Основні концепції культури

•  богословська концепція культури;

• просвітницька концепція культури;

• еволюціоністська концепція культури;

• революційно-демократична концепція культури;

• концепція культури Дмитра Донцова;

• культурологічна концепція Миколи Хвильового.

Серед культурологічних теорій помітне місце посідають теологічні (богословські) концепції культури. Основна суть цих концепцій зводиться до розгляду релігії як базової основи розвитку культури. На думку богословів, культура – це проміжна ланка між Богом і людиною. Її розвиток відбувається по волі Всевишнього. Будучи залежною від Бога, культура впливає на природу людини і визначає її діяльність. Характерним для теологічних концепцій є протиставлення духовної і матеріальної культури. На думку богословів, духовна культура досягає високого розвитку лише на основі релігії, оскільки вона пронизана світлом божественного розуму. Що стосується людської діяльності і матеріальної культури, то вони вражені секуляризмом і атеїзмом, що є причиною занепаду життя суспільства і гальмом культурного прогресу людства.

Представники богословських концепцій: Аврелій Августин, Жак Мартен, М. Бердяєв, П. Флоренський, Л.Карсавін.

Просвітницька філософія, заснована на ідеї все загальності людського розуму та його законів, природним чином пов’язала культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. І оскільки розум був визнаний іманентною власністю людини, то різниця між людьми, їх спільнотами і народами на цій основі виражалась тільки мірою розумності, кількістю тих прирощень, які несе з собою вдосконалення розуму. Звідси був зроблений ряд висновків принципового значення:

1. Люди і народи не відрізняються наявністю або відсутністю культури, а тільки рівнем культурності.

2. Культура має єдине джерело і загальнолюдський характер.

3. Усякі культурні відмінності між людьми й народами – наслідок їхньої рівновіддаленості від первісного природного світу й мають суто вимірний, а не сутнісний характер.

У цих висновках містяться вже й принаймні три важливі світоглядні ідеї – ідея одвічної єдності усього людського роду, ідея історизму як руху суспільства шляхом просвіти та ідея прогресу, пов’язана із спадкоємним розвитком історії, з успадкуванням та нагромадженням людського досвіду.

Представники: Імануіл Кант (1724-1804). Фрідріх Шіллер (1759-1805), Георг Гегель (1770-1831).

Еволюціоністська теорія культури представлена в працях американського вченого Л. Моргана (1818-1881) і англійського історика Е. Тейлора (1832-1917) та інших дослідників. Її сутність полягає в тому, що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Аналізуючи культуру первісного суспільства, Е. Тейлор дійшов висновку, що розвиток того чи іншого народу відбувається прямолінійно, від простого до складного. Л. Морган у розвитку суспільства виділяє такі основні стадії: дикість, варварство, цивілізацію. На різних ступенях розвитку народи живуть окремо і відповідно створюють власну культуру. Але посилення контактів між державами, зближення народів, обмін досягненнями культури зумовлює спільність культурних цінностей і засвоєння їх людством. Провідна ідея еволюціонізму – це прямолінійність культурного прогресу і обов’язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку.

Значного поширення набула революційно-демократична (марксистська) концепція культури. Її основоположниками були К.Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820-1895). Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально-перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задоволення матеріальних потреб, а також на формування висококультурної людини як суспільного об’єкта діяльності. В системі культури марксизм виділяє два рівні: матеріальну і духовну культури. Матеріальна культура характеризує діяльність людей з точку зору її впливу на розвиток людини, виявлення того, в якій мірі ця діяльність сприяє розвиткові обдарувань і творчих здібностей особи, наскільки вона реалізує її сутнісні сили, сприяє вдосконаленню людини. Духовна культура спрямована на перетворення духовного світу людини і його соціального буття. на межі матеріальної і духовної культур виникають такі соціальні явища (архітектура, дизайн, наукові дослідження, виробниче навчання і т. ін.), які одночасно є матеріальними і духовними. Все це – свідчення цілісності й системності культури.

Концепція культури Дмитра Донцова. Д. Донців – головний ідеолог інтегрального націоналізму (20-і роки ХХ ст..). Інтегральний націоналізм сповідував колективізм, що ставив націю над індивідом. Поряд із цим він закликав своїх прибічників бути “сильними особистими”, які ні перед чим не спинились би для досягнення тих чи інших цілей. Одна з них зводилась до того, щоб змусити народ діяти як об’єднане ціле, а не як різні партії, класи чи регіональні групи. Інтегральні націоналісти закликали “пробиватися у всі царини народного життя, у всі його закутки, у всі установи, товариства, групи, в кожне місто, село, в кожну родину”. Разом із прагненням монополізації всіх аспектів життя нації прийшла й нетерпимість. Переконані, що знають єдиний шлях досягнення національної незалежності, інтегральні націоналісти були готові воювати з кожним, хто стане їм на заваді.

Д.Донців стверджував, що нація – це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобуття незалежної держави, закликав до створення нового типу українця, беззастережно відданого нації та справі незалежної державності.

Культурологічна концепція Миколи Хвильового. Найбільш відкрито і пристрасно закликав відкинути “російський шлях” Микола Хвильовий. Цей видатний діяч (справжнє прізвище Фітільов) виріс на Східній Україні в родині дрібного російського дворянина. Переконаний інтернаціоналіст, він під час громадянської війни приєднується до більшовиків, прагнучи взяти участь у будівництві всезагального й справедливого комуністичного суспільства. після війни Хвильовий стає одним із найпопулярніших радянських українських письменників засновником авангардної літературної організації “Вапліте”, а також дослідником питань українсько-російських взаємин, особливо у царині культури.

Сповнений ідеалістичних сподівань, комуніст Хвильовий гірко переконується у кричущій невідповідності між теорією й практикою більшовиків у національному питанні та у російському шовінізмі парт -бюрократів. Щоб урятувати революцію від згубного впливу російського націоналізму, Хвильовий вирішує викрити його. Він доводить, що “пасивно-песимістична російська література сягнула своєї межі й зупинилася на роздоріжжі”, та радить українцям відмежуватися від неї. Пристрасний заклик Хвильового до українців йти власним шляхом був висловлений у знаменитому його гаслі “Геть від Москви!”.

В літературі він закликав орієнтуватися на Європу і на традиційні джерела світової культури, до незалежності української культури від Москви