3. Структура і функції політичної системи суспільства

Політична система має власну структуру, яку можна виразити у вигляді таких підсистем (елементів):

1. інституціональна підсистема, що складається з різних державних і суспільно-політичних інститутів, з неполітичних організацій, ЗМІ (щодо цієї підсистеми дослідники використовують поняття "політична організація суспільства");

2. комунікативна підсистема – система, що є сукупністю відносин й принципом взаємодії, котрі складаються як усередині політичної системи, так й поміж її підсистемами. Відносини за формою можуть виступати як примус, конфлікт, нейтралізація, ізоляція або співробітництво;

3. нормативна підсистема, що виступає як сукупність різних політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємозв'язків між суб'єктами політичної системи (а це конституція, закони, нормативні акти, історичні й національні традиції і звичаї, мораль);

4. культурно-ідеологічна підсистема, яка включає у себе сукупність політичних поглядів, теорій і концепцій, а також політичну і правову культуру. Політична культура здійснює великий вплив на функціонування політичної системи. На її основі формуються політичні погляди та переконання особистості, від яких залежить участь людини у політичному житті. Політична культура, із одного боку, визначає стійкість і життєздатність політичної системи, з іншого – надає своєрідності політичним системам, роблячи форми політичного устрою більш багатоваріантними;

5. функціональна (регулятивна) підсистема об'єднує способи реалізації влади, які визначають характер взаємовідносин влади і громадянського суспільства, а також способи підтримки його єдності і цілісності. Головною категорії тут є норми права – це встановлені або ж санкціоновані державою й спрямовані на регулювання суспільних відносин загальнообов'язкові задля всіх громадян і юридичних осіб правила поведінки.

Провідна роль у політичній системі суспільства належить її інституціональній підсистемі, яка забезпечує її цілісність й стабільність, формує нормативно-правову базу та засоби впливу на суспільство. Якщо політичні системи минулого виражалися мінімальною кількістю інститутів (більша частина функцій їх була зосереджена в руках монарха), тоді сучасна політична система відрізняється вже більш складною структурною диференціацією, тобто виділенням різних структур (або інститутів) за функціональною ознакою.

Інститути організації, що входять в цю підсистему, умовно поділяються на такі групи.

1. Власне політичні:

   1. держава – фундаментальний елемент політичної системи;

   2. політичні партії й громадські організації, котрі мають політичний характер, сюди включаються опозиційні партії і організації.

Держава та партії мають безпосередній зв'язок з політикою, а політичні завдання та здійснення влади є безпосередньою причиною появи і функціонування. Із партіями також пов'язані функції виявлення інтересів різних груп суспільства і перетворення їх у конкретні програми дій.

2. Не власне політичні:

профспілки, молодіжні, ветеранські, підприємницькі союзи, екологічні рухи, ЗМІ тощо. Хоча політика не є прямою метою їх створення, та вони виступають як групи тиску на державну владу, а також здійснюють суттєвий вплив на виборчі кампанії, не дивлячись на те, що в більшості сучасних країн світська і духовна влада поділені, активну політичну роль у суспільстві може виконувати церква. В умовах теократії вона перетворюється в центральний елемент політичної системи.

3. Неполітичні організації:

виражені спільнотами різного любительського типу (культурні чи спортивні тощо). Незначного політичного відтінку у діяльності вони набувають як об'єкти впливу із боку держави і політичних організацій, так і через свою здатність здійснювати тиск на владу.

В цілому політичні інститути – це формалізовані явища і процеси політичного життя суспільства, щодо котрих належать як самі політичні установи – держава та її структурні елементи (парламент, уряд тощо), політичні партії, громадсько-політичні організації, органи місцевого самоврядування тощо, так і процеси їх упорядкованого функціонування.

Будь-яка політична система багатофункціональна. З основних функцій доречно виділяти наступні:

1. політичне керівництво суспільством, визначення стратегічних завдань та перспектив суспільного розвитку (науковці також говорять про функцію владно-політичної інтеграції суспільства);

2. консолідація суспільно-політичного ладу на підставі цінностей, ідеалів та символів (функція політичного цілепокладання);

3. регулятивна функція – вироблення правил поведінки, притримуватися яких зобов'язані суб'єкти політики;

4. мобілізація ресурсів: задана функція покликана забезпечити максимальне використання ресурсів суспільства для здійснення поставлених завдань;

5. функція розподілення матеріальних і духовних цінностей тощо.

Є й інші підходи. Г. Алмонд поділив функції політичної системи на два види.

1. Функції, що "входять":

   1. політична соціалізація, яка спрямована на формування певного типу як учасника політичного життя, а теж рекрутування – це підбір людей для заповнення статусів у політичних інститутах;

   2. артикуляція інтересів;

   3. агрегування інтересів;

   4. політична комунікація – діяльність за згодою, досягнення компромісів.

2. Функції, що "виходять":

   1. нормотворчість;

   2. використання правил і норм;

   3. контроль з боку держави за дотриманням правил і норм.

Існують і інші підходи щодо класифікації функцій політичної системи, з котрих виділяють:

1. авторитарне розподілення цінностей (передбачає контроль над процесом розподілення суспільних цінностей між різними суспільними групами);

2. впорядкування політичних процесів (задана функція визначена природою політики);

3. поновлення (розвиток) – пристосування до змін у суспільному житті;

4. стабілізація, збереження соціальної цілісності.

Функціонування політичної системи відбувається певними закономірностями. Одні з них мають загальний характер і притаманні всім системам,а інші виявляють себе лише в політичних системах і мають, відповідно, політичний характер.

Загальними закономірностями систем є закономірності рівноваги і маятника. Із одного боку, політична система перебуває в постійному русі, у зв'язку зі змінами внутрішніх і зовнішніх чинників її функціонування. З іншого – задля її нормального функціонування потрібна певна врівноваженість усіх підсистем. За наявності впливу динамічних чинників система прагне щодо досягнення стану оптимальної рівноваги, який би забезпечував нормальне виконання системою її функцій.

Основними ознаками системи є – рівновага, мінливість, стійкість, стабільність, а також стан розвитку системи (статичний та динамічний).

Суть закономірності маятника полягає в тому, що будь-яка система, виведена з стану оптимальної рівноваги, неодмінно спочатку переходить у протилежність. Й причому наскільки значним було відхилення системи в один бік, настільки значним буде її відхилення у протилежний. Дією даної закономірності можна певною мірою пояснити, наприклад, те, що тоталітарний політичний режим спочатку змінюється на свою протилежність – анархію та охлократію і лише в подальшому відбувається еволюція політичної системи щодо справжньої демократії. Наявність закономірності маятника застерігає від різких змін у політичній системі, як і в суспільстві в цілому.

Щодо інших закономірностей політичної системи належать її самозбереження, кореляційна залежність між компонентами системи і перетворюючий вплив системи на її компоненти.