Питання для контролю знань

1. Охарактеризуйте основні етапи розвитку української культури

2. Дайти характеристику культури східнослов´янських племен.

3. Проаналізуйте особливості світогляду трипільців.

4. Обгрунтуйте значення релігійних вірувань та міфології слов’янських племен для формування та розвитку культури.

Лекція 3

Тема: Культура Київської Русі

План

1. Християнство і його вплив на культуру Київської Русі.

2. Розвиток книжної справи і літератури.

3. Розвиток писемності. Освіта.

4. Архітектура Київської Русі.

5. Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка.

6. Театральне мистецтво. Музика. Танок.

7. Внесок Київської Русі у розвиток культури

8. Місце і роль культури Київської Русі у світовій та вітчизняній культурі.

Мета: розвинути уявлення про становлення і розвиток національної медичної науки, сприяти збагаченню власної духовної культури шляхом самоосвіти; систематично працювати над вдосконаленням культурно-освітніх знань.

Студенти повинні знати: загальні відомості про культурно-історичний процес. Провідних діячів науки і культури, які визначили характер і особливості культури Київської Русі.Найважливіші етапи в розвитку медицини та видатних вчених української медичної науки.

Студенти повинні вміти : аналізувати культурний розвиток Київської Русі . Розрізняти особливості світобачення цієї культурно-історичної епохи. Визначати природу різних жанрів художньої творчості й видів мистецтва в епоху Київської Русі.

Література

1. Є. В. Козира. Українська і зарубіжна культура..-К.: Здоров’я, 2001

2.Українська і зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М. Закович, І.А. Зязюн та ін. – К.: “Знання”, КОО, 2000

Християнство і його вплив на культуру Київської Русі.

Культура Київської Русі – видатне явище світової середньовічної культури. Хронологічно вона охоплює ІХ – сер. ХІІІ ст.. Культура ця розвивалася в загальному контексті світової культури, але мала лише їй властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов’янськими традиціями, що найяскравіше виявилося у плануванні й забудови міст, у композиційних особливостях архітектурних ансамблів і окремих споруд, своєрідності декоративно-прикладного мистецтва й пластики.

В історії Київської русі маємо дві окремі релігійні і, відповідно, культурні доби. До 988 року, як зазначалося, засобом задоволення духовних потреб східних слов’ян був анімізм, в основі якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Вирішальне значення в історичному розвитку держави відігравала далекоглядна реформа князя Володимира – запровадження християнства.

Розуміючи, що Київська Русь пережила свою традиційну анімістичну язичницьку релігію, Володимир став замислюватися над тим, щоб знайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних та політичних прагнень суспільства. Якщо провести аналогію з сучасністю, він потрапив у становище глави однієї з держав “третього світу”, що прагне прискорити модернізацію своєї країни й відтак змушений вибирати якусь одну з двох провідних ідеологій найбільш розвинутих суспільств світу – капіталізм чи соціалізм. Для Володимира цими двома високорозвиненими системами віри, які потрапили до поля його зору, було християнство та іслам, тобто релігії тих країн, з якими Русь мала й намагалася утримати якнайтісніші торговельні та політичні стосунки. Хоч у “Повісті временних літ” розповідається, як посланці Русі відкинули іслам через те, що він забороняв уживати алкогольні напої, й начебто спинили свій вибір на християнстві з Візантії, яке розкішними релігійними обрядами викликало захват. Насправді ж за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники.

Як свідчить хрещення Ольги, християнство вже пустило коріння в Києві. Сусідство Русі з поспіль християнізованими болгарами і новонаверненими поляками та уграми лише прискорило цей процес. Проте прийняття християнства й саме його візантійського різновиду насамперед пояснювалося політичними причинами. У 987 р. за надану візантійським імператором допомогу у придушенні повстання Володимир став вимагати видати за нього їхню сестру Анну. Побоюючись, що згода на шлюб із “варваром” похитне престиж імператорської династії, візантійці всіляко намагалися поправити становище, домагаючись від Володимира прийняти християнство. Але навіть після хрещення Володимира у 988 р. вони робили спробу відтягнути шлюб. І все ж після того, як русичі завоювали у Криму візантійське місто Херсонес (Корсунь), шлюб нарешті відбувся. У 988 р., прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав позганяти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну й там усіх разом вихрестити. Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, а натомість будувалися християнські церкви. Церква, організаційні структури й служителі якої були цілком запозичені й привезені з Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, на її потреби знаходила, крім того, десята частина княжих прибутків.

Проте під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов’ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір’я, що полягало у дотриманні язичницьких за походженням звичаїв та обрядів, витворився новий вид християнства, який увібрав, окрім власне християнської обрядовості, культи давніх слов’янських вірувань.

Наприклад, Великдень був головним християнським святом українського народу доби Київської Русі. Воно увібрало в себе також і передхристиянські обряди, що тісно пов’язувалися з хліборобським господарством, поминанням померлих, величанням і віншуванням, весільним та обрядовим співанням пісень. Це було свято радості й веселощів, що об’єднувало весь рід, плем’я спільним торжеством. Свято Великодня збігалося в ті часи з поганським святом весняного воскресіння природи. Звідти й українські писанки зі знаками Сонця, рослин та звірів, звідти й наші гаївки (давньоукраїнські народні пісні-веснянки). Тому й утвердилися тут паралелі: воскресає вся природа і воскресає її Творець – Христос.

Зелені Свята, або П’ятидесятниця, - перше за чергою літнє свято. За християнською легендою – це пам’ятка Заслання Святого Духа на апостолів на початку Христової Церкви. Ці свята так і зберегли свою дохристиянську назву – “Зелені”. В це свято “маїли” (заквітчали, клечали) хати, церкви та господарські будівлі.

Купала – в своїй основі хліборобське свято – справлялося на початку жнив. Після запровадження християнства воно локалізувалося і з’єдналося зі святом Іоанна Хрестителя – Предтечі Христового (24 червня за ст.. календарем), перебравши від нього чимало християнських рис. В уяві наших предків це був святковий і чудодійний час. Предки вірили, що в цей день “сонце у воді купається”, отже й вода мала очищувальну силу. Таку ж силу мав і вогонь. Тому хлопці та дівчата розводили вогнища і стрибали через них.

Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно організована релігія. Християнство принесло в наші землі культ Софії – Премудрості Божої. Мудрість, а з нею віра, надія, любов – це християнські цінності, які знайшли відгук у народі, котрий має характер, психологію. Недарма серед християнських культів святих найорганічніше українським народом був сприйнятий культ Богородиці – Матері всіх матерів. Переакцентація релігійного поклоніння з культу Христа на культ Богоматері відповідає давньоукраїнській ментальності, оскільки Богородиця, на відміну від Христа, що був “спасителем” тільки людської душі, “спасає” весь світ і тим самим робить “тварне буття” причетним до святості й небесного блаженства. Природа, взагалі мирське перестають бути джерелом гріха і порочних спокус.

Християнізація поступово входила в усі галузі суспільного життя. Вона буквально наповнювала його. Церкви та собори ставали головними осередками громадського й освітнього життя. При церквах, монастирях засновувалися і діяли школи, переписувалися й зберігалися книги, творилися літописи. Духівництво впливало на все суспільне життя: єпископи брали участь у радах князів, а князі шанували їх за великий розум і кмітливість; митрополити часто керували київським віче і мали більший вплив на їх рішення, ніж слабосильні київські князі другої половини ХІІ ст.. Вони ставали символом колишньої єдиної Русі. Відповідно до зростання ролі й авторитету духівництва, зростала й кількість єпархій. На 1240 рік їх у нас було вже 16.

Християнізація відіграла прогресивну роль в історичному розвиткові українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв’язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи. Органічно увійшовши в давню українську культуру, християнство посутньо визначало зміст і особливості становлення й утвердження українського національного духу, найхарактерніших рис нашої національної ментальності.