Оптимальні розміри постійних виробничих підрозділів ви­значають за трьома методичними підходами.

Перший спосіб - на основі технологічних карт розраховують обсяг кожного виду робіт по періодах, ділять його на прийняту на підприємстві норму виробітку і таким чином визначають кількість працівників у колективі, що зможуть виконати даний обсяг роботи в зазначені строки.

Другий спосіб - застосовують нормативи навантаження посівів або поголів'я на одного працівника; діленням закріпленої площі або поголів'я тварин на цей норматив визначають необхідну чисельність колективу.

Третій спосіб пов'язаний із встановленням оптимальних розмірів підрозділів для умов зони аналізом масових даних. При цьому користуються ме­тодом статистичних групувань і виявляють найефективніші розміри підрозділів як за площею посівів чи поголів'ям тварин, так і за кількістю працівників різних професій та кваліфікації.

У випадках, коли потреба в робочій силі в окремі періоди різко змінюється, по можливості коригують строки найбільш напружених робіт або планують запрошення тимчасових працівників (не більше 20 - 30 % чисельності постійного складу підрозділу).

При визначенні розмірів тимчасових колективів виходять з:

- обсягу робіт та строків їх виконання;

- норм виробітку й необхідної чисельності групи для обслуговування машини або механізму, що виконує технологічний процес.

2 Питання. Умови праці - це сукупність взаємопов'язаних факторів виробничого середовища, які в процесі праці впливають на працездатність і здоров'я людини.

Умови праці поділяють на три основні групи: санітарно-гігієнічні, психофізіологічні та естетичні.

До санітарно-гігієнічних умов належать: температура, за­пиленість повітря різними домішками, освітленість робочих місць, рівень виробничого шуму й вібрації.

Умови праці за цими факторами можна регулювати, впро­вадивши наступні заходи:

- обладнання опалювальних і вентиляційних при­строїв, усунення протягів;

- герметизація кабін тракторів і комбайнів;

- повна механізація й автоматизація робіт по внесенню добрив, пестицидів, застосування індивідуальних засобів захисту (спеці­альний одяг, респіратори, захисні окуляри тощо);

- регулювання двигунів, змащення вузлів, встановлення глушників і звуконепроникних перегородок, використання індивідуальних засобів захисту (спеціальні на­вушники, шоломи та ін.);

- удосконален­ня конструкцій машин, підтягуванням кріплень, викори­стання віброгасників на інструментах і спеціальних м'яких рукавичок, встановленням гумових прокладок.

Психофізіологічні умови праці повинні підтримувати від­повідність між фізичним і психічним станом працівника й сприяти підвищенню продуктивності його праці завдяки відпо­відності між частотою дихання, споживанням кисню з повітря і енерговитратами на виконання роботи.

Заходами, які сприятимуть їх покращенню є:

- вибір найзручніших поз та їх чергування;

- дотримання санітарно-гігієнічних умов;

- забезпечення раціонального режиму робочого дня в цілому і мікропауз у процесі роботи;

- сприятливі відносини у колективі.

Естетичні умови. Виробнича естетика – це:

- створення комфорту на кож­ному робочому місці;

- раціональне розміщення засобів і пред­метів праці з метою зручності їх застосування (зліва, справа, на певній висоті та відстані від руки тощо);

- дотримання чистоти і порядку на робочому місці;

- вибір оптимального ко­льору приміщення й усіх предметів навколо робочого місця;

- озеленення і впорядкування території.

Важливим у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку.

Розрізняють:

- внутрішньозмінний режим роботи та відпочинку - це порядок чергування їх протягом зміни або робочого дня;

- добовий - характеризується чергуванням періодів виробничого й особистого часу протягом доби;

- тижневий - визначається кількістю робочих днів на тиждень;

- місячний - визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.

Науковими установами рекомендовані правила чергування роботи та відпочинку протягом зміни: на роботах, не пов'яза­них з особливим нервовим напруженням,- 5 хв. відпочинку через кожні 1-1,5 год. роботи; при нормальній напруженості - перерва 10-15 хв. через 2 год.; на важких або одноманітних роботах - перерви частіші й триваліші.

Тривалість перерви на обід розраховують не лише на приймання їжі, а й з урахуванням часу для відпочинку, відновлення працездатності. На термінових роботах (наприк­лад, на збиранні врожаю) рекомендують застосовувати вах­товий метод при тривалості вахти від 3 до 6 год. У тва­ринництві замість тривалої перерви між циклами доцільно переходити на двозмінний режим роботи.

Режим роботи та відпочинку (режим дня) встановлюють на кожному підприємстві для певної галузі з урахуванням її особливостей і оформляють як розпорядок робочого дня. Невиконання правил внутрішнього розпорядку призводить до зриву робочого процесу й вважається порушенням трудової дисципліни.