Україна, сша і Китай.

Перебуваючи в складі Радянського Союзу, Україна мало цікавила Сполучені Штати Америки. Позитивні зрушення в політиці американського керівництва відбулися після проголошення незалежною Україною свого без'ядерного статусу і перших практичних кроків у цьому напрямі. Відтоді в американській, а потім і в міжнародній політичній лексикон увійшло визначення України як "ключової держави для європейської безпеки".

Двосторонні відносини були закріплені Хартією українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва.

Новий етап у двосторонніх стосунках ознаменувався також підписанням Угоди про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях. Планується посилення зв'язків між українськими американськими організаціями в галузі науки, технології та освіти.

Президенти США та України обговорили структуру європейської безпеки. Внаслідок цього вгнулася безпрецедентна подія в історії міжнародних відносин: на Нараді з безпеки і співробітництва в Європі, що відбулася в Будапешті 5 грудня 1994р., була підписана Спільна Декларація про надання гарантій національної безпеки України боку ядерних держав - США, Великої Британії та Росії. Тоді ж відповідні заяви українській делегації були вручені урядом Китаю та президентом Франції.

У зовнішній політиці України важливе місце відводиться стосункам з Китайською Народною Республікою. Державні візити вищих керівників України і КНР в 90-х рр. піднесли рівень конструктивного партнерства двох країн. Китай є для України одним із стратегічних партнерів. За обсягом товарообміну між двома країнами Китай у 1994 р. займав друге місце (після Росії). На черзі перехід від простих товарообмінних операцій до широкої виробничої кооперації. Істотний інтерес для України становить ефективний досвід Китаю в реформуванні економіки на ринкових засад зокрема у створенні особливих економічних зон тощо. Між Україною і Китаєм підписано ряд двосторонніх документів, у тому числі Декларацію про розвиток і поглиблення відносин дружби і співробітництва. Угоду про співробітництво у дослідженні та використанні космічного простору в мирних цілях та ін.

Одним з важливих аспектів зовнішньополітичної діяльності України е розвиток її зв'язків із країнами Великої Сімки. Про це свідчать візити Президента України Л.Д.Кучми до США, Канади, Японії, Німеччини, Італії та ін. На найвищому рівні встановлені ділові контакти майже з усіма лідерами цих країн.

Надзвичайно важливим для підтримки внутрішніх економічних реформ в Україні є азіатсько-тихоокеанський, латиноамериканський та африканський напрямки зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Особливо перспективним у цьому відношенні для України може бути налагодження взаємовигідних економічних зв'язків з країнами Азіатсько-тихоокеанського регіону, який все більше розглядається як регіон XXI століття і характеризується сьогодні найдинамічнішими темпами економічного витку в світі. Для України багато країн цього регіону можуть бути потенційними інвесторами в її економіку, бо свого часу частка України в загальносоюзному обсязі економічного співробітництва саме з цими країнами становила по деяких позиціях понад 50%. Країни Латинської Америки, Азії та Африки також можуть стати дуже привабливими ринком для української малоконкурентоспроможної на Заході продукції. Саме на цьому зовнішньополітичному напрямку можна здійснити реалізацію багатьох взаємовигідних спільних економічних проектів.

У цих країнах є інтерес, наприклад, до харківських тракторів, кременчуцьких вантажних автомобілів. Київських екскаваторів, запорізьких "Таврій", Антоновських літаків тощо. Країни цих регіонів е джерелом важливих сировинних та інших матеріалів для підприємств нашої держави.

Необхідно і надалі зміцнювати наші зв'язки з країнами Близького та Середнього Сходу. Надзвичайно важливим чинником для здійснення нашої ефективної зовнішньополітичної діяльності є зосередження в цьому регіоні значних резервів вільних капіталів та наявність містких ринків збуту для продукції українських підприємств.

Україна як суб‘єкт міжнародних відносин зарекомендувала себе як миролюбна, без'ядерна, позаблокова держава з чіткими зовнішньополітичними орієнтирами на зміцнення міжнародної безпеки, інтеграцію в міжнародні організаційні структури. В цьому аспекті вагомими досягненнями міжнародної політики України можна вважати:

1) приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (1994р.), ліквідацію стратегічного і тактичного ядерного потенціалу;

2) підписання факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1991р.);

3) членство в ОБСЄ, Раді Європи, МВФ, Світовому банку, Європейському банку реконструкції і розвитку;

4) налагодження співробітництва із ЄС і НАТО через підписання програми "Партнерство заради миру" і "Хартії про особливе партнерство з НАТО", в якій задекларовані гарантії безпеки України в новій системі європейського порядку;

5) налагодження контактів з країнами Сімки, Центрально-Східної Європи, Латинської Америки, Близького та Середнього Сходу, Африки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону;

6) підписання договорів про дружбу і співробітництво із своїми найближчими сусідами, зокрема Росією і Польщею, завдяки яким вдалося юридично закріпити існуючий між ними територіальний статус-кво.

Підкреслюючи вагомі досягнення міжнародної політики України, слід зазначити, що вона не повністю використовує вигідні геополітичні умови для ефективної реалізації своїх національних інтересів. Це стосується передусім відсутності чітких геостратегічних орієнтирів серед політичного істеблішменту України (тобто у правлячих і елітарних груп суспільства, всієї системи влади і управління).

Стосовно цієї проблеми можна виділити декілька стратегічні орієнтирів:

1. стратегічна орієнтація в євразійському просторі;

2. стратегічна орієнтація на інтеграцію з європейськими, атлантичними структурами (ЄС і НАТО),

3. орієнтація на самобутній шлях розвитку, обмеження впливів Росії і Заходу на визначення політики України;

4) балансування між Заходом і Росією, використовуючи переваги співробітництва на євразійському і західному геополітичних просторах.

Кожна концептуальна модель геополітичних орієнтирів має свої аргументи і контраргументи. Однак найперспективною концептуальною, можна вважати швидку інтеграцію у західноєвропейські структури, засвоєння західних цінностей і способів комунікації, оскільки це прискорить процес суспільних трансформацій України, вихід її з глибокої системної кризи. При цьому необхідно використовувати також вигоди співробітництва з країнами СНД, особливо в плані боротьби за розширення ринків збуту товарів і капіталів. Сповільнені процеси реформ в країні, наслідком яких є слаба, інтеграція у європейські структури, можуть призвести до залежності України як від Росії, так і від Заходу.

Слабкою ланкою міжнародної політики України можна вважати її зовнішню діяльність. Україна не є членом Всесвітньою торгівельної організації. Це не дає змоги відповідно до міжнародних стандартів здійснити лібералізацію зовнішньої торгівлі, створити правові умови для надходження іноземних інвестицій у національну економіку. Іноземні ж інвестиції є запорукою не тільки виходу з кризи, а й економічного зростання. Для цього необхідно забезпечити політичну і макроекономічну стабільність. Сутність останньої виражається у стабільній національній валюті, стабільному податковому законодавстві, яке стимулює ділову активність, сприяє спрощеній і прозорій процедурі оформлення прав власності та надійному правовому механізму захисту іноземних інвестицій, створенні конкурентного середовища для підприємництва та обмеження митних бар'єрів для експортно-імпортних операцій, можливості іноземних корпорацій брати участь у вітчизняних приватизаційних процесах.

Перевага іноземних інвестицій полягає в тому, що західні корпорації, виходячи на український ринок, впроваджують передові технології, нову організацію праці та менеджменту, регулярно сплачують податків бюджет, розв'язують проблему зайнятості й належної оплати праці.

Основною причиною в гальмуванні іноземного інвестування національної економіки є те, що частина правлячої еліти, а також промислових, аграрних і фінансових кланів, що монопольне домінують на українському ринку, вбачає в цьому процесі загрозу руйнування мафіозних каналів і структур збагачення.

Запеклі противники припливу іноземних інвесторів в Україні висловлюють думку, що західні фінансові та урядові кола зацікавлені в руйнуванні економіки України з огляду на можливість появи в її особі майбутнього конкурента. Насправді Захід у першу чергу зацікавлений в розширенні ринків збуту, використанні дешевої робочої сили і забезпеченні цивілізованого розвитку посткомуністичних країн передусім огляду своєї власної безпеки.

Невирішеними залишилися питання делімітації (детального узгодження лінії державного кордону на карті, що підписується сторонами і затверджується парламентами) і демаркації визначенні й позначенні кордонів на місцевості (сухопутних і морських кордонів з Росією, що є істотним фактором порушення національної безпеки в Україні.

Слід визначити, що чимале негараздів, які переживає нині Україна, зумовлені саме неправильними уявленнями про національні інтереси і помилково визначеними зовнішньополітичними пріоритетами, що мало своїм наслідком не тільки розвал СРСР (який був історичне обумовленим), але й розрив різнобічних, насамперед економічних, зв'язків із країнами, які утворилися на його теремі. Це змушений був визначити і президент України Л.Кучма, який у своєму зверненні до Верховної Ради України наголосив: "Нам не вдалося опанувати ще одну сферу, яка також належить до ключових засад національної економіки-сферу зовнішньоекономічної діяльності. Одна з причин цього - намагання утвердити державність та економічну незалежність України за допомогою кардинальної переорієнтації політики зі Сходу на Захід. Це був стратегічний прорахунок. Україна “…неповинна була йти шляхом негайного й механічного виходу з налагодженої системи господарських зв'язків” і далі: "...Непродумана політика щодо збереження національних інтересів (або навіть невірне розуміння цих інтересів) у період розпаду Радянського Союзу та становлення нашої молодої держави призвела до втрати багатьох ринків збуту української продукції". ("Голос України".1994. 13 жовтня.) Зосередившись на західному напрямі, зовнішньополітичний апарат, можливо, під тиском певних політичних кіл в Україні й Росії (звідки в перші ж дні незалежності України пролунали проімперські територіальні зазіхання), а можливо, через брак аналітичної роботи, під впливом імпульсивних, емоційних настроїв викликаних зненацька отриманою незалежністю, не відразу усвідомив необхідність вивести в ряд пріоритетних відносини з країнами близького зарубіжжя.

Незалежність стане реальною цінністю течі, коли вона сприятиме створенню кращих умов життя народу, забезпечить реальні права і свободи людини, процвітання країни. Лише за цих умов Україна дійсно стане авторитетною і впливовою силою на міжнародній арені й займе гідне місце у світовому співтоваристві. Але для цього потрібно докласти багато зусиль. Незалежність України повинна бути наповнена реальним змістом, мати стійке підґрунтя, насамперед економічне. В світі здавна поважали сильні і багаті країни. Отже, міцна економічна основа б важливим чинником забезпечення незалежної зовнішньої політики. Але тут є і зворотний зв'язок, оскільки зовнішня політика, у свою чергу, може і повинна бути важливим чинником вирішення економічних завдань.

Ось чому нелегкій справі державотворення зовнішня політика відіграє найважливішу роль. Слід пам'ятати, також, що зовнішня політика, є неодмінним атрибутом незалежної держави. Немає власної зовнішньої політики - немає й незалежності. Це-аксіома.

Тому в суспільному завершенні процесу державотворення одним із першочергових практичних завдань е формування незалежної зовнішньої політики, а ефективна зовнішня політика можлива лише при об'ємному баченні світу, постійній аналітичній роботів відмові від імпульсивних рішень. Інтереси народу, держави мають бути визначальними в політиці, попри всілякий романтизм і амбіції.

Якщо ліві сили в Україні є прихильниками тісної інтеграції зі Сходом, то праві орієнтуються на Європу. Так, деякі керівники Руху вважають, що президентські структури сповідують принцип політики балансів, намагаючись балансувати між Сходом і Заходом. А треба, мовляв, навпаки, сповідувати принцип пріоритетів чітко визначитися, що Україна є європейською державою, складовою частиною європейської цивілізації й може мати майбутнє тільки як складова об'єднаної Європи. Не можна, мовляв, змішувати інтеграцію і співробітництво. Не можна здійснювати інтеграцію водночас на Захід і Схід. Наша домінанта (пануюча ідея), вважають представники НРУ, це європейський інтеграційний вектор, за широкого співробітництва зі Сходом.

Зрозуміло, що належність України де Європи - це об'єктивна реальність, як і те, що український народ належите до сім'ї європейських народів. З огляду на це, зовнішньополітичний курс України на встановлення й розвиток її стосунків із європейськими країнами, входження її в європейські економічні й політичні структури задля власних інтересів й інтересів побудови загальноєвропейського дому е цілком природним. Проте інтеграція України в європейські структури навряд чи може розглядатися як абсолютно пріоритетний напрям її зовнішньополітичного курсу, як альтернатива її діяльності в рамках СНД.

Хоча СНД є значною мірою штучним утворенням, необхідно . максимально використати ті можливості, які надає ця співдружність для прискореного розвитку її рамках інтеграційних процесів. У цьому відношенні привабливою виглядає ідея поступової трансформації СНД в Європейсько-Азіатський економічний союз. Ідея такого утворення була обґрунтована науковцями Національного інституту стратегічних досліджень.

На думку науковців, доцільність такого союзу (співдружність( підкріплюється багатьма чинниками. Він дасть змогу максимально використати виробничий потенціал України й тим самим створити умови для поступового генерування української економіки в напрямі її більшої самостійності. Він сприятиме також стабілізації внутрішньополітичного становища в Україні й тим самим поліпшить можливості збереження територіальної цілісності держави.

Такий союз багато чого може дати Україні і з точки зору розвитку її міжнародних зв'язків з іншими країнами, які залишаються поза його рамками, оскільки в даному випадку з'явиться можливість повною мірою використати унікальне геополітичне становище України, яка може стати своєрідним центром налагодження зв'язків між Заходом і Сходом, міжнародним вузлом комунікацій.

Нарешті, створення такого союзу відповідатиме настроям значної частини населення країни, яка пов'язує майбутнє України з подальшим розвитком інтеграційних процесів у рамках колишнього СРСР.

Безперечно, українська держава матиме майбутнє лише за умови дотримання балансу інтересів населення всіх регіонів і вироблення на міждержавному рівні механізму збереження життєво: необхідних інтеграційних зв'язків з Росією. Спроби орієнтуватися на населення тільки одного регіону, ігнорування інших груп громадян, за умови поглиблення економічної кризи, може викликати протиборство не тільки по лінії регіон-центр, а й по лінії регіон-регіон.

Міжнародне становище України є досить складним, оскільки складним залишається розвиток сучасну міжнародних відносин, функціонування яких відбувається під впливом різних, часто взаємно протилежних тенденцій. Виявом однієї з цих тенденцій став розпад таких багатонаціональних держав, як СРСР, Югославія, Чехословаччина, який привів до радикальних змін у геополітичному розвитку не тільки Європи й Азії, а й усього світу. Цей процес дезінтеграції свідчить розвиток подій, ще далекий від завершення.

Іншою тенденцією всесвітнього розвитку виступає інтеграція, яка домінує в Західній Європі, Північній Америці, певною мірою в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, де складаються потужні "інтеграційні поля" (Європейський Союз, НАФТА, АСЕАН). Сучасне світове співробітництво сьогодні активно формується в умовах могутнього глобального економічно-інтеграційного процесу, який охопив майже всі регіони світу.

З самого початку свого існування незалежна Україна опинилася у сфері впливу названих процесів, різнонапрямлених міжнародних тенденцій. Саме виникнення Української держави у 1991році є одним із результатів дезінтеграції тоталітарної системи та одним з найважливіших геополітичних зрушень у повоєнній Європію

І сьогодні Україна як незалежна держава вирішує багато економічних, політичних та соціальних проблем свого розвитку.

Водночас наша держава не може стояти осторонь світових глобальних та регіональних і інтеграційних процесів, не намагатися впливати на їхній розвиток з метою забезпечення своїх національних інтересів. З цією метою Україна розширює свою діяльність в рамках ООН та ОБОЄ, співробітництво з ЄС і НАТО. Україна, як самостійна держава, маючи великий природний, економічний, культурний та інтелектуальний потенціал, може зробити значний внесок у розвиток світової цивілізації та забезпечення міжнародної безпеки.

Підсумовуючи аналіз становища України у світовому співтоваристві, можна констатувати, що воно є досить складним і суперечливим, оскільки становлення її як суверенної незалежної держави відбувалось у дуже складних і специфічних історичних обставинах мирної еволюції від тоталітарного режиму до демократичного після декількох століть бездержавності (за винятком кількох років). Безліч проблем чекало на вирішення їх молодою незміцнілою державою.

Проте оптимізму додає послідовна зовнішня політика нашої держави, яка характеризується здоровим прагматизмом, напевно, сприятиме підвищенню міжнародного статусу України, покращанню життя її народу, перетворенню її на країну з міцною економічний, демократичну і впливу на міжнародній арені.