Тема 4.1. Основні поняття та значення пожежної безпеки.

1. ЗАКОН УКРАЇНИ ,,ПРО ПОЖЕЖНУ БЕЗПЕКУ”.

Прийнятий постановою Верховної Ради України від I7.12.199Зр. Складається з 41-ї статті.

Даний Закон визначає загальні правові, економічні i соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України; регулює відношення державних, юридичних i фізичних осіб в цій області незалежно від виду їх діяльності i форм власності.

2. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПОЖЕЖ.

Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціально відведеним місцем, яка наносить матеріальні збитки.

Основні причини виникнення пожеж:

2.1 Необережне поводження з вогнем 45%.

2.2 Порушення правил експлуатації електрообладнання та електроприладів.

2.3 Несправність опалювальних приладів 9%.

2.4 Несправність виробничого обладнання.

2.5 Іскри при зварювальних та інших вогневих роботах.

2.6 Самозагоряння промаслених обтирочних матеріалів.

2.7 Невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

2.8 Статичний i атмосферний струм.

2.9 Пустощі дітей з вогнем.

Тема 4.2. Пожежонебезпечні властивості матеріалів I речовин.

1. ПОНЯТТЯ ПРО ГОРІННЯ, СПАЛАХ, ЗАЙМАННЯ, САМОЗАЙМАННЯ, САМОЗАПАЛЕННЯ.

Горіння — це хімічний процес з’єднання горючої речовини з киснем повітря. Горіння виникає за наявності:

1. Горючої речовини (матеріал, суміш, конструкція).

2. Окислювача (кисень повітря, азотна кислота, пероксид натрію, бертолетова сіль тощо).

3. Джерела запалювання.

При відсутності однієї з цих умов процес горіння припиняється. Чим нижча температура займання, тим вища вогненебезпечність матеріалів.

Основні причини займання:

1.1 Безпосередня дія відкритого вогню.

1.2 Іскра від замикання електричних дротів.

1.3 Внутрішні хімічні процеси.

1.4 Променева теплота.

1.5 Громові розряди.

1.6 Теплота сонячних променів.

Розрізняють наступні фази запалення:

1. Спалах — короткочасний швидкий процес згоряння суміші горючих парів (газів) i повітря при дотиканні з ними вогню або розпеченого тіла.

2. Займання — це процес безперервного горіння горючих газів в суміші з повітрям, який виникає при попаданні в горючу речовину відкритого вогню, розпеченого тіла або електричної іскри.

3. Самозаймання — це швидкий процес загоряння, який відбувається при з’єднанні з повітрям рідких, твердих (вугілля, торф) та газоподібних речовин, нагрітих до відповідної температури без піднесення до них відкритого вогню.

4. Самозапалення — повільний (деколи швидкий) екзотермічний процес, який відбувається без поєднання з відкритим вогнем. Наприклад: кам’яне вугілля i торф у вологому стані; просочені маслом обтирочні матеріали; деревинна тирса; металева стружка при дотиканні з повітрям.

2. СПАЛИМІСТЬ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ I ВОГНЕСТІЙКІСТЬ БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ.

Виникнення пожеж в будинках i спорудах, розповсюдження вогню в них у значній мірі залежать від пожежонебезпечних властивостей матеріалів i конструкцій.

Для оцінки пожежної небезпеки будівельних матеріалів i конструкцій важливо знати такі їх властивості, як спалимість i вогнестійкість.

2. Згідно стандарту за спалимістю речовини i матеріали поділяються на три групи:

1. З приміщень будь-якого поверху, крім першого, у коридори, що ведуть на сходову клітку (в тому числі через хол); при цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні.

2. З приміщень у сусідні приміщення на цьому ж поверсі, які забезпечені виходами, вказаними вище.

Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено. Максимальна віддаль (1) між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення визначається за формулою:

,

де Р - периметр приміщення, м.

Число евакуаційних виходів повинно бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель.

Допускається влаштування дверей з відчиненням усередину приміщення у разі одночасного перебування в ньому не більше 15 людей.

При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатись лише на внутрішні запори, котрі легко відмикаються.

Мінімальна ширина шляхів евакуації— не менше 1м, дверей — 0.8м.

3.СПОСОБИ І ЗАСОБИ ГАСІННЯ ПОЖЕЖІ.

Припинення горіння досягається за допомогою вогнегасник засобів:

1. води (у вигляді струменя або у розпиленому вигляді);

2. інертних газів (вуглекислота тощо);

3. хімічних засобів (у вигляді піни або рідини);

4. порошкоподібних сухих сумішей (суміші піску з флюсом);

5. пожежних покривал з брезенту та азбесту.

1. Вода - найбільш дешева i поширена вогнегасна речовина. Порівняно з іншими вогнегасники речовинами вода має найбільшу теплоємність i придатна для гасіння більшості горючих речовин.

Вода застосовується у вигляді:

1. компактних струменів;

2. розпилених струменів;

3. водяної пари.

Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем i пилом — тверді, волокнисті, сипучі речовини, спирти, трансформаторне i солярове мастила.

Водяна пара — застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до i невеликих загорянь на відкритих установках. Вогнегасна концентрація пари у повітрі становить 35%.

Водні розчини солей — застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф тощо). У воду додають поверхнево-активні речовини: піноутворювач ПО-1, сульфазоли НП-16, сульфонали, змочувач ДП то що.

Водою не можна гасити:

1. легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки, маючи велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин i збільшує площу горючої поверхні;

2. карбіди та селітру — вони при контакті з водою виділяють горючі речовини;

3. металевий калій, натрій, магній та його сплави, оскільки, внаслідок їх взаємодії з водою, виділяється водень, котрий посилює горіння;

4. електрообладнання, що знаходиться під напругою — вода струмопровідна;

5. цінні папери i пошту.

3.2. ВОГНЕГАСНИКИ ВУГЛЕКИСЛОТНІ.

Ручні вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж всіх видів загоряння.

Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється i за рахунок цього її температура знижується до -70°С. При переході рідкої вуглекислоти у газ її об’єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випаровуванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4м, час дій 30...60с.

Вогнегасник слід тримати за ручку для уникнення обмороження рук i зберігати далі від тепла для запобігання від саморозрядження.

Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також горючі рідини i тверді речовини.

Не можна гасити:

1. спирт i ацетон — вони розчиняють вуглекислоту;

2. терміт, фотоплівку, целулоїд — вони горять без доступу повітря.

3.3 Вогнегасники пінні. Ручні хімічні пінні вогнегасники використовуються для гасіння твердих речовин та горючих легкозаймистих рідин.

Не можна гасити:

1. електрообладнання, що знаходиться під напругою;

2. калій, натрій, магній та його сплави;

3. цінне обладнання, пошту та папери.

3.4 Порошкові вогнегасники ефективні при гасінні:

1. лужних металів;

2. легкозаймистих i горючих рідин;

3. горючих газів;

4. електроустановок.

- ультразвуковий сповіщувач ДУЗ-4, його робота основана на ефекті Доплера (відображені від об’єктів, що рухаються, ультразвукові коливання мають частоту, яка відрізняється від тієї, що випромінюється).

Може використовуватися у торгівельних залах автомобільних магазинів у неробочий час.

д) комбіновані сповіщувачі – суміщають функції димових і теплових сповіщувачі.

Література:

1. Законодавство України про охорону праці (збірник нормативних документів). Томи 1,2,3,4. Київ. 1995.

2. Ю.М.Кузнецов. Справочник ,,Охрана труда на предприятиях автомобільного

транспорта. Москва.” ,,Транспорт”. 1986.

3. В.И.Колышев. «Охрана труда в дорожном строительстве». Москва, транспорт,

1988.

4. Я.І.Бедрiй, ,,Охорона праці”, Львів. 1999.

5. Жидецький