56 Набув чинності з 5 березня 1970 p., для України — з 5 грудня 1994 р.

Поряд з державами — суб'єктами права міжнародних договорів є міжнародні міжурядові організації. Однак при цьому варто наголо­сити, що визнання організацій і їх права на участь у договорах відбу­валося з великими труднощами. Головною проблемою при кодифіка­ції права договорів за участі організацій є врахування особливостей їх правосуб'єктності, котрі повинні враховувати при визначенні участі організацій у договорах. При укладенні договору МО є рівноправними сторонами незалежно від їхньої компетенції та існуючих відмінно­стей. Разом з тим, необхідно зазначити, що держави наділені рівними правами при укладенні міжнародних договорів, тоді як організаціям надано різні повноваження, якими наділяють їх держави через узго­дження. Проте, незважаючи на існуючу відмінність у міжнародній правосуб'єктності держав та організацій, договори, які укладаються ними, мають однакову юридичну силу.

Згідно з Віденськими конвенціями про право міжнародних дого­ворів, існують такі поняття залежно від стадії оформлення участі у договорі:

а) "держава або організація", які беруть участь у переговорах, скла­данні та прийнятті тексту договору;

б) "договірна держава або організація", які погодились на обов'яз­ковість для них договору, незалежно від того, чи набрав договір чин­ності, чи ні;

в) "учасник" означає державу чи організацію, які погодились на обов'язковість для неї договору і для якої договір є чинним.

Право на участь в укладенні міжнародних договорів є необхідною умовою демократичного міжнародного правопорядку. Це право випли­ває із основних принципів міжнародного права, передусім з принци­пу суверенної рівності, який передбачає рівне право всіх держав на участь у міжнародному житті. Міжнародний суд обґрунтовує право держави на участь "інтересами юридичного характеру"⁵⁶.

Найбільш зацікавленими державами є такі, справи яких є основ­ним предметом договірного врегулювання. Вони наділені найбільш широкими правами впродовж усього процесу укладення договору. Тому підготовка договору повинна розпочинатися зі згоди таких дер­жав. При окресленні кола безпосередньо зацікавлених держав особ­ливе значення відіграє географічний фактор, оскільки він враховує їхні законні інтереси.

Відсутність дипломатичних або консульських відносин не є пере­шкодою для участі у договорі. Більше того, їх розірвання не тягнуть за собою припинення договору, якщо вони не є необхідними для його виконання.

Договір не може зачіпати права та законні інтереси третіх сторін без їх згоди на це. Для виникнення зобов'язань або прав для третьої

56IcjReports. — 1990. — 13 Sept.— p. Ilia.

сторони необхідна присутність відповідних намірів учасників і згода третьої сторони. При цьому така згода повинна бути чітко виражена.

Поряд з державами та МО стороною у міжнародних договорах мо­жуть бути й інші суб'єкти. Така можливість передбачена Віденськи­ми конвенціями, в них зазначається, що той факт, що вони не застосо­вуються до міжнародних угод з участю інших суб'єктів міжнародного права, жодним чином не зачіпає юридичної сили угод. Ця обставина передбачає можливість застосування до таких суб'єктів будь-яких норм, викладених у конвенціях, під дію яких вони підпадали би згід­но з міжнародним правом. За таких умов звичаєві норми міжнарод­ного права потрібно розглядати так, як вони викладені у конвенціях.

Серед інших суб'єктів права міжнародних договорів необхідно виокремити Святий Престол (Ватикан), хоча його статус дещо відріз­няється від статусу суверенної держави. Його договірна правоздат­ність є трохи обмежена. Так, Ватикан не може брати участь у полі­тичних та економічних угодах. Особливе місце в його діяльності на­лежить договорам з гуманітарних питань. Двосторонні договори, що укладаються ним з державами, називають конкордатами, котрі ре­гулюють становище Католицької церкви у відповідній державі.

Зміст і дух конкордату визначають загальний формат двосторонніх відносин його учасників, у той час як головна мета міститься у вре­гулюванні конкретних галузей життєдіяльності суспільства в певній державі, котра знаходиться у сфері інтересів Святого Престолу.

Комісія міжнародного права ООН розглядає конкордати як між­народні договори, котрі юридично оформляють співробітництво Свя­того Престолу з різними державами. Конкордат визнається Комісією джерелом міжнародного права.

Разом з тим, виникає питання про застосовність до конкордатів положень Віденської конвенції 1969 р. Оскільки ст. 1 Конвенції вста­новлює, що її положення застосовують до договорів між державами, відповідно, можна зробити висновок про те, що до конкордатів її не застосовують, так як стороною конкордату є Святий Престол, котрий не є державою. Однак це не впливає на їх дійсність і не є перешкодою застосування до них Конвенції.

У тексті конкордату, як правило, міститься перелік прав, які га­рантуються церкві з боку держави, зокрема, визнання права церков­них властей на визначення меж єпархій та призначення церковних ієрархів та ін. Донині укладено і набули чинності близько 170 кон­кордатів.

Таким чином, конкордат — це врегульована міжнародним правом угода між Святим Престолом і конкретною державою, що встановлює принципи їх двосторонніх відносин, визначає правовий статус і умо­ви діяльності Католицької церкви в певній державі та гарантує її взаємодію зі Святим Престолом.

Наступним суб'єктом права міжнародних договорів є повстанці, які представляють національно-визвольний рух в особі відповідного органу, який його очолює.

У зв'язку з пожвавленням досліджень з питань міжнародної право- суб'єктності фізичних та юридичних осіб, у літературі поширеною є думка про те, що контракти великих компаній з іноземною державою, наприклад концесії, розглядають як міжнародні договори. Однак позиція Міжнародного суду з цього приводу є однозначною, яка зво­диться до того, що такі контракти не регулюються правом міжнарод­них договорів.

Характер міжнародного права, його зміст та механізм дії визнача­ються природою урегульованих відносин. Такі відносини завжди є міжвладними, міждержавними. Відповідно, суб'єктами цих відносин можуть бути лише не підпорядковані іншій владі утворення, котрі здатні реалізовувати права і нести обов'язки незалежно від будь-кого.