1. Причини невдалої реорганізації Воєнної організації держави.

Умови та основні аспекти в яких будується Воєнна організація держави та які найбільш суттєво впливають на її реформування розподіляють на політичні, правові, організаційні та економічні.

Політичні умови.

Політичні задачі, які кожна держава вирішує за допомогою військової сили, у нас із самого початку не були визначені. У заявах наших політиків початку 1990-х років переважали заяви: противника у нас немає, Україна ні з ким не збирається воювати. Звідси висновок: а навіщо нам Збройні Сили? Якщо противників і ворогів немає, то і ЗС не потрібні! Скоротити їхню чисельність до самого мінімального рівня. Чим менша армія, тим менше проблем з її забезпеченням, з фінансуванням, з розміщенням! Це перша причина невдачі військової реформи. Тобто військова реформа із самого початку не мала вірного політичного напрямку. Збройні Сили залишилися наодинці із нерозв'язаними проблемами.

Суттєву загрозу національній безпеці склала на той час відсутність компетентних спеціалістів у галузі оборони й безпеки в урядових і парламентських структурах , які б змогли визначити основні напрямки воєнної реформи.

Правові умови.

У процесі створення нормативно-правової бази з оборонних питань в Україні прийнято понад 30 законів і видано понад 20 указів Президента України. Однак, у цьому пакеті документів є багато протиріч, неточностей, окремі положення або в цілому деякі нормативні акти застаріли і потребують змін стосовно нових умов.

Однією з головних причин такого стану нормативно-правовою бази у сфері оборони залишаються неподоланні міжвідомчі бар’єри між усіма інститутами держави. Самостійне розроблення документів кожним силовим міністерством і відомством за умов недостатнього рівня координуючого впливу на цей процес з боку вищих органів державного управління привело до переваги корпоративних інтересів над національними, а в підсумку – до інтеграції органів силових відомств з тіньовими елементами економіки та кримінальними структурами.

На вищому рівні пакету нормативно-правових актів, що регламентують діяльність ЗС та інших військових формувань у сфері оборони, знаходиться Конституція України, на другому рівні - Концепція національної безпеки України і Воєнна доктрина України.

У результаті розрізненості розробки цих документів порушувалась послідовність і пріоритетність у розробленні нормативних актів. Нормативні акти більш високого рангу (Конституція України - 1996 р., Концепція національної безпеки України - 1997 р., а Воєнна Доктрина 1993р.) прийняті із значним запізненням, що вимагало перероблення практично всього пакету документів, які з них витікають та повинні узгоджуватися. Крім того, недоліки у формулюваннях окремих положень нормативних актів вищого рівня, автоматично переносились в інші документи.

Серед перелічених, основним документом є Конституція України. Аналіз цього документа дозволив виявити окремі його недоліки. .

По-перше, у Конституції України визначено що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості покладається тільки на ЗС України. Однак, ЗС України не вирішують усього комплексу завдань у сфері оборони (політичних, економічних, дипломатичних, інформаційних і т. ін.), а тільки ті, які реалізуються, насамперед, збройним шляхом.

По-друге - Президент України є Верховним Головнокомандувачем тільки Збройних Сил України та його вплив на інші військові формування начебто не поширюється.

Необхідно визначитися з поняттям Збройних Сил України, під якими розуміємо власне армію, що є у складі Міністерства оборони України, а військові формування інших міністерств і відомств, хто і як здійснює ними централізоване керівництво? Мабуть Президент України повинен бути Верховним Головнокомандувачем Сил оборони України.

Важливим нормативним актом, що регламентує завдання військової організації держави є Концепція національної безпеки України, яка також потребує свого уточнення за таких причин.

По-перше, у Концепції повинно бути дано визначення воєнної організації як цілісного інституту держави, а не наведено просте перелічення існуючих в Україні військових формувань й то не всіх. Наприклад, на військовому параді Міністр Оборони вітався з представниками податкової інспекції. Ця служба входить у військову організацію держави? Хто його знає?

По-друге, у Концепції повинні бути конкретизовані завдання складових частин військової організації у системі забезпечення національної безпеки України.

Складовою частиною Концепції національної безпеки України є Воєнна доктрина України. Зміни в міжнародному, економічному і внутрішньому стані України, що відбулися за останні роки, вимагали прийняття нової Воєнної доктрини. На основі проекту Воєнної доктрини розроблена програма реформування і розвитку ЗС України, яка прийнята у 2000р. Вона не враховує політичні погляди і їх розвиток на сучасному етапі.

Організаційні умови.

Великою помилкою на початковому етапі реформування Збройних Сил було бажання зберегти бюрократичні структури та старі методи реформування.

Ще одним фактором, який завдав оборонній сфері шкоди, є відсутність необхідних знань в управлінського апарату і владних структур та вміння проводити реформування й розвиток Збройних Сил. Було багато об'єктивних і суб'єктивних причин, але залишається фактом те, що Збройні Сили були кинуті на самовиживання, а управлінські рішення спрямовувались на короткотермінові реакції, прийняті під тиском обставин або з популістських поривань.

Величезних збитків зазнала наша країна через те, що ні урядовці, ні воєнна наука не дали бачення цієї проблеми з огляду на системний підхід до її розв'язання.

Економічні умови.

Усяка військова реформа спирається на економічний потенціал держави.

Згідно з теорією суспільних благ, однією з основ якої є національна оборона, оборонні витрати приносять для суспільства не менше користі, ніж соціальні, бо вони є ціною, за яку купується безпека. Уряди багатьох країн світу, у тому числі й розвинених, оголошують їх найважливішою ''соціальною інвестицією". Нехтувати цим не можна, оскільки забезпечення безпеки - це основа основ існування держави.

На території України був розміщений величезний воєнно-промисловий комплекс, який нараховував 1840 підприємств, де працювало 2,7 млн. чоловік.

Це був один з десяти найпотужніших ВПК світу, де створювалися такі перспективні зразки техніки й озброєння, які й до сьогодні ще ніким не перевершені. Ми отримали унікальний потенціал; яким треба було правильно розпорядитись.

Глибинної кризи не змогла уникнути не лише оборонна промисловість, але й наукова та науково-виробнича сфера - 205 найбільш значних виробничих об'єднань (підприємств) і 139 науково-виробничих об'єднань (організацій). В оборонному комплексі працювало 65 тис. наукових співробітників, з них 8,5 тис. докторів і кандидатів наук. Через безсистемність, неповне фінансування, практичне згортання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для основного замовника - Міністерства оборони, через ігнорування науково-технічного прогресу та необхідності створення інноваційної моделі розвитку, держава не змогла випускати наукоємну, високотехнологічну, конкурентоспро­можну, ресурсозберігаючу й екологічно безпечну продукцію не лише воєнного, але й подвійного і суто цивільного призначення для задоволення потреб внутрішнього й зовнішнього ринків.

Вимоги Закону щодо забезпечення Збройних Сил підготовленими кадрами, майном та іншими матеріальними й фінансовими ресурсами з року в рік не задовольняються. Йдеться не про нормативні потреби, а лише про мі­німально необхідні. За даними Уряду, на кінець 2009р. Міністерство оборони мало заборгованість близько 3 млрд. грн.

Уряд не фінансує в повному обсязі навіть затверджені Законом про Державний бюджет видатки на оборону, а це не дає можливості забезпечити підготовку та підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної го­товності Збройних Сил. У такому разі, що можна говорити про такі важливі заходи, як підготовка національної економіки, території, органів державної влади, військового управління та місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період? Адже цей процес має бути плановим і .безперервним.

Ситуацію із вкрай обмеженим і незадовільним фінансуванням оборонних видатків мала певним чином (частково, на певний проміжок часу - до економічної стабілізації держави) поліпшити економічна й господарська діяльність Міністерства оборони. Але Концепція економічної та господарської діяльності Збройних Сил України у сучасних умовах не була реалізована у той мірі як планувалось.

Таким чином, розбудова Воєнної організації держави зіткнулася зі складною проблемою, коли затрати на утримання армії примушують все більше скорочувати її. Але існує рівень, нижче за який іде розбалансування видів Збройних Сил та родів військ, котрі могли б виконувати усі функції національних складових системи оборони.

Фактори, спричинені невдалим реформуванням

Перше, що мають усвідомити уряд і суспільство, — це те, що за кошти, які сьогодні виділяються, купити таке загальносуспільне благо, як Оборона - нереально. Тому стверджувати, що Збройні Сили високо боєготові, боєздатні й спроможні виконати покладену на них функцію щодо оборони України - захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, безпідставно.

Потрібно також визнати, що держава повинна і має можливість забезпечити на рівні хоча б критичної межі функціонування оборонної сфери.

Слід сказати, що процес реформування з прив'язкою до стандартів НАТО, сам по собі, без відповідних витрат не оптимізує й не збалансує, а ще більше погіршить ситуацію і створить асиметричні загрози.

Світ скорочує чисельність Збройних Сил за рахунок збільшення бойового потенціалу, шляхом впровадження найновіших систем озброєння, техніки, систем управління та розвідки. Але в Україні внаслідок фізичного й морального зношення бойового потенціалу, відсутності фінансування на його поновлення, модернізацію, ремонт і регламентні роботи бойовий потенціал знизився порівняно з 1992 р_:, за експертними оцінками, майже на 90 %.

Знижуючи бойовий потенціал і не маючи можливості його компенсувати, ми ще скорочуємо чисельність Збройних Сил. Якщо в країнах НАТО щорічно витрачається на оборону до 4 % ВВП, то в Україні - близько 0.9 %, хоча Законом України "Про оборону України" передбачено на ці витрати не менше 3% ВВП. Крім того, порушуються пропорції структури видатків. Адже впродовж цих років понад 85 % загальної суми бюджету Міністерства оборони йшло на утримання особового складу, отже, коштів на процеси оновлення та відтворення не залишалося.

Поряд із щорічним зниженням бойового потенціалу майже на 9 % внаслідок фізичного й морального зношення озброєння та військової техніки, упродовж кожних 10-14 років подвоюється вартість новітніх озброєнь, а кожного наступного року на 5-10% збільшується вартість ремонтно-експлуатаційних робіт. Якщо своєчасно не проводити оновлення, то розкручуватиметься "спіраль руйнації", яка розбалансовує систему, розриває потоки й послідовність етапів, руйнує науково-технічний, виробничий та експлуатаційний потенціали ЗС.

Сьогодні в умовах економічної кризи навіть на мінімальному рівні не забезпечені нижні межі, передбачені нормативно-правовими актами. На програму реформування та розвитку Збройних Сил України в бюджеті передбачається сума, менша за мінімальну потребу, і з цієї суми, як показала практика 2007-2009 рр., фактично фінансується лише 30 %.

По-друге, якщо чисельність військовослужбовців буде скорочена, то Міністерство фінансів відповідно, як це вже стало за правило, скорочує й видатки на програми утримання Збройних Сил. Не збільшивши обсягів витрат на інші програми, а залишивши їх на рівні поточних, це робиться з року в рік, ми не зможемо вирватись із замкненого кола.

По-третє, відповідно до Державної програми переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, держава не зменшить витрати, а навпаки, збільшить їх. Контрактна армія надто дорога, і не кожна країна світу може дозволити собі її утримання. За експертними оцінками, затрати на контрактника в 2,5 рази вищі, ніж на військовослужбовця строкової служби. Отже, затрати на утримання особового складу Збройних сил не зменшаться, а збільшаться.

У свою чергу, зі зростанням витрат на утримання Збройних Сил зменшиться частка видатків на оновлення й розвиток. Досягти пропорцій, щоб 50% йшло на утримання Збройних Сил, 25.% - на закупівлю озброєння та військової техніки, а 25 % - на експлуатацію та бойову підготовку, поки ще не вдасться.

Проте тенденція до стійкого збільшення частки оборонних витрат простежується в оборонних бюджетах наших сусідів - країн Центральної та Східної Європи (до 27 %), Туреччини (до 40 %), Російської Федерації (до 45 %), не кажучи вже про індустріально розвинені країни Велику Британію (до 47 %) та США (до 50 %).

Перший крок виправлення такого стану реформ - це повинно бути розроблене їх науково-методологічне забезпечення.

Слід відмітити, що з середини 2008 р. така робота у МО України з участю Уряду країни почалась, що дає певні надії на хід та вихід реформи з кризи.

В Міністерстві оборони України за участю експертів НАТО розроблено пакет Національних цілей воєнної реформи. З урахуванням цих цілей та з огляду на рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 травня 2009 року в національну систему оборонного планування впроваджуються універсальні механізми планування розвитку Збройних Сил. За результатами Огляду визначена перспектива розвитку Збройних Сил України на період до 2015р.

Переходячи до питань Стратегії воєнної безпеки України, слід зазначити, що головні цілі воєнної політики України формуються з огляду на положення Конституції України та Закону "Про основи національної безпеки України" і в конкретизованому вигляді викладені у Воєнній доктрині України.