюється думка про те, що...; у загальних курсах із сучасної української лі-­ тературної мови відзначається, що...; відомо, що... і под.

3. Цитування має бути точним і повним (не можна вилучати ту частину висловлювання, без якої думка спотворюється або стає незрозумілою).

4. Треба знати міру у використанні цитат, їх надмір у роботі свідчить про те, що автор курсової не здатен самостійно викласти суть питання.

5. Недостатньо розроблені та дискусійні питання варто оцінювати обе-­ режно. Неприпустимим є категоричне і беззастережне засудження поглядів опонента. Щодо положень, із якими автор курсової не по­- годжується, більш прийнятними є такі висловлювання: важко по­- годитися з думкою... (назвати ім'я та прізвище, якщо можливо, то й наукове звання); не можна погодитися із поглядами...; це твер­дження викликає заперечення, тому що...; із цим не можна пого­дитися, тому що...; це положення видається не зовсім точним, тому що... і под.

У реферативних роботах, як і у роботах дослідницького типу, для пов­ноти розкриття теми необхідно стисло подати історію досліджуваного пи­тання. Матеріал можна викласти по-різному: за формально-хронологіч­ним принципом або, враховуючи хронологічну послідовність, подати ви­світлення проблем з виданням та редагуванням навчальної літератури в Україні під певним кутом зору. Зрозуміло, що другий спосіб має значні переваги: він дозволяє уникнути одноманітності, повторень, виявить здатність автора курсової узагальню­вати матеріал, зіставляти думки різних авторів. Висвітлюючи ж історію питання за формально-хронологічним принципом, досягти цього важче.

Кожна курсова робота повинна містити узагальнення. Власне вони і є сенсом наукової роботи, а факти — це, здебільшого, лише матеріал для узагальнень. Не можна визнати задовільною роботу, у якій лише викладе­но погляди вчених та різні наукові положення, подано приклади і факти, але немає узагальнень.

Щоб цього не сталося, студент уже під час опрацювання літератури з певної проблеми повинен на полях конспектів чи виписів робити помітки, які пізніше допоможуть зіставити, об'єднати чи узагальнити матеріал. На­приклад: див. подібні висновки, доведення у праці...; пор. із думкою (вка­зується автор і праця) тощо.

Кожен розділ, підрозділ і робота в цілому повинні закінчуватися вис­новками, які є наслідком власних міркувань і спостережень.