Соняшник

Біологічні особливості.

Соняшник — відносно теплолюбна культура. Насіння починає проростати при температурі 2-5°С, однак сходи при такій температурі з’являться на 25-28-й день. При температурі 20°С насіння сходить на 6-й день. При сівбі соняшнику в непрогрітий ґрунт рослини відстають у рості, подовжується вегетаційний період.

Сходи добре переносять тимчасові заморозки до мінус 7-8 °С, але потребують при цьому інтенсивного освітлення. Середньодобова температура повітря у першій половині вегетації повинна бути близько 220С, а в період цвітіння-дозрівання — 24-25°С. Для дозрівання соняшнику необхідна сума ефективних температур у межах 2300-2700°С.

Вимоги соняшнику до вологи досить високі, хоча він вважається посухостійкою рослиною. Транспіраційний коефіцієнт — 470-570. Насіння при проростанні поглинає 70-100% вологи своєї маси. Загальна витрата ґрунтової вологи під час вегетації з 1 га становить 3900-5800 м2. Рослини використовують вологу з глибини до 3 м, висушуючи іноді повністю 1,5-метровий шар ґрунту.

Соняшник дуже вибагливий до інтенсивного сонячного освітлення. Це рослина короткого дня. Він добре росте на чорноземах різних типів і каштанових ґрунтах, погано — на важких глинистих, схильних до заболочування, піщаних і супіщаних ґрунтах. Сприятливим для росту рослин є інтервал рН 6,0-6,8. Досить вибагливий до поживних речовин. На 1м насіння виносить із ґрунту азоту5-6 кг, фосфору-2-2,5 і калію — 10-12 кг.

Сорти і гібриди — Донський крупнонасінний, Дунай, Запорізький 14, Запорізький 26, Запорізький 28, Запорізький 9, Запорізький кондитерський, Красень, Одеський 122, Одеський 123, Одеський 149, Одеський 249, Одеський 504, Світоч, Слов’янин, Харківський 3, Харківський 49, Харківський 58, Харківський 7, Хортиця та ін.

Технологія вирощування.

Місце в сівозмінні. На беззмінних посівах соняшник дуже уражується хворобами, бур’янами та пошкоджується шкідниками. Така сівба збільшує пошкодження вовчком до 86% проти 13% у сівозміні. Тому соняшник розміщують у просапному полі сівозміни, щоб він повертався на старе місце не раніше як через 8-10 років. Найкращими попередниками для нього є озимі культури, які висівали по зайнятих і чистих парах, та кукурудза. У лісостепових районах попередником можуть бути ярі колосові культури.

Обробіток ґрунту. Після колосових культур стерню лущать дисковими лущильниками на глибину 6-8 см. Повторно розпушують ґрунт із деяким поглибленням у міру проростання бур’янів. На полях, засмічених коренепаростковими бур’янами, перше лущення проводять дисковими знаряддями в 1-2 сліди. Коли проростуть бур’яни, повторно лущать лемішними лущильниками або культиваторами-плоскорізами на глибину 12-14 см. У кінці вересня — на початку жовтня поле орють на глибину 27-30 см, а на ґрунтах легкого механічного складу — на 20-22 см.

Після кукурудзи, перед оранкою поле 1-2 рази розпушують важкими дисковими боронами для подрібнення післяжнивних решток. Орють плугами з передплужниками на глибину 27-30 см. У зоні достатнього зволоження застосовують напівпаровий обробіток. У південних областях, де можлива вітрова ерозія, основний обробіток ґрунту проводять ґрунтозахисними знаряддями. Після стерньових попередників ґрунт обробляють бороною БИГ-3, потім розпушують культиваторами-плоскорізами на глибину 10-12 см, а далі глибоко розпушують КПГ-250, КПШ-5 на глибину 25-27 см. Якщо зяб добре вирівняти восени, весною достатньо провести одну передпосівну культивацію. При недоброякісному зяблевому обробітку до передпосівної культивації проводять боронування або ранню культивацію на глибину 8-10 см в агрегаті з боронами. Передпосівна культивація повинна бути проведена високоякісно на глибину 6-8 см, при вирощуванні гібридів глибина передпосівного обробітку становить 5-6 см.

Удобрення. Соняшник має розтягнутий період засвоєння поживних речовин. Система удобрення цієї культури складається з основного і рядкового удобрення. Органічні добрива краще вносити під попередню культуру в дозі 30-40 т/га. У Лісостепу України на чорноземних і темно-каштанових ґрунтах найвищі врожаї одержують при внесенні азотно-фосфорних добрив. За недостатньої забезпеченості ґрунту поживними речовинами (менше 5 мг на 100 г ґрунту) вносять 60 кг азоту і 90 кг/га фосфору, за середньої — (5-10 мг на 100 г ґрунту) дають N45-60Р90, а за високої (понад 10 мг на 100 г ґрунту) — N20-30Р30. Норми добрив слід уточнювати в кожному конкретному полі.

Сівба. Насіння готують до сівби відразу після збирання насінних посівів. Його очищають, сушать, сортують і тільки після цього засипають на зберігання. Для відбору повноцінного використовують пневматичні сортувальні столи ПСС — 2,5 БПСУ -3. Висівають насіння масою 1000 насінин для сортів популяцій — 80-90 г, а для гібридів — не менше 50 г, чистота — 98-99,9%, панцирність — 96-99, схожість — 87-92%. За 1,5-2 місяці до сівби насіння протруюють ТМТД (3 кг/т), проти дротяника обробляють технічним 90%-м гамма-ізомер-гексахлораном (4 кг на 1 т насіння).

Сіють соняшник пунктирним способом із шириною міжрядь 70 см, сівалками точного висіву на глибину 6-8 см для сортів і на глибину 4-6 см для гібридів. Норма висіву залежить від густоти насадження. Оптимальна густота рослин в Лісостепу складає 55-60 тис/га. При цьому норма висіву збільшується при застосуванні гербіцидів на 15-20%, без гербіцидів — на 25-30 % (страхова надбавка). Ранньостиглі й низькорослі сорти та гібриди не знижують урожайності при загущенні до 80 тис./га. Оптимальний строк сівби, коли ґрунт прогріється на глибині 10 см до 10-12 0С. Кожне окреме поле соняшнику потрібно засівати за 1-2 дні, в господарстві сівбу закінчують протягом 4-6 днів.

Догляд на посівами. Коли вирощують соняшник за інтенсивною технологією з використанням високоефективних гербіцидів потреба у догляді за посівами відпадає. За наявності бур’янів проводять досходове боронування через 5-6 днів після сівби. Якщо утворюється щільна кірка, проростають бур’яни і ґрунт дуже ущільнюється, в період вегетації проводять одне розпушування міжрядь у фазі 5-7 пар справжніх листків на глибину 5-6см. У боротьбі з бур’янами застосовують такі гербіциди: гезагард (2-4 кг/га), гоал 2Е (0,8-1 кг/га), дуал (1,6-2,6 кг/га), ептам 6Е (4,2-5,6 кг/га), ерадикан (5-6,3 кг/га), трефлан (2-5 кг/га), фронтьєр (1,1-1,7 кг/га), фуроре-супер (0,8-2 кг/га), харнес (1,5-3 кг/га). Проти сірої та білої гнилей застосовують ровраль ФЛО (3 кг/га). Проти лучного метелика посіви обприскують волатоном (1 кг/га) або децисом (1 кг/га).

Коли соняшник цвіте, потрібно підвозити пасіки з розрахунку 1-2 бджолосім’ї на 1 га посіву.

Збирання врожаю. Кращий строк збирання соняшнику — фаза господарської стиглості, коли 85% рослин мають бурі та сухі кошики, а вологість насіння становить 12-14%. У господарствах, які мають високопродуктивні очисно-сушильні лінії, доцільно збирати його із підвищеною вологістю насіння (18-20%).

Соняшник збирають зернозбиральними комбайнами з пристроями ПСП-1, ПСП-5М, ПСП-8, ПСП-10. Кошики слід зрізати із стеблом завдовжки 15-20 см. Кількість обертів барабана зменшується до 300-350. Висота стерні — не більше 20 см.

Соняшник дуже вибагливий до інтенсивного сонячного освітлення. Це рослина короткого дня. Він добре росте на чорноземах різних типів і каштанових ґрунтах, погано — на важких глинистих, схильних до заболочування, піщаних і супіщаних ґрунтах. Сприятливим для росту рослин є інтервал рН 6,0-6,8. Досить вибагливий до поживних речовин. На 1м насіння виносить із ґрунту азоту5-6 кг, фосфору-2-2,5 і калію — 10-12 кг.

Удобрення. Соняшник має розтягнутий період засвоєння поживних речовин. Система удобрення цієї культури складається з основного і рядкового удобрення. Органічні добрива краще вносити під попередню культуру в дозі 30-40 т/га. У Лісостепу України на чорноземних і темно-каштанових ґрунтах найвищі врожаї одержують при внесенні азотно-фосфорних добрив. За недостатньої забезпеченості ґрунту поживними речовинами (менше 5 мг на 100 г ґрунту) вносять 60 кг азоту і 90 кг/га фосфору, за середньої — (5-10 мг на 100 г ґрунту) дають N45-60Р90, а за високої (понад 10 мг на 100 г ґрунту) — N20-30Р30. Норми добрив слід уточнювати в кожному конкретному полі.

Сівба. Насіння готують до сівби відразу після збирання насінних посівів. Його очищають, сушать, сортують і тільки після цього засипають на зберігання. Для відбору повноцінного використовують пневматичні сортувальні столи ПСС — 2,5 БПСУ -3. Висівають насіння масою 1000 насінин для сортів популяцій — 80-90 г, а для гібридів — не менше 50 г, чистота — 98-99,9%, панцирність — 96-99, схожість — 87-92%. За 1,5-2 місяці до сівби насіння протруюють ТМТД (3 кг/т), проти дротяника обробляють технічним 90%-м гамма-ізомер-гексахлораном (4 кг на 1 т насіння).

Сіють соняшник пунктирним способом із шириною міжрядь 70 см, сівалками точного висіву на глибину 6-8 см для сортів і на глибину 4-6 см для гібридів. Норма висіву залежить від густоти насадження. Оптимальна густота рослин в Лісостепу складає 55-60 тис/га. При цьому норма висіву збільшується при застосуванні гербіцидів на 15-20%, без гербіцидів — на 25-30 % (страхова надбавка). Ранньостиглі й низькорослі сорти та гібриди не знижують урожайності при загущенні до 80 тис./га. Оптимальний строк сівби, коли ґрунт прогріється на глибині 10 см до 10-12 0С. Кожне окреме поле соняшнику потрібно засівати за 1-2 дні, в господарстві сівбу закінчують протягом 4-6 днів.

Догляд на посівами. Коли вирощують соняшник за інтенсивною технологією з використанням високоефективних гербіцидів потреба у догляді за посівами відпадає. За наявності бур’янів проводять досходове боронування через 5-6 днів після сівби. Якщо утворюється щільна кірка, проростають бур’яни і ґрунт дуже ущільнюється, в період вегетації проводять одне розпушування міжрядь у фазі 5-7 пар справжніх листків на глибину 5-6см. У боротьбі з бур’янами застосовують такі гербіциди: гезагард (2-4 кг/га), гоал 2Е (0,8-1 кг/га), дуал (1,6-2,6 кг/га), ептам 6Е (4,2-5,6 кг/га), ерадикан (5-6,3 кг/га), трефлан (2-5 кг/га), фронтьєр (1,1-1,7 кг/га), фуроре-супер (0,8-2 кг/га), харнес (1,5-3 кг/га). Проти сірої та білої гнилей застосовують ровраль ФЛО (3 кг/га). Проти лучного метелика посіви обприскують волатоном (1 кг/га) або децисом (1 кг/га).

Коли соняшник цвіте, потрібно підвозити пасіки з розрахунку 1-2 бджолосім’ї на 1 га посіву.

Збирання врожаю. Кращий строк збирання соняшнику — фаза господарської стиглості, коли 85% рослин мають бурі та сухі кошики, а вологість насіння становить 12-14%. У господарствах, які мають високопродуктивні очисно-сушильні лінії, доцільно збирати його із підвищеною вологістю насіння (18-20%).

Морфологічні ознаки

Соняшник (Helianthus L.) - однорічна рослина з родини айстрових (Asteraceae).

Коренева система стрижнева, досить розгалужена, проникає у грунт на глибину 2-3 м. Основою її є стрижневий головний корінь, який розвивається з первинного зародкового кореня. Від стрижневого відходять досить міцні й сильно розгалужені бічні корені, які залежно від зволоження грунту та розподілу поживних речовин утворюють два-три яруси сплетених коренів. Перший ярус утворюється близько від поверхні і спочатку росте горизонтально, а на відстані 10-40 CM від головного кореня заглиблюється й поширюється в грунт майже паралельно йому, утворюючи багато дрібних корінців. Глибина їх проникнення - 50-70 см. Другий ярус бічних, дуже розгалужених коренів відходить від стрижневого кореня на відстані 30-50 см від поверхні. Вони заглиблюються в грунт під кутом і утворюють міцне сплетіння великої кількості корінців. Окремі бічні корені заглиблюються на 90-100 см.

Крім стрижневого кореня та його розгалужень, соняшник утворює також стеблові корінці, які відростають від підсім'ядольного коліна у вологому шарі грунту. Вони ростуть спочатку горизонтально і під невеликим кутом до вертикальної осі рослин, а на відстані 15-40 см від головного кореня заглиблюються.

Стебло культурних форм соняшнику пряме, здебільшого нерозгалу-жене, кругле або ребристе, вкрите шорсткими волосками, всередині виповнене губчастою тканиною. Під час достигання верхня частина його разом з кошиком нахиляється, проте в міру висихання насіння воно частково випрямляється. Висота стебла соняшнику коливається в значних межах: 50-70 см у скоростиглих сортів, близько 4 м у силосних, 120-150 см в олійних сортів. Рослини соняшнику одностеблі, але здатні розгалужуватися, при цьому на бічних гілках можуть формуватися суцвіття.

Листки черешкові, великі. Листкова пластинка овально-серцеподібна, із загостреною верхівкою і зубчастими краями. Всі листки вкриті короткими шорсткими волосками. Нижні супротивні. Решта чергові. Кількість листків у різних сортів неоднакова: у ранніх - від 23 до 26, середньостиглих - 28-29, пізньостиглих - 34-36 і більше. Листкам соняшнику властивий геліотропізм.

Суцвіття - багатоквітковий кошик, який при достиганні має здебільшого опуклу, плоску або увігнуту форму. Основа суцвіття складається з великого квітколожа. Діаметр кошика в олійних сортів 15-20 см, у межеумка - 20-25 і в лузальних - 40-45 см.

Квітки двох типів: язичкові й трубчасті. Язичкові розміщуються в один або кілька рядів по краю кошика. Вони безплідні, великі, жовті.

Основна маса квітколожа зайнята трубчастими двостатевими плодоносними квітками з плівчастими приквітниками, що закінчуються при достиганні шорсткими зубцями. Віночок трубчастих квіток п'ятизубчастий, оранжево-жовтий. Тичинок п'ять, які зрослися з пиляками й утворили трубочку навколо маточки. Маточка має стовпчик і дволопатеву приймочку, зав'язь нижня, одногнізда. У кошику закладається 800-1500 трубчастих квіток. Важливою особливістю будови квітки соняшнику є наявність спеціальних органів - нектарників, які виділяють нектар.

Соняшник - перехреснозапильна рослина. Кошик цвіте 7-10 днів. У суцвітті розпускаються спочатку язичкові квітки. Наступного дня починають цвісти трубчасті квітки першого периферійного ряду, потім щодня зацвітають від периферії до центра квітки другого-третього рядів. Приймочки зберігають здатність запліднюватися до 10 днів.

Плід - сім'янка з шкірястим оплоднем (лушпиння), в якій міститься ядро. Насінина (ядро) вкрита тонкою прозорою оболонкою і складається із зародка з сім'ядолями й корінця. Високоолійні сорти мають лушпинність 18-22, а гібриди - 21-28%.

Лушпиння має три основних шари клітин: зверху - епідерміс, середній - гіподермальна паренхіма, або пробкова тканина, і внутрішній - склеренхіма.

Сім'янка слабочотиригранна, донизу звужена, гола, ребриста, різного кольору - біла, чорна, смугаста тощо. Маса 1000 насінин - 45-120 г.

Картопля

Технологія вирощування

Обробіток ґрунту Глибока зяблева оранка створює сприятливі умови для розвитку бульб. Тому її проводять на повну глибину орного шару з попереднім лущенням стерні, якщо це поле картоплі розміщують після зернових (на чорноземах глибина оранки становить 27-30 см). При неглибокій оранці ускладнюється підгортання картоплі, що призводить до утворення дрібних бульб, які залягають близько до поверхні ґрунту. У господарствах, де картоплю саджають улітку, навесні ґрунт розпушують на глибину 20-22 см і обробляють, як чорний пар. Удобрення З урожаєм 10 т/га картопля виносить із ґрунту 50 кг азоту, 20 кг фосфору і 100 кг калію. Слід зазначити, що коренева система картоплі засвоює з ґрунту калію більше за інші культури. Тому при вирощуванні її на піщаних і торф'яних ґрунтах, які містять дуже мало калію, потрібно вносити підвищені дози калійних добрив (орієнтовними дозами мінеральних добрив на запланований врожай 20 т/га є N100-140, Р50-90, К120-180). Під картоплю використовують різні органічні добрива — гній, торфогній, компости, зелені добрива. Внесення гною (20-30 т/га) під картоплю підвищує вміст крохмалю в бульбах та значно збільшує урожай. Садіння і догляд за насадженнями Картоплю перед садінням сортують, видаляють всі хворі та пошкоджені бульби. Використання для садіння здорових, вирівняних, з високими врожайними якостями бульб є важливим резервом підвищення врожайності картоплі та однією з основних умов реалізації інтенсивної технології. Садити картоплю починають тоді, коли температура ґрунту на глибині 10 см досягне 8-10'С. Садіння бульб у попередньо нарізані гребені найбільш ефективне в ґрунтах з неглибоким вмістом гумусу. Це пов'язано з тим, що гребінь створює сприятливі умови для розвитку і ґрунтового живлення рослин картоплі. Догляд за картоплею полягає в розпушуванні ґрунту в міжряддях, кількість яких залежить від кліматичних умов конкретного року. Захист насаджень картоплі від хвороб та шкідників залежить від фітосанітарного стану ґрунту та рослин. Кількість обробок від колорадського жука та фітофтори значною мірою залежить від ступеня поширення хвороби та жуків. Для ефективного хімічного захисту існує цілий ряд різноманітних препаратів, які, з урахуванням зональних та місцевих особливостей, згубно діють на суто специфічні хвороби, шкідники та бур'яни. Перелік цих препаратів, дозволених для застосування на картоплі, наведений у додатку 7. Збирання врожаю Залежно від призначення картоплю збирають у різні строки. Столові ранні сорти для літнього споживання збирають до настання повної стиглості. Картоплю, вирощену на зайнятих парах, збирають на 8-10 днів раніше, щоб мати змогу підготувати ґрунт для сівби озимих. Пізньостиглі сорти кар-ітоплі потрібно збирати до настання осінніх приморозків (раніше повної стиглості). Двоурожайна культура картоплі Застосовується як захід послаблення впливу вірусного ураження та прискореного розмноження насінного безвірусного садивного матеріалу в південних областях України. Кращі результати одержують, використовуючи для цього ранньостиглі сорти. Метод полягає в тому, щоб спочатку одержати ранній врожай картоплі при весняних строках садіння прогрітими бульбами. Збирають його в кінці червня, відразу після цвітіння, коли бульби ще молоді. Викопані бульби без спеціальної підготовки, перебуваючи в стані біологічного спокою, після пересаджування не проростають. Щоб вивести їх із стану спокою, проводять спеціальну підготовку. Великі бульби ріжуть на 2-3 частини, а дрібні надрізають частково, підготовлені бульби замочують у розчині стимулюючих проростання речовин протягом ЗО хвилин. Робочий розчин складається з двох компонентів: 2-процентної тіосечовини (200 г/10 л води) і 0,0002-процентного гібереліну (20 мг/10 л води). Можна використовувати більш складний багатокомпонентний розчин: 1-процентну тіосечовину (100 г/10 л води), 1-процентний роданистий калій (100 г/10 л води), 0,0005-процентний гіберелін (50 мг/10 л води), 0,002-процентну янтарну кислоту (200 мг/10 л води). У такому розчині бульби замочують лише на 2-3 сек., і цю операцію можна поєднати з висаджуванням бульб картоплі саджалками. Ґрунт до садіння ретельно розпушують, поливають, а бульби висаджують гребеневим способом на глибину 6-8 см. Паростки починають відростати на 5-6-й день після садіння. Вологість ґрунту в цей період підтримують на рівні 70- 75% НВ, в наступний період — 80-95% НВ. Подальший догляд і збирання врожаю проводять за загальноприйнятою схемою. Урожай збирають у жовтні, бульби просушують і закладають на зберігання. Урожайність при літніх строках садіння досягає 200-250 ц/га.

Біологічні особливості

Розмножується вегетативно — бульбами, а також насінням (для одержання нових сортів та інколи в сучасних технологіях). Має надземне трав'янисте стебло і підземні пагони-столони, які на кінцях потовщуються і утворюють бульби. Картопля досить вимоглива до клімату, проте велика різноманітність сортів дає змогу вирощувати її майже на всій території України. Бульби картоплі починають проростати при температурі 8-10°С. Картопля не витримує низької температури і при мінус 1 -2°С гине. Найкраще рослини ростуть при температурі 20°С, а бульби — при 15-18°С. Якщо тривалий час стоїть спекотна погода (температура понад 30°С), то бульби не утворюються. В умовах високої температури якість бульб погіршується, вони передчасно старіють, а після випадання дощів з їхніх вічок починають рости столони, на яких утворюються нові бульби. Тому для утворення бульб оптимальною є температура ґрунту близько 20°С, за якої асиміляція вуглецю відбувається найбільш інтенсивно. Після формування бульб рослинам потрібна температура ґрунту 15-18°С. Ці особливості покладені в основу боротьби з виродженням картоплі.за допомогою літнього садіння. Картопля досить вимоглива до вологи. Оптимальним запасом вологи в ґрунті для неї є 70-85% найменшої вологоємкості (НВ). Протягом вегетаційного періоду потреба рослин у волозі змінюється. У першій фазі росту картоплі потрібно значно менше вологи, ніж у період бутонізації, цвітіння і бульбоутворення. Але надмірна кількість опадів (вологи) саме у період бульбоутворення призводить до розростання бульб і утворення на них наростів (діток), насамперед на передчасно достиглих бульбах. Транспіраційний коефіцієнт картоплі значною мірою залежить від метеорологічних умов і коливається в межах 300-600 г води на 1 г сухої речовини. За своїми біологічними особливостями вона потребує хорошої аерації ґрунту, оскільки коренева система і столони поглинають багато кисню з ґрунтового повітря. У надмірно зволоженому, щільному ґрунті вміст кисню знижується до 2% і нижче, а вміст вуглекислоти зростає до такого рівня, що бульби задихаються і загнивають. Першою ознакою нестачі повітря є поява на поверхні шкірочки бульб (на сочевичках) білих горбочків. У таких випадках слід вжити заходів для поліпшення аерації — провести глибоке розпушування. Картопля — культура "пухких" ґрунтів. Найбільш придатні для неї легкі та супіщані, суглинкові ґрунти, в які легко проникає волога та повітря і які містять достатню кількість поживних речовин. Щільність ґрунтів для гарного росту і розвитку рослин повинна бути в межах 1-1,2 г/см.куб. На щільних, важких ґрунтах поява сходів затримується на 5-6 днів, рослини відстають у рості, мають меншу асиміляційну поверхню, знижується врожайність, а бульби деформуються, коренева система поверхнева і погано розвивається. Картопля найкраще росте при слабокислій і нейтральній реакції ґрунтового розчину (рН 5,2-7). Важкі карбонатні ґрунти мало придатні для картоплі.  Сорти картоплі Залежно від використання розрізняють чотири основні групи сортів: столові, технічні, кормові та універсальні. Найпоширеніші в культурі столові сорти, бульби яких відзначаються найвищими смаковими якостями - мають ніжну м'якоть, не темніють, містять 12-16% крохмалю, багаті вітаміном С. Їх бульби здебільшого округлі або овальні, з поверхневим розміщенням вічок. Бульби технічних сортів характеризуються високим вмістом крохмалю - понад 18%. Кормова картопля переважає інші підвищеним вмістом білків (до 2-3%) та сухих речовин. Універсальні сорти за вмістом крохмалю і білків, смаковими якостями бульб займають проміжне місце між столовими й технічними сортами. В Україні вирощують такі сорти: столові - Астерікс, Берегиня, Бородянська рожева, Водограй, Гарт, Віра, Карлена, Коруна, Кобза, Либідь, Поран, Молодіжна, Посвіт, Пролісок та ін.; технічно-столові - Воловецька, Древлянка, Зарево, Ласунак, Ікар, Темп та ін. Виродження картоплі  Головною причиною виродження картоплі є ураження рослин вірусами. Ураження здорових рослин від інфікованих відбувається при механічних пошкодженнях у процесі садіння, догляду за рослинами, збиранні врожаю та передається сисними комахами під час вегетації (попелицями, цикадками тощо). Уражується картопля понад 20 вірусами. Нагромадження вірусів у бульбах викликає їхнє здрібнення, здерев'яніння, зниження продуктивності. Зовні на рослинах інфекція проявляється у вигляді крапчатості, міжжилкової мозаїки, кучерявості та скручування листків, букетоподібного куща, жовтої карликовості, бронзової плямистості тощо. Найбільшої шкоди явище виродженості завдає в південних районах України з високими літніми температурами. Так, у степових районах України від виродження насіннєвого матеріалу втрачається майже 50%, а в північних — 25-30% врожаю. З метою оздоровлення насіннєвого матеріалу картоплі використовують метод меристеми, вирощують насіннєву картоплю в степових районах при літніх строках садіння свіжозібраними бульбами, використовуючи розчин стимуляторів (тіосечовину, гіберелін, роданистий калій, янтарну кислоту), пересовуючи процеси формування бульб на строки з помірними температурами. Ефективним заходом є недопущення заселення насаджень шкідниками — переносниками інфекції, вирощування безвірусного насіннєвого матеріалу в теплицях, фітопатологічні прочистки, видалення бульб із ниткоподібними паростками після весняного передсадивного прогрівання тощо.

Морфологічні ознаки

Картопля (Solanum tuberosum L) — однорічна в культурі та багаторічна (в дикому стані) трав'яниста рослина родини пасльонових^[8](Solanace L.), яка об'єднує до 150 диких і культурних бульбоплідних видів. У культурі її вирощують як однорічну рослину — щороку висаджують бульби, з яких протягом одного вегетаційного періоду одержують урожай нових стиглих бульб. Можна вирощувати картоплю також з насіння, що застосовується переважно у селекційній практиці.

Види, що належать до роду Solatium tuberosum L., утворюють поліплоїдний ряд з основною кількістю хромосом — 2n-12, 2n-24, 3n-36, 4n-48, 5n-60, 6n-72.

Усі сорти картоплі тетраплоїдні (4n-48).

Коренева система у картоплі, яку вирощують з насіння, має спочатку стрижневу будову — у вигляді зародкового стрижневого кореня з бічними корінцями. Потім в основі стебельця, у його вузлах, які знаходяться у ґрунті, формується вторинна коренева система, яка разом із зародковою утворюють мичкувате коріння. При вирощуванні картоплі з бульб утворюється лише вторинна мичкувата коренева система.

Близько 70% коріння картоплі розміщується на глибині до 30 см, а окремі корені досягають глибини 1,5 м.

Стебел кілька, вони трав'янисті, прямостоячі або висхідні, заввишки 30-150 см, у поперечному розрізі ребристі, 3-4-гранні, рідше округлі, опушені. У деяких сортів вздовж стеблових ребер є прямі або хвилясті, вузькі чи широкі крила. У пізньостиглих сортів стебла гілкуються в основному у нижній частині, скоростиглих — у середній. За забарвленням вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими або червоно-коричневими. Причому антодіанова пігментація залежно від сорту може проявлятися тільки в основі стебла, вздовж більшої його частини або на всій довжині. Інколи спостерігається досить інтенсивна пігментація, при якій стебла стають майже чорними.

З однієї бульби виростає у середньому 4-8 стебел, з яких утворюється кущ. За виглядом і будовою кущі бувають прямостоячі, розлогі та наггіврозлогі, мало- і багатостеблі, з рівними або ярусними стеблами.

У листкових пазухах підземної частини стебел утворюються бічні пагони — столони завдовжки 5-20 см, іноді до 35-40 см. Ростуть вони у ґрунті більш-менш горизонтально, утворюють у вузлах корінці й здатні самостійно укорінюватися. На кінцях столонів з невеликих спочатку потовщень розвиваються бульби. Листки складні — переривчасто-непарнопірчасторозсічені . Складаються з центрального черешка(стрижня), кількох пар листків або часток, верхівкової непарної частки, між якими розташовані невеликі за розміром частинки і зовсім маленькі часточки. Частки бувають сидячими або розміщеними на коротких черешках. За формою вони округлі, овальні, видовжені, яйцеподібні, ромбічні, гострокінцеві чи овально-гострокінцеві, опушені. Частки, частинки і часточки можуть бути симетричними (рівновеликими) і несиметричними.

У деяких сортів верхня пара часток і верхівкова непарна частка зростаються основами, утворюючи трилопатеву верхівку. Називають таке явище плющелистістю.

За кількістю частинок і часточок у листку розрізняють три ступені його розсіченості: незначну — листок має лише одну пару частинок, а часточки відсутні; середню — у листку є до двох пар частинок та одна-дві пари часточок; сильну — листок з двома-трьома парами частинок і багатьма часточками.

Залежно від щільності розміщення часток листки можуть бути густо-, середньо- та рідкочастковими. У густочасткових листків частки розміщені щільно, часто налягають своїми поверхнями одна на одну, у середньочасткових вони лише торкаються краями, у рідкочасткових між частками є проміжки (див. рис. 65). З нижнього боку часток помітна сітка жилок, які бувають пігментованими.

Листки розміщені на стеблах спіральне. В своїй основі мають два серпоподібні або листкоподібні прилистки.

Квітки двостатеві, правильні, у верхівкових завійках; п'ятичленні: чашечка складається з п'яти гостро-зубчастих, зрослих в основі чашолистків, віночок — з п'яти зрослих пелюсток. У квітці розміщуються п'ять тичинок, пиляки яких на коротких ніжках щільно складені у циліндричну або конусоподібну колонку, та маточка з верхньою зав'яззю із стовпчиком з приймочкою, який пронизує центральну внутрішню частину колонки і видається над пиляками або рівний з ними, а іноді нижчий за них.

Віночок зрослопелюстковий, білий, синій, синьо-фіолетовий, рожевий, червоно-фіолетовий. Пиляки оранжеві, жовті, жовто-зелені. Якщо у квітках утворюються оранжеві або жовті пиляки, пилок яких здатний до нормального запліднення, то при рясному цвітінні на рослинах розвивається багато плодів; у сортів, які мають квітки з стерильними жовто-зеленими пиляками, плоди не утворюються.

Квітки на рослинах зібрані у суцвіття — завійки, яких на одному квітконосі буває від 2 до 4ред.

Плід — багатонасінна двогнізда ягода. Вона округла або округло-овальна, жовто-зелена. Насіння дрібне, яйцеподібносплюснуте, блідо-жовте або кремове. Маса 1000 насінин — 0,5-0,6 г.