Міністерство освіти і науки України Запорізький державний технічний університет

П О Л І Т О Л О Г І Я

Частина 1

2000

УДК. 30.001

Політологія: Навч. пос. – Ч.1. – 2-е вид. перероб. і доп. /для студентів усіх форм навчання /Кер. автор. кол. В.Т.Варяник.- Запоріжжя: ЗДТУ, 2000.-70 с.

Авторський колектив: Бугаєнко П.Т. /розділ 1; 5/,Варяник В.Т. /розділ 2;1; 2,2/; Сухий Я.М. /розділ 4/; Федоренко Л.Г. /розділ 3/; Ясир М.Д. /розділ 2,3/.

Рецензенти: Т.Є. Ніколаєва, кандидат філософських наук, доцент ЗДУ, В.Г. Цимбалюк, кандидат філософських наук, доцент ЗДУ.

В навчальному посібнику висвітлені основні положення курсу "Політологія", проблеми політичної теорії та практики суспільного розвитку.

Широко використовано наукові джерела вітчизняної та зарубіжної літератури.

Затверджено на засіданні

кафедри політології,

соціології та права ЗДТУ,

протокол № 3

від 27 жовтня 1999р.

© Запорізький державний технічний університет,

2000

ЗМІСТ

Розділ І. ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ

І ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ

ЯК НАУКИ. (Бугаєнко П.Т.) ........…...............….......4

Розділ ІІ. ІДЕЙНІ ОСНОВИ ПОЛІТОЛОГІЇ......................….14

2.1 Політичні вчення Античності, епохи

Відродження та Нового Часу. (Варяник В.Т.)...............14

2.2 Політичні вчення ХІХ-ХХ ст. ст. (Варяник В.Т.).........23

2.3 Розвиток політичної думки в Україні. (Ясир М.Д.) .....33

Розділ ІІІ. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА ТА МЕХАНІЗМ

ЇЇ ЗДІЙСНЕННЯ. (Федоренко Л.Г)...................…40

Розділ ІV. ПОЛІТИКА ТА ІНТЕРЕСИ.

ЕТНОПОЛІТИКА. (Сухий Я.М.).....................…...52

Розділ V. ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ ТА

КРИЗИ. (Бугаєнко П.Т.)................................………59

Додаток 1. ТЕСТ "ПОЛІТИКА І МОРАЛЬ"...................….…68

Розділ і. Предмет, методологія і функції політології як науки План

1. Політологія як наука, об'єкт її дослідження.

2. Предмет політології, її структура, закономірності та категорії.

3. Функції і методи політології, її зв'язок з іншими суспільними науками.

Політологія як наука виникла ще в Стародавній Греції з появою держав-полісів і до кінця XIX століття формується в різні наукові школи і напрямки дослідження. У 1880 р. в США починає видаватися перший політологічний журнал "Політичні знання", а у 1903 р. утворюється національна політологічна асоціація.

В сучасних умовах вивчення політології рекомендовано ЮНЕСКО /1948р./, в наш час вона вивчається у всіх вищих навчальних закладах, маючи один з найвищих рейтингів серед гуманітарних дисциплін. В Україні у зв'язку з гуманізацією вищої освіти політологія введена як обов'язкова дисципліна.

Політологія як поняття складається з двох грецьких слів – "політика", яке означає державні або суспільні /громадські/ справи, та "логос" – слово, тобто наука. Саме слово "політика" походить від грецької назви "поліс", тобто "місце", "місто", в якому проживає компактна спільнота вільних громадян. Поліс являє собою структуру соціального /полісного/ єднання, яке спирається на колективно вироблені закони, норми та правила полісного життя. Вчення про такий соціально організований поліс, про його внутрішній устрій відомий грецький філософ Аристотель назвав "політиєю". Суть політії складається з розподілу обов'язків та повноважень з метою забезпечення ефективності полісної діяльності і цілісності полісного колективу. Отже, політика в давнину розглядалась як мистецтво, здатність здійснення спільних справ, управління всім полісним співтовариством – державою.

В сучасних умовах політика розглядається досить широко і має десятки різних визначень. Політика являє одну з форм соціальної діяльності органів влади, партій, рухів: сферу відносин між державами, класами, націями, групами людей з приводу завоювання, володарювання і використання влади, а також є не що інше, як участь громадян в управлінні справами держави, як мистецтво управління державою.

Отже, політика або політична діяльність охоплює декілька сфер суспільного життя: а) державне управління; б) вплив політичних партій і рухів на хід суспільних процесів і прийняття рішень; в) участь громадян в політичному житті.

Важливе місце в політичній діяльності займає політичне керівництво, реалізація, здійснення політичної влади. Воно в найбільш загальній формі може бути зведено до трьох компонентів: 1) виробленню та обгрунтуванню найбільш принципових цілей і задач /перспективних і плинних/, які ставить перед собою суспільство, клас, соціальна група, а від їх імені в їхніх інтересах – політичні партії або рухи; 2) визначення методів, форм, засобів політичної діяльності, за допомогою яких можна було б найбільш ефективно реалізувати поставлені цілі й задачі й які найкращим чином відповідають конкретній ситуації і відповідають ідеології тієї або іншої політичної партії або руху; З) підбору і розстановці кадрів, їх навчанню, висуненні однодумців і прихильників у законодавчі і виконавчі органи влади, організації виборчих кампаній.

В процесі політичної діяльності її суб'єкти вступають у певні відносини між собою та з суб'єктами іншої соціальної орієнтації з питання про політичну владу в різних формах і галузях її прояву. Політичні відносини сприймаються перед усе як інтереси соціальних груп, політичних партій, і як такі вони знаходяться в центрі уваги держави і відіграють роль динамічного початку в механізмі суспільного розвитку, базуючись на матеріальних і духовних потребах людини.

Неузгодженість корисних інтересів різних соціальних груп в суспільстві здатне викликати нестабільну суспільну ситуацію і веде до політичного протистояння, політичної кризи. Щоб цього уникнути, в політиці головну увагу необхідно приділяти гармонізації інтересів при їх широкому різноманітті, створенню стабільного стану та згоди в суспільстві.

Існує низка каналів реалізації політичних інтересів. Це перш за все: а) діяльність владних структур /представницької, виконавчої та президентської/; б) політичний вплив партій, організацій /установ/, церкви, засобів масової інформації; в) тиск масових політичних сил /страйки, мітинги, протести і т.д./.

Політика, як і будь-яка діяльність, є цілеспрямованою. Це означає, що у суб'єкта політики ще до початку діяльності повинно бути уявлення, образ тих організаційно-управлінських форм, в які потім буде втілена діяльність соціальних суб'єктів. Іншими словами, суб'єкт політики /лідер, партія/ перш ніж приступити до здійснення своїх функцій, повинен отримати достатні і кваліфіковані знання логіки майбутньої діяльності. Сама ж політика є діяльністю, за допомогою якої відбувається перетворення цього знання в реальні організаційно-управлінські форми, тобто "перехід" ідеального в матеріальне.

Необхідно підкреслити, що політична діяльність може бути ефективною, досягати поставленої мети, якщо вона спирається на наукову основу, теоретичні знання, тобто науку політологію, науку, необхідну для проведення політики. Звідси, об'єктом політології як науки є політичне життя, політичні процеси в суспільстві, аналіз функціонування та розвитку політичних систем і політичних режимів, владних структур, форми, методи і засоби політичного управління та керівництва.

Політологія є наукою про політику, так і наука для політики, тому що політика не може ефективно функціонувати, не опираючись на політологічні знання. В той же час політологія не може розвиватися, не спираючись на аналіз існуючої політичної практики. Він необхідний, щоб бачити, як в дійсності функціонують ті наукові ідеї, які лежать в основі політики, чи відповідають вони її результатам. І нарешті, аналіз політики дає можливість вирішувати проблему істинності політологічного знання, ефективності його застосування.

Розкриваючи зміст і сутність політичної сфери суспільного життя як об'єкту політології, необхідно при цьому звертати увагу на ефективність політичної діяльності, яка забезпечує свободу, максимум умов для розвитку суспільства і що свобода не може бути реалізована без відповідної міри відповідальності. Отже, свобода людини має міру, яка одночасно є і мірою обмеження свободи, тобто політичної відповідальності.

Аналіз наявної літератури з політології показує, що головна увага приділяється в політиці досягненню, завоюванню та утриманню влади як засобу досягнення цілі і не розкривається основна тенденція політичного розвитку країн сучасного світу, наскільки і яким чином забезпечується задоволення матеріальних і духовних потреб громадян, стверджується свобода як джерело розвитку суспільства і людини.

Ці ідеї лягли в основу міжнародних документів у "Загальній декларації прав людини", прийнятої в ООН 10 грудня 1948р., а також "Паризькі Хартії для нової Європи", затвердженої в Парижі на Нараді з безпеки та співробітництва в Європі 21 листопада 1990 р. "Наш час, – говориться в цьому документі, – це час здійснення тих надій і сподівань, які жили в серцях наших народів на протязі десятиріч: тверда прихильність до демократії, заснованої на правах і основних свободах; розквіт через економічну свободу і соціальну справедливість, рівну безпеку для всіх наших країн" /Правда,1990, 23 листопада/.

Далі тут же говориться про основні права і свободи людини і зобов'язаннях держав і урядів з їх реалізації, тобто здійсненню їх захисту. 34 глави європейських держав заявили, що "ми зобов'язуємось будувати, консолідувати і зміцнювати демократію як єдину систему правління в наших країнах".

Сьогодні про свободу говорять всі політики, але всі вони вкладають в її зміст різні поняття, іноді зовсім протилежного значення. У зв'язку з цим доцільно згадати висловлювання американського президента Авраама Лінкольна, який під час громадянської війни в США писав: "Ми всі за свободу, але, використовуючи одне й теж слово, ми не всі маємо на увазі одне й теж. Для деяких слово "свобода" означає можливість для кожного робити все, що йому завгодно, з самим собою та з продуктами своєї праці. А для інших теж саме слово може означати можливість для деяких людей робити все, що їм завгодно, з іншими людьми та з продуктами чужої праці. Ось вам дві не тільки різні, але й не сумісні речі, які називаються одним й тим же словом "свобода". Звідси виходить, що кожна з цих речей різними людьми називається двома несумісними іменами – свободою та тиранією. ... Так і трапляється, що процес щоденного звільнення тисяч людей від іга рабської залежності одні люди вітають як прогрес свободи, а інші клянуть як знищення всякої свободи". /Селзам Г. Марксизм і мораль. М., 1962, с.253/.

Актуальність цих положень в наш час не принижується, оскільки всі політичні партії і рухи взяли на озброєння слова "свобода", "суверенітет", "незалежність", але переслідують зовсім різні політичні цілі. Отже, необхідно більш конкретно зупинитися на змісті цього поняття.

Свобода, пише Ф. Енгельс, "складається в основному з пізнання необхідностей природи, пануванні над ними самими і над зовнішньою природою, отже вона є необхідним продуктом історичного розвитку" /Маркс К., Енгельс Ф. 3ібр. тв. т.20, с.116/. Розкриваючи це положення, він пов'язує досягнення свободи з необхідністю оновлення та розвитку суспільства. Свобода виступає як властивість діяльності людини на основі пізнання необхідності. Свободу як поняття можна розглядати як сукупність конкретних економічних, соціально-політичних та духовних умов, які забезпечують соціальний розвиток суспільства та особистості.

Отже об'єктом політології виступає соціальний механізм, політична система суспільства, яка утверджує свободу, сприятливі умови для розвитку людини.

Політологія, як і інші науки, має і свій предмет дослідження, який являє собою сукупність політичних закономірностей, які визначають виникнення та еволюцію політичних інтересів і відносин людей, соціальних груп в суспільстві; становлення, розвиток і зміну політичної влади; різні форми і методи політичної діяльності, розвиток політичного процесу; ствердження свободи та гуманізму в суспільстві.

Політичні закономірності суспільства слід розглядати як закономірності, які відображають об'єктивні, суттєві, стійкі, необхідні і повторювані зв'язки і відносини, які утворюються між людьми в процесі життєдіяльності, функціонування і розвитку політичної сфери, її взаємодії з іншими сферами громадського життя.

Своєрідність політології полягає в тому, що всі соціальні процеси і явища вона розглядає відносно політичної влади. Без влади не може бути політики, оскільки влада виступає засобом її реалізації. Політика або політична діяльність охоплює різні сфери громадського життя і одночасно все суспільство як соціальний організм. Звідси виходить, що предметом політології є різні закономірності, які можна поділити на чотири групи: політико-соціологічні, політико-економічні, політико-соціальні, політико-психологічні.

Політико-соціологічні закономірності розкривають природу і сутність функціонування і розвитку суспільства, держави та сучасної цивілізації як єдиної соціальної системи. Ця група закономірностей по своєму змісту характеризується сукупністю зв'язків і відносин, протиріччями, притаманними соціальній системі, суспільству в цілому.

Серед них протиріччя між сучасною науково-технічною революцією і соціальним прогресом, між загальнолюдськими цінностями і класами, загальнолюдськими і національними інтересами, між інтеграцією і обособленням народів і націй, між ствердженням демократії, свободи та рівнем політичної культури, свободою та відповідальністю, виробництвом та споживанням і т.д.

Провідне місце серед політико-соціологічних закономірностей в політичній сфері займає демократизація суспільного життя, розширення меж свободи людини – найважливішого критерію соціального прогресу. Але свобода як соціальне явище має складну суперечливу природу. Свободу неможна уявити без відповідальності, так само і відповідальність є необхідною умовою свободи. Будь-яка вільна діяльність завжди цілеспрямована і завжди відбувається у визначених умовах, визначених межах. Чим ширші межі вільної діяльності особистості, тим більш зростає і об'єм відповідальності. Політичну відповідальність слід розглядати як діяльність зі знанням справи, як діяльність, яка проводиться у відповідності з вимогами соціального прогресу, вимогами закономірностей суспільного розвитку. Волюнтаризм в політиці вельми небезпечне явище, яке веде до свавілля, порушення свободи, до загострення соціальних конфліктів і громадянської війни.

Отже, демократизація громадського життя відбувається на основі розширення меж свободи і зростання відповідальності громадян, суб'єктів політичної діяльності, додержання визначеної міри відносин між свободою та відповідальністю. Ця закономірність охоплює всі сфери громадського життя і визначає основний напрямок розвитку сучасної цивілізації. Головне в політиці – створити ефективний механізм реалізації об'єктивних закономірностей, які визначають темпи суспільного розвитку у відповідності до вимог соціального прогресу.

В процесі будівництва в Україні демократичного суспільства, правової держави значно зростає роль і значення політико-соціологічних закономірностей, політичного керівництва. Тут можна виділити три обставини, які суттєво змінили взаємодію свободи і відповідальності. Це ствердження різноманітності форм власності і створення рівних можливостей для їх розвитку. Це – політичний плюралізм, свобода вибору шляхів розвитку суспільства і видів діяльності. Це – створення пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей, прагнення до збереження життя і миру, безпеки всіх народів і націй, необхідність інтеграції і співробітництва у всіх сферах діяльності в ім'я майбутнього людства.

Друга група – політико-економічні закономірності, які відображають співвідношення між економічним базисом суспільства і політичною владою як елементом надбудови. Ці закономірності визначаються залежністю структури, функцій політичної системи суспільства від його базису. Іншими словами, політика і відповідно системи політичної, державної влади детерміновані розвитком економічних процесів.

Разом з тим політична влада є похідною по відношенню до економічної, має самостійність, яка відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси. Але в той же час самостійність політичної влади, спроби за допомогою адміністративного примусу діяти в обхід економічних законів неминуче призводе, створює кризисну ситуацію в суспільстві.

Третя група закономірностей – політико-соціальна. Зв'язуючою ланкою між економічними і політичними процесами є соціальна структура, яку створюють класи та інші соціальні спільноти. Політика являє собою особливу сферу відносин між класами, націями, іншими соціальними групами, корінні економічні потреби яких і визначають зміст політичних інтересів. Однією з основних закономірностей системи політичної влади /політики/ є зміцнення стабільності в суспільстві. Ця закономірність в різних системах політичної влади реалізується по-різному. Наприклад, авторитарна система для зміцнення стабільності об'єктивно потребує максимальної концентрації влади, широке використання насилля. Демократична система, навпаки, передбачає розподіл влади /судова, законодавча, виконавча/, спирання на принципи зацікавленності та злагоди.

Об'єктивною закономірністю стабілізації суспільства є врахування інтересів всіх класів і соціальних груп в політиці, визнання першості загальнолюдських інтересів над класовими, груповими. Ця закономірність, як і інші, не отримала належної розробки в нашій країні, що негативно відбивається на стабілізації політичної ситуації, сприяє загостренню соціальної напруги.

Четверту групу закономірностей можна умовно назвати політико-психологічними. Вони відображають взаємовідносини між особою і владою, особою і державою, свободою і відповідальністю особи в суспільстві. Політика – це необхідність і одночасно потреба сучасної людини; вона стала поводирем і в той же час обмежувачем будь-яких її дій у всіх сферах громадського життя. В сучасних умовах значно зростає роль особи в формуванні і реалізації політики, в будівництві демократичного суспільства.

Розглянувши закономірності політичної сфери, можна зробити висновок, що політологія – це наука про закономірності функціонування і розвиток політичної системи, яка здійснює владу, наука про управління і керівництво процесами, утвердження і розвиток свободи і гуманізму в суспільстві.

Політологія як наука має складну структуру, в якій виділяються такі напрямки:

1. Історія політичної думки. Політична філософія та соціологія.

2. Теорія влади і політичних систем.

3. Теорія політичних інститутів і процесів.

4. Теорія політичної діяльності партій, організацій /установ/, особи.

5. Політична конфліктологія.

6. Теорія політичного управління і керівництва.

7. Теорія політичної культури, ідеології і політичної свідомості.

8. Теорія міжнародних політичних відносин.

9. Прикладна політологія.

Важливе місце в політології займає система наукових понять, де ключовими є "політика", "політична влада", "свобода". Специфіка понять і категорій політології полягає в тому, що вони розкривають різні сторони і відносини політичної влади, її структуру та механізм здійснення.

Так, категорія "політична система" характеризує взаємовідносини різних інститутів влади в процесі їх функціонування; "політичний процес" відображає сукупність діяльності соціальних суб'єктів, завдяки якій відбувається формування, розвиток і використання політичної влади; "політична соціалізація" означає процес засвоєння особистістю норм і цінностей, які підтримуються в суспільстві даною системою влади; "держава" розглядається як основний інститут політичної влади і "свобода", як умова і джерело соціального розвитку.

Політологія одночасно виступає в двох якостях, як самостійна академічна галузь знань і як навчальна дисципліна. Політологія як наука займається дослідженням політичної думки, політичних систем, політичних процесів, політичної свідомості і політичної культури, а також глобальних світових політичних проблем і закономірностей розвитку.

Політологія як наука проводить фундаментальні та прикладні дослідження, які є проявом конкретної допомоги інститутам влади, оновленню політичної системи суспільства, а викладачам-політологам – реалізувати зв'язок навчання з життям. Таким чином, основне завдання політології є досягнення істини, дослідження проблем і протиріч реальної політичної практики, узагальнення, систематизація і аналіз економічного матеріалу, роз'яснення процесів і виявлення довгострокових тенденцій, прогнозування політичних явищ і відпрацювання практичних рекомендацій по удосконаленню політичного управління і керівництва.

Що являє собою істина в політиці? Це, перед усе, адекватне знання, отримане в результаті досліджень політичних явищ, процесів, ситуацій, фактів, зміст якого визначається об'єктом вивчення і не залежить від суб'єктивної думки, оцінки, уявлень людей. Істина в політиці – конкретна форма наукового знання, якій характерна абсолютність і відносність, об'єктивність якої доводиться практикою.

Політологія як навчальна дисципліна має інші цілі і завдання. Вивчення курсу "Політологія" дає студентам знання про політичну сферу суспільства, про закономірності його розвитку, а також систему знань про сучасні політичні інститути, їх устрій і функціонування, про права, свободи і обов'язки громадян в демократичному суспільстві, політико-правовому стані особистості, про засоби і форми її участі в політичному житті, про типи, форми, динаміку політичних процесів, їх суб'єктів, про зміст і шляхи формування політичної культури, про різноманітність ідейно-політичних концепцій сучасності, про суть і принципи нового міжнародного порядку, про рушійні сили світового розвитку, про політичне управління і керівництво. Слід також підкреслити, що в процесі вивчення курсу політології не можна ухилятися від розглядання конкретних сьогоденних політичних подій, конфліктів, проблем і шляхів їх вирішення.

Політологія як наука і навчальна дисципліна тісно пов'язана з іншими суспільними науками. Це обумовлено тим, що всіх їх об'єднує загальний об'єкт дослідження – політичне життя суспільства у всій різноманітності її конкретних проявів.

Розглянемо деякі загальні зв'язки політології з філософією, економікою, правовою наукою, політичною історією і політичною соціологією.

Так, філософія розглядає найбільш загальні питання політики. Філософське обгрунтування політики використовується політологією для визначення методології та світоглядної спрямованості аналізу політичних явищ і процесів. Такий розділ філософії як етика дає науці про політику широкий спектр даних і узагальнень про системи цінностей, норм, оцінок, зразків поведінки.

Економіка, яка економічно обгрунтовує політичні процеси, дозволяє бачити в політичних процесах боротьбу за реалізацію економічних інтересів. Політологія дає наукове обгрунтування принципів вироблення і здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів. Отже, не випадково загальнотеоретична частина економії називається політичною економією.

Правова наука вивчає механізм розробки і реалізації правових рішень. Тісний зв'язок правової і політичної наук зумовлений тим, що без системи політичної влади соціальні норми і відносини не можуть мати загальнообов'язковий характер. В той же час політична влада не може нормально функціонувати без правового оформлення.

Отже, право окреслює загальні межі діяльності держави та інших організацій, суб’єктів політичної діяльності.

Політична історія досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, партій і рухів. Співвідношення політології і політичної історії визначається тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створювати теоретичну базу аналізу еволюції політичних процесів, з іншого – історія і сучасна політична практика служать не тільки визначальним критерієм правильності теоретичних висновків політичної науки, а також є основою нових узагальнень та висновків. Тобто, історія дає можливість використовувати генетичні /головним чином причинні/ і функціонально-генетичні пояснення для аналізу політичних явищ.

Найбільш тісно пов'язана з політологією політична соціологія, яка вивчає систему взаємодії політики з соціальним середовищем, розвиток політичних процесів в кореляції з вивченням свідомості, інтересів і мотивів поведінки індивідів, соціальних та етнічних груп і їх організацій. Основну увагу політична соціологія приділяє аналізу соціальної структури і неформальних політичних інститутів, суспільної думки з точки зору їх впливу на політичні відносини.

В останнє десятиріччя політична соціологія все частіше звертається до вивчення офіційних політичних інститутів і норм, соціальної природи політичної влади, процесів демократизації суспільства. В свою чергу, сучасна політологія швидко "соціолігізується" внаслідок широкого застосування методів дослідження, які запозичені у соціологів. Отже, з точки зору об'єкту і методів дослідження, політична соціологія і політологія мало чим відрізняються, хоча зостаються принципові відмінності в предметі пізнання. Якщо соціологія розглядає політичні явища відносно розвитку соціальних процесів, то політологія їх аналізує з точки зору політичної влади. Наприклад, соціолог, який розглядає такий інститут як армія, в першу чергу звертає увагу на соціальні процеси, їх зв'язок з іншими процесами, які відбуваються в суспільстві. Політолог же бачить в армії інструмент політичної влади, аналізує її місце і роль в системі владних інститутів, які склалися, досліджує, як владні відносини проявляються в ній самій, впливають на її розвиток.

Політологія має тісний зв'язок і з психологією, праксеологією, теорією організації, кібернетикою, логікою та іншими. Наприклад, праксеологія вивчає умови та зміст будь-якої людської діяльності: господарчої та індивідуальної. Розкриваючи залежність діяльності від знань, умов, змін в оточенні, тобто досліджуючи весь суб'єктивний і об'єктивний контекст реалізації діяльності – ця наука являє собою цілісність для дослідження політичної діяльності і рішень. Теорія організації дозволяє виявити суспільний контекст раціональної діяльності політичних суб'єктів, їх зовнішніх і внутрішніх обумовленостей.

Одним з об'єктів дослідження політології є політична діяльність, оскільки політика і являє собою діяльність визначеної групи людей, організації, держави у здійсненні поставлених цілей за допомогою визначених заходів.

У політичному житті мають місце різні види політичної діяльності: форми, напрямки, система процедур, участь в політиці, яка відрізняється змістом, мотивацією, завданнями і проявами в конкретних діях.

Політична діяльність, як і будь-яка інша, розділяється перш за все на теоретичну і практичну. Політична теорія набуває дієвості та ефективності, якщо спирається на практичний досвід мас і співпадає з їх потребами. Обидва види в цілому охоплюють сферу політичного життя і реалізуються через відповідні специфічні форми. Для теоретичної політичної діяльності характерні такі види /форми/ як теоретико-пізнавальні, методологічна, світоглядна, прогностична. Практична діяльність в політиці спрямована на врегулювання взаємовідносин в суспільстві між класами, соціальними групами, націями; аналітична – пов'язана з аналізом тих чи інших подій, підготовкою і проведенням політичних заходів; виховна – спрямована на формування політичних переконань, політичної культури.

Види політичної діяльності залежать від конкретної сфери політичного життя, зовнішньої політики і міжнародних відносин, сфери вироблення і реалізації внутрішньої політики держави, участь в житті партій, громадсько-політичних рухів, військової політики. Отже, спектр їх широкий, відображає особливість сфери, де здійснюються політичні дії.

Політична діяльність – наслідок матеріальної і духовної діяльності, її похідна, в той же час володіє значною самостійністю. Політична діяльність покликана прогресивно впливати, мати конструктивний, творчий характер, але й може стримувати суспільний розвиток, дестабілізувати, викликати конфронтацію, руйнування, міжнаціональний розбрат. Таких прикладів багато як з історії нашої країни, так і інших країн світу. Політична діяльність містить цілі, методи і засоби, сам процес дій і результат. Її специфіка полягає в тому, що вибір методів і засобів пов'язаний з визначеними моральними і етичними уявленнями і цінностями, щоб політика в кінцевому рахунку служила людині та людству. Використання руйнівних, екстремістських засобів в сфері політики, економіки, культури, в міжнаціональних відносинах, прийомів політичного шантажу, залякування, обмови, політичні спекуляції призводять до знецінення самих цілей, змісту, наслідків політичної діяльності. Політика – це перед усе мистецтво об'єднувати людей, наука творити, служити соціальному прогресу.

Отже, в політиці важливо досягати оптимального співвідношення між цілями, методами і засобами їх досягнення. Принцип "Всі засоби гарні, якщо вони ведуть до досягнення поставленої мети" або "мета виправдовує засоби" повинен в сучасних умовах бути відкинутим, оскільки він хибний в своїй основі.

Гуманістичне трактування формул про співвідношення мети і засобів містяться в одному й тому ж людському просторі і часі, коли одні й ті ж люди, виступаючі в ролі засобів, є одночасно і цілями, можна говорити про гуманістичну міру їх співвідношення. Тут доречно згадати заповіт відомого німецького філософа і соціолога І.Канта:

"Роби так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого, як до мети і ніколи не ставився би до нього тільки як до засобу" /Кант И.Сочинения в 6 томах, М., 1965, т.4, ч.3, с.270/.

Для більш глибокого розуміння політології слід стисло зупинитися на її змісті і структурі як науки по вертикалі. Науковий аналіз політичних явищ спирається на методологію, теорію політики середнього рівня і методику, тобто сукупність конкретно-соціологічних процедур, збір та обробку політичної інформації, розробку рекомендацій з прийняття рішень.

Дослідження методологічних аспектів політики забезпечує виявлення закономірностей становлення, розвитку і зміни політичних систем. Охоплюючи політику у всіх її взаємозв'язках та опосередкуваннях вона несе світоглядне навантаження і є вищим рівнем вивчення політичної реальності, виробляючи найбільш загальні поняття і категорії, відіграє об'єднуючу роль у всій сукупності досліджень в галузі політики.

Для прикладу візьмемо наше суспільство, суспільство "перехідного періоду", в якому з точки зору політології однією з основних закономірностей є зняття відчудження людини від влади, утвердження свободи в процесі демократизації суспільства. В основі цієї закономірності лежить протиріччя між тоталітарною і посттоталітарною спадщиною з одного боку, і демократією – з іншого. В свою чергу пізнання даної закономірності дає можливість побачити цілий комплекс більш вузьких закономірностей і протиріч практично у всіх сферах життя суспільства. Серед політичних закономірностей слід виділити такі, як утвердження самоуправління в суспільстві, перехід від централізації до демократизації, поєднання демократії та професіоналізму, невідповідність між рівнем демократизації і політичної культури суспільства та інші.

Для розуміння конкретних політичних явищ, стану і ситуацій, для вивчення і прогнозування еволюції політичних структур методологічний підхід слід доповнити поглибленим вивченням фактів політичного життя і їх теоретичним узагальненням системою спеціальних категорій і понять. Власне цьому і служить теорія політики середнього рівня, на базі якої відпрацьовуються методи і процедури вивчення політичного життя.

Методами дослідження на цьому рівні є функціональний, системний, структурний і порівняльний аналіз, конкретно-історичний та інші. Всі ці методи виступають ефективними засобами пізнання політики, політичного життя, суттєвим доповненням загальної методології.

Третій – емпіричний рівень вивчення дійсності являє собою сукупність соціологічних методів, які використовуються для накопичення і систематизації емпіричного матеріалу, що дає можливість для синтезу соціологічного, правового, історичного та інших підходів у вивченні політики.

Політична наука розвивається і збагачується тільки на основі єднання теорії і практики, отже необхідно виділити теоретичну та прикладну політологію. Вона пізнає, досліджує об'єктивну реальність, політичне життя суспільства і в той же час ставить перед собою завдання практично використовувати наукові результати в політичній діяльності. Про це переконливо говорять функції політології як науки, методи і принципи політичної діяльності.

Функція як поняття походить від латинського "функціо", що в перекладі означає виконання, здійснення. Функцію в політології слід розглядати як визначну роль впливу науки на розвиток суспільної системи.

Оскільки наука про політику торкається різних сфер людської діяльності, то і функції політології різні за змістом і спрямованістю. Таких функцій в політології сім: 1) теоретико-пізнавальна; 2) методологічна; 3)світо-

глядна; 4) прогностична; 5) аналітична; 6) регулятивна;

7) виховна. Вказані функції відносно самостійні і одночасно вони тісно взаємопов'язані між собою, оскільки мають загальний об'єкт впливу і загальні цілі діяльності.

Перші дві функції, теоретико-пізнавальну і методологічну, ми розкрили стисло раніше. Світоглядна функція допомагає оцінити співвідношення загальнолюдських, державних, класових, групових і особистих інтересів, виділити пріоритет тих або інших інтересів, правильно визначити своє місце в політичному житті суспільства.

Важливе місце в політології займає прогностична функція, функція передбачення. Дана функція дає можливість відповісти на питання: яка буде політична реальність у майбутньому, які процеси та явища можуть відбуватися і т.д. У відповідності з передбаченням, прогнозом держава, партії, організації визначають свою стратегію і тактику політичні діяльності.

Політологія виконує і аналітичну функцію, розглядає причини і наслідки тих або інших політичних явищ. Для реалізації цієї функції необхідна різна інформація, її обробка і аналіз. З цією метою проводяться різні соціологічні дослідження, на підставі яких надається необхідна рекомендація і захід.

Регулятивна функція в політології спрямована на своєчасне вирішення протиріч, конфліктів, на стабілізацію положення в країні, в світі, на цілеспрямоване управління політичними процесами, на встановлення співробітництва і взаєморозуміння між народами, класами, соціальними групами в суспільстві, на удосконалення системи, форм і методів політичного керівництва.

Виховна функція покликана виховувати політичну культуру суспільства, соціальних груп, колективів, особистостей, формувати культуру спілкування і політичного діалогу, ведення дискусій і знаходження політичного консенсусу.

В прикладній політології особливе місце займають методи і принципи політичної діяльності. Під методом мається на увазі сукупність прийомів, способів, правил, які використовуються в практичній діяльності, а принципи – це похідне положення, основні вимоги до організації і проведенню діяльності.

Політичні методи – це засіб переконання, аргументованого доказу, демократичних прийомів, врахування громадської думки, інтересів різних класів, соціальних, національних, соціально-демократичних груп населення. Ці методи, які грунтуються на глибоких наукових опрацюваннях в ході підготовки до прийняття управлінських рішень, відкидають волюнтаризм, некомпетентне втручання в будь-яку з сфер соціальної політики. Найбільш широко в політології застосовується системний метод, порівняльний та емпірико-соціологічний, політичного діалогу, популізм, лобізм, знаходження консенсусу, компромісу і т.д.

Найважливішим методом політичної діяльності є системний, комплексний підхід в процесі підготовки і прийняття управлінських рішень. Він припускає: теоретично-пізнавальну діяльність /тобто вивчення справ в країні, республіці, краї, районі, місті/, поставлення конкретних цілей, організаційно-виконавчу, кадрову роботу, цілеспрямований політичний вплив.

Порівняльний метод дозволяє шляхом протиставлення вичленити особливе в політичних явищах, рівні еволюції і основні тенденції їх розвитку. Основна перешкода у використанні порівняльного методу пов'язана з необхідністю правильно обирати предмет явищ, які протиставляються, які піддаються науковому спостереженню та описанню. Особливістю цього методу є протиставлення двох /або більш/ політичних об'єктів /або їх частин/, які мають риси подібності. Порівняльний метод дозволяє встановити, в чому виявляється ця подібність, або по будь-яким ознакам ці політичні об'єкти /або їх частини/ відрізняються.

Емпірико-соціологічний метод являє собою сукупність прийомів і процедур конкретних соціологічних досліджень, спрямованих на збір і аналіз фактів реального політичного життя. Використовуючи опитування, анкетування, експеримент, статистичний аналіз, математичне моделювання та інше ми можемо зібрати багатий фактичний матеріал і на його основі вивчати політичні прогнози, моделювати розвиток політичної ситуації.

Демократизація громадського життя в нашій країні викликала соціальну активність майже всіх прошарків суспільства. Звідси зросла роль методу політичного діалогу, протиставлення точок зору, різних підходів. Політичний лідер не повинен і не може відмовлятися від спору, полеміки, зобов'язаний аргументовано захищати свою позицію, можливо прийняти іншу точку зору, якщо вона конструктивна, визначити наукову і соціальну цінність рекомендацій і концепцій, які висуваються. Метод політичного діалогу не самоціль, а засіб залучення широких мас трудящих в політичне життя суспільства, колективу, шлях до взаєморозуміння і співробітництва.

В політичній діяльності, управлінні соціальними процесами вельми важливо керуватися такими принципами як об'єктивність, компетентність, ефективність, соціальна справедливість, відповідальність, спільність інтересів, гуманізм, демократизм, гласність. Вміння і здатність політиків використовувати вказані принципи є не що інше як шлях до мистецтва політичного керівництва, шлях до досягнення поставленої мети.

Сучасна епоха характеризується процесами демократизації та гуманізації громадського життя, участю все більш широких мас населення в політичному житті, в управлінні справами суспільства. Політизація життя охопила сьогодні наше суспільство, в якому відбуваються корінні якісні перетворення, перехід від суспільства з тоталітарною системою управління до суспільства демократичного. В цих умовах значно зростає роль і значення політології. Актуальність політології зумовлена наступними факторами: по-перше, загостренням глобальних проблем людства, об'єктивними протиріччями між людиною і природою, базисом і надбудовою, економікою і політикою, свободою і відповідальністю і т.д.; по-друге, сьогодні, як в нашій країні, так і в інших країнах світу, відбуваються реформи політичних систем, створюються нові структури та інститути влади, в створенні приймають участь всі прошарки суспільства; по-третє, в умовах демократизації суспільного життя ускладнюється вся система суспільних відносин на основі політичного плюралізму і гласності; по-четверте, відбувається політизація усіх сфер громадського життя, що стосується інтересів всіх прошарків суспільства; по-п'яте, для вирішення завдань формування демократичного суспільства, становлення правової держави сьогодні необхідна і відповідна політична культура громадян.

Виходячи із значимості політичних проблем в розвитку суспільства, необхідно виділити наступні завдання політології:

1. Виявлення умов, шляхів, принципів консолідації громадсько-політичних сил в суспільстві, стабілізації політичної системи в умовах демократизації і оновлення.

2. В сучасних умовах вельми важливо вивчати і аналізувати міжнародний досвід реалізації прав і свобод громадян і його використання в нашій країні.

3. Вивчення можливостей, шляхів і методів оновлення політичної системи суспільства відповідно до нової Конституції України.

4. Визначення шляхів, форм і методів формування політичної культури громадян, виховання їх в дусі патріотизму і громадської відповідальності.

5. Розкриття і обгрунтування шляхів переходу до демократичної, соціальної, правової держави, громадянського суспільства в Україні.

6. З'ясування оптимального співвідношення загальнолюдських і державних інтересів в міжнародних відносинах, участь у формуванні стабільності і безядерного світу.

В процесі вивчення курсу політології студентам надається можливість оволодіти політичними знаннями, стати політично компетентними, оволодіти методами політичної діяльності. Участь в практичних заняттях сприяє формуванню політичної культури у студентів, вміння застосовувати принципи сучасного політичного мислення при аналізі і оцінці соціально-політичних проблем, виробленню у них активної громадської позиції, здатності ефективно впливати на політичні процеси, брати участь у здійсненні народовладдя, в демократизації суспільного життя.

Отже, політологія – це наука про закономірності функціонування і розвиток політичної системи суспільства, про механізм, форми і методи здійснення влади, про діяльність інститутів і суб'єктів влади. В той же час політологія – це наука про мистецтво управління політичною сферою суспільного життя, про цілеспрямований вплив на суспільство по утвердженню демократії і гуманізму.

Політологія має сукупність функцій і методів впливу на суспільну систему, які спрямовані на об'єднання держав, народів, соціальних груп, окремих громадян з метою утвердження свободи, гуманізму та справедливості.

В сучасних умовах зростає роль і значення політології в стабілізації суспільства в формуванні правової держави, політичної культури громадян. Вивчення політології стало найважливішою потребою, умовою створення демократичної держави в Україні.