5. Політичні ідеї Античності

В античній Греції на рубежі ІІ та І тисячоліть до н.е. формуються суспільно-громадські центри, розвиваються політичні вчення. У розвитку соціально-політичні вчення проходять три етапи:

Перший етап (ІХ-УІ ст. до н.е.) пов'язаний із становленням давньогрецької державності і представлений працями Гомера, Гесіода, Солона, Геракліта, Піфагора та піфагорійців.

Другий етап (друга половина ІУ-ІІ ст. до н.е.) припадає на період розквіту древньогрецької філософської і політичної думки. Цей етап представлений вченнями софістів, Сократа, Демокріта, Платона, Арістотеля.

Третій етап (друга половина ІУ – ІІ ст. до н.е.) характеризується занепадом давньогрецької державності. Погляди цього періоду розвитку політичної думки відображені у вченнях Епікура, стоїків, Поліція.

Давньогрецька і давньоримська політичні парадигми характеризуються такими рисами:

- відбулась велика духовна революція, яка вивільнила людину;

- свобода як онтологічна умова людського існування спряла самореалізації людини;

- апробувалися всі форми політичних режимів і були викладені міркування про ідеальну державу (політію як конституційну демократію);

- вперше були розроблені ідеї про розподіл влади, правову державу і громадянське суспільство;

- мораль вважалась основою політики як удосконалення особистості;

- розум – рушійна сила суспільного прогресу;

- розвиток політичної демократії як основи становлення давньогрецької цивілізації;

- повернення до себе як вищий розквіт “грецького духу”;

- розвиток натурфілософії стоїцизму: завжди жити згідно з природою, природа тотожна розуму, людини повинна чинити розумно;

- розвиток системи рабовласницького права Давнього Риму, в якому виокремлювалось природне право, право народів, право громадян, а також приватне і публічне право;

- римське право як мистецтво добра і справедливості;

- уявлення про те, що державність виникла в ході історичного процесу і є продуктом “суспільного договору”, а різні закони можуть бути удосконалені, включало в себе концепцію історичного прогресу.

2.1. Політичні погляди Платона. Платон (428-347 до н.е.) – давньогрецький філософ, який у своїх працях “держава”, “Політика”, “Закони” виклав вчення про ідеальну державу.

Саме Платон заклав основи політичної філософії: розробив концепцію ідеальної справедливої держави, принципи політичної солідарності, колективізму і рівності; проаналізував такі форми правління, як аристократія, тімократія, олігархія, тиранія, анархія, демократія.

Також вчений філософськи обґрунтував теорію політики, політичне знання, політичне мистецтво; визначив такі поняття, як політична ідеологія, державний устрій, форми державного управління, політична свобода, справедливий закон.

Політичні погляди Арістотеля (384-322). Давньогрецький філософ, вчений-енциклопедист, один із найдавніших мислителів в історії людства. Головні політичні ідеї виклав у працях “Політика”, “Афінська політика”, “Риторика”, “Етика”. Мислитель започаткував емпірико-теоретичний підхід до вивчення політичних проблем, досліджень політичної системи.

Саме він розширив класифікацію форм правління, запропонувавши шестичленну систему: монархія, тиранія, аристократія, олігархія, політія, демократія. Арістотель є засновником патріархальної теорії держави: держава – це результат розвитку сім’ї, абсолютна влада правителя є продовженням влади батька в сім’ї.

У праці “Політика” вчений виклав основні проблеми суспільного і державного життя, розглядав людину як “політичну істоту”, яка прагне до державного об’єднання. При правильному режимі влада використовується для загального блага, а при неправильному – для задоволення приватних інтересів правлячої групи.

Політичні вчення Стародавнього Риму мали багато спільного з політичними вченнями Стародавньої Греції. Пояснюється це тим, що тут формувались держави на основі однотипних соціально-економічних і станових відносин, з глибокою спадковістю у розвитку їх культури. Політичні вчення у Стародавньому Римі формувалися на снові філософських шкіл, перенесених з Греції. Та новизна і оригінальність політичних поглядів римських мислителів полягала в тому, що ними висунуті ідеї, які відповідали відносинам зрілості рабовласницького суспільства. Зміни у політичній теорії обумовлені розвитком відносин приватної власності та рабства.

Один з ідеологів римської аристократії, знаменитий оратор Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до н.е.) в діалогах “Про державу” і “Про закони”, наслідуючи Платона, виклав вчення про державу в дусі вчення аристократії, відповідно до якого держава виростає з сім’ї, і державна влада вручена мудрецям, здатним наблизитись до осягнення світового божественного Розуму.

Якби люди жили за заповітами і звичаями батьків, то держава могла б стати вічною. Мета держави – охорона майнових інтересів громадян.

Права мудрих і гідних громадян, включаючи право власності, випливають безпосередньо з природи, з природного закону.

Майнові та соціальні відмінності між людьми виникають не від народження, а через відносини приватної власності, що встановлюються в суспільстві.